Об’єктні любовна та сексуальна адикції у жінок

З-понад усіх сексуальних розладів найбільш загадковим і резистентним до терапії є об’єктні любовна і сексуальна адикції у жінок. Варто уточнити, йдеться не про жіночу гіперсексуальність (адикція до коїтусу), яка відома людству із незапам’ятних часів і згадана у п. 2.2.2, а про адикцію до об’єкта (чоловіка) любовного/сексуального захоплення. Особливість цих розладів полягає в тому, що уражає переважно жінок у віці приблизно 24–30 років з мегаполісів, які не мають будь-яких фізичних вад, привабливі, освічені, успішні у професійній діяльності, мали достатню кількість чоловіків та сексуальних контактів (Money, 1997). Об’єктна любовна адикція за розвитку системи сексуальної насолоди жінки може трансформуватися в об’єктну сексуальну адикцію. Остання є небезпечною тим, що призводить до глибокої депресії, смерті уві сні та суїцидальної поведінки.

У третині всієї психотерапевтичної літератури минулого століття розглянуто об’єктні любовну і сексуальну адикції у жінок (Bland, & Doan, 1998; Kramer, 2003; Bristow, 2010). Велика увага до них зумовлена відсутністю розуміння етіології розладу і відсутністю ефективної психотерапевтичної допомоги, незважаючи на розквіт різних психотерапевтичних напрямів та психіатрії. У межах кожного психотерапевтичного підходу існує своя модель розладу і посередня ефективність психотерапії (Kimmel, 2007). Сучасна психологія є доказовою наукою і менше опирається на неемпіричні уявлення про психіку людини. Як вже згадувалося, сексологія – міждисциплінарна сфера, тому монофакторні та міфологічні пояснення не дають можливості адекватно моделювати розлад та розробляти підходи до його психотерапії.

Перед тим, як перейти до розгляду об’єктних любовної і сексуальної адикцій, варто розглянути сучасне розуміння ВООЗ поняття сексуального здоров’я.

Сексуальне здоров’я – це комплекс емоційних, соматичних, інтелектуальних і соціальних аспектів буття людини, що підвищує комунікабельність людини і її здатність до кохання (Bland, & Doan, 1999). Як бачимо, розуміння сексуального здоров’я насамперед ґрунтується на комунікації індивіда та на здатності його до кохання, адже емоції, пов’язані з коханням, роблять нас розумними, моральними істотами (Maturana, Verden-Zoller, & Bunnell, 2009). За даними етологів, це найвизначальніший компонент, адже організми одного виду, які виросли у відмінних умовах буття, не дають потомство через нездатність налагодити між собою комунікацію. Пояснюють це явище Haeberle та Gindorf, (1998) відмінністю сексуальних імпринтингів, відмінністю поведінкових сетінгів, що призводить до нездатності створювати теорії іншого розуму.

У роботі не беремо до уваги кохання («вірної любові»), а зосереджується увага на нейропсихологічних механізмах гетеросексуальної закоханості, яка можлива після статевого дозрівання. Хоча ці психічні явища чимось подібні і є проявами комунікабельності і тісно переплітаються у повсякденному житті, проте виникають зовсім із відмінних нейронних мереж.

Умовою виникнення об’єктної любовної адикції є статева зрілість. Ген KiSS1 відповідальний за синтез кісспептинів у гіпоталамусі, які запускають цілий каскад синтезу гормонів. У жінок гормон лептину, який синтезується ліпоцитами, а також зменшення мелатоніну, що синтезується епіфізом, зумовлюють статеву зрілість. За мутацій гена KiSS1, нестачі лептинів та статевих гормонів (нестача гонадотропін-рилізінг гормону чи власне статевих гормонів чи дефекти рецепторів до них), надміру мелатоніну пубертат не настає (Skorupskaite, George, &Anderson, 2014). 

Розглянемо нейрофізіологічні зміни у мозку та психічні феномени на різних етапах романтичної закоханості (пристрасне кохання).

Початковий етап: зростає активність у дофамінергічних підкіркових структурах, пов’язаних з системою винагороди і супроводжується відчуттям щастя, ейфорії. Активуються відділи, пов’язані з сексуальним збудженням: острівець, передня цингулярна кора. Також у крові вищий рівень кортизолу (гормон стресу), що призводить до зниження тестостерону в чоловіків, які стають менш агресивними та більш авантюрними. А у жінок до підвищення, що робить їх рішучими та домінантними.

Розгорнутий етап: знижується активність мигдалеподібних тіл, що призводить до зникнення настороженості та страху. Знижується активність відділів кори, які відповідають за критичність та тверезість судження (передні відділи префронтальної кори), а також за спогади (задня цингулярна кора).

Апогей: активізується хвостате ядро, що супроводжується мотивацією, цілеспрямованістю, тобто любов – це не просто емоція, а цілеспрямованість, установка на об’єднання з обранцем.

Завершальний етап: активізація медіальної частини префронтальної кори, що відповідає за соціальне пізнання. Концентрація уваги і мисленнєва репрезентація себе. На думку Ortigue, Bianchi-Demicheli, Patel, Frum, & Lewis (2010), любов – це розширення «образу себе» і введення до нього образу коханої людини.

Вище описано формування стану, який виробляє стійку реакцію збудження на об’єкт закоханості. Отже, реакція збудження на об’єкт закоханості починається із споглядання. Імпульс із сітківки ока надходить у потиличні ділянки мозку, де формується візуальний образ об’єкта. Після цього інформація надходить у веретеноподібну закрутку, в якій відбувається ідентифікація (розпізнавання) об’єкта, а звідти – у мигдалеподібні тіла, де сигнал набуває емоційного значення. Точно такий нейромеханізм формування бренду. Аналогічно від нюхових рецепторів, слухових, тактильних також надходить сигнал у лімбічну систему. Мигдалеподібні тіла передають його у вегетативну нервову систему, що призводить до прискорення серцебиття, зростання артеріального тиску, посилення потовиділення, зростання температури тіла від скорочень м’язів, підвищення кровотоку в геніталіях тощо (Fletcher-Janzen, 2009; Meynard, 2011). Ключову роль у формуванні відчуття закоханості відіграють гормони: дофамін, серотонін, адреналін, ендорфіни, окситоцин і вазопресин (LeVay, 2008).

Саме ці емоційні та соматичні прояви людина суб’єктивно описує як відчуття любові. У нашій культурі взаємна любов (романтична любов) буває близько у 70 %, а у 25 % трапляється прив’язаність та дружба. У чоловіка протягом життя в середньому буває три, а у жінки одна-дві справжні любові (Bland, & Doan, 1999).

Кого саме обирає жінка і як емоційно побудований вибір залишається до кінця не відомим. Є дані, що у стратегії формування короткотривалої пари домінують емоції (лімбічна система), а у стратегії формування довготривалої домінують почуття (префронтальна кора). Чому виникає любов саме до певного об’єкта це ще загадка. Здебільшого закохуються у тих, кого давно знають (65 %).

Закоханість складається з двох компонентів: ідеалізації та унікалізації об’єкта (Vogt,1988). Ідеалізація об’єкта полягає у приписуванні йому вищого ступеня позитивних властивостей: «добрий», «щедрий», «турботливий», і, без сумніву, «сексуальний» тощо. Відбувається фокусне зниження критичності до об’єкта закоханості через те, що давні відділи мозку через систему винагороди показують, що саме цей партнер на цьому етапі буття і в цих умовах є найкращим варіантом. Окрім того, немалий внесок робить кутова закрутка, в якій відбувається з’єднання зорової, слухової, тактильної зон і формується абстрактне, метафоричне уявлення про об’єкт закоханості. Якщо відбувається деідеалізація любовного об’єкта в разі активізації неокортексу у доланні імпульсів древніх відділів мозку, то у жінки складається хибне враження, що «її обманули», начебто це не вона приписувала ці всі привабливі та позитивні риси, а він сам себе так репрезентував (LeVay, 2008). Завдяки префронтальній корі виникає зважений вибір чи зміна партнера. У минулому столітті психіатри феномен приписування звичайній людині надзвичайних властивостей розглядали, як інкапсульований маячний розлад. Унікалізація – це уявлення про те, що саме з цією особою людина буде щасливою. У чоловіків унікалізація виражена слабше, ніж у жінок (Hines, 2004; Meynard, 2011).

На тлі цих двох компонентів протягом 9–12 місяців відбувається емоційний підйом, покращення роботи вегетативної системи, покращення когнітивних здібностей, зростає працездатність, зменшується потреба у сні. Тобто відбувається мобілізація організму на період створення міцних взаємин з об’єктом закоханості. Загалом закоханість – це можливість налагодити своє інтимне життя і розвинути систему сексуальної насолоди у жінки (Morris, 2007). До справжньої любові половина дівчат приходить з посереднім рівнем сексуальності, тобто секс подобається, а оргазмової розрядки немає (Полеев, 2013a). Підготовкою до інтимного життя у жінки є онанізм, який сприяє розвитку і збільшенню рецепторів у вагінальній трубі, а також зростає нейронне представлення геніталій у аферентних ділянках неокортексу. Окрім того, формуються нейронні контури системи сексуальної насолоди (Markle, 1991). Якщо цей момент був упущений, то стан закоханості дає можливість надолужити цю прогалину в розвитку ЦНС (Fletcher-Janzen, 2009). За останніми даними, велику роль для оргазмової розрядки відіграє блукаючий нерв. Йдеться не про приємну оргазмову вокалізацію, а про відчуття кліторального, вагінального, шийкового і маткового оргазмів. Анатоми зазначають, що блукаючий нерв (X пара черепних нервів, який за функцією є змішаним, бо містить парасимпатичні, рухові та волокна загальної й специфічної чутливості) не іннервує органи тазової порожнини. Проте жінки з травмою поперекового відділу хребта (параліч органів тазу і нижніх кінцівок) здатні відчувати оргазм.

Як бачимо, не варто ототожнювати розвиток системи репродукції та системи сексуальної рекреації, хоча у них є спільна анатомія – геніталії.

Найчастіше через 9–12 міс. відбувається деідеалізація та зникнення інкапсульованого маячного розладу стосовно об’єкта закоханості, і стан романтичної закоханості переходить у прив’язаність, байдужість, або справжнє кохання (Kimmel, 2007), а в разі агресивної деідеалізації (деп’ядесталізації) – у ворожнечу. У разі появи дитини стан закоханості переважно пролонгується приблизно ще на чотири роки. Мабуть, це еволюційна доцільність, адже дитина до п’ятирічного віку особливо потребує двох батьків для свого розвитку.

Якщо через якісь причини чоловік і жінка не можуть бути разом (зникло у чоловіка любовне почуття, створив іншу сім’ю тощо) і не відбулася деідеалізація, то розвивається об’єктна любовна адикція.

У сучасної узалежненої жінки спостерігаються яскраві психічні стани: об’єкт закоханості посідає пріоритетне місце у почуттях, думках та діях; нав’язливі думки про об’єкт закоханості; з’являється фабінг (phubbing) – страх пропустити дзвінок чи повідомлення від об’єкта закоханості, моніторинг за ним через соцмережі, відслідковувати його геолокацію, інсталяція у його смартфон «шпигунських» програм; гостра потреба у взаємних почуттях з боку об’єкта закоханості як реальної, так віртуальної (через соцмережі чи меседжери); хороший настрій та ейфорія при взаємності з боку об’єкта закоханості; депресивний та тужний настрій за відсутності взаємності; маячний розлад стосовно об’єкта закоханості; підвищується больовий поріг; сексуальне бажання. Ще з власного спостереження у цих дівчат спостерігаються синестезії тактильно-візуальні. Дотик до певної ділянки тіла пензликом чи ваткою за закритих очей зумовлюють появу певного візуального образу (кольори, спалахи, прості геометричні фігури: лінії, квадрати, сердечко…) та сильне емоційне забарвлення. Виникло дві гіпотези. Перша, що через мутацію генів, які відповідають за редукцію нервових трактів у період формування модулярної структури мозку, неповністю втратилися зв’язки між сусідніми тактильною і зоровою корою. Друга, що з якихось причин відбувається у тактильній чутливості акцентуація протопатичної (давньої), чи пригнічення епікритичної (нової) частини чутливості.

У жінки внаслідок відносин без взаємності відбувається зміна структури сну (вкорочення фази повільного сну, у фазі швидкого сну надмірні вегетативні прояви, зменшення циклів сну), з’являються імунні порушення (загострення хронічних та латентних хвороб) та розлади у функціонуванні генітальної системи, впадають у тривалу депресію, яка стає основним джерелом суїцидальної поведінки (Kramer, 2003).

За даними Haeberle та Gindorf (1998), об’єктна любовна адикція може трансформуватися у негетеросексуальні моделі поведінки. Для нашої культури на цей момент така трансформація вважається ще девіацією.

Об’єкна любовна адикція при розвитку у жінки системи сексуальної насолоди трансформується у об’єктну сексуальну адикцію. Останній розлад є рідкісним, проте дуже і дуже важким (Kimmel, 2007). Якщо об’єктна любовна адикція найчастіше трапляється у 24 роки (студенток 4–5 курсу), то об’єктна сексуальна адикція характерна для 30-літнього віку.

Пасткою у сексуальній залежності є всеохопне відчуття задоволення у жінки від фрикцій та яскрава сексуальна розрядка, у якій бере участь більша частина м’язів тіла, і триває цей «блаженний судомний стан» вагінальної труби близько 30 с, котрий завершується коротким сном (Полеев, 2013a). Вивільнення у таламічних горбах мозку ендорфінів, тимчасова гіпофункція лівої орбіто-фронтальної кори зумовлюють стан ейфорії, тимчасове зникнення у свідомості соціальних, психологічних, побутових проблем («відпустка від всіх проблем») (Hines, 2004; Fletcher-Janzen, 2009). Цей оргазм з вісцеральним відтінком (компонент впливу блукаючого нерва, а також підчеревного, тазового і соромітного нервів) є надзвичайно емоційно-тілесно насиченим саме з конкретним партнером, а не зі всіма (Markle, 1991; Bland, & Doan, 1999). Суб’єктивно жінка описує у десять разів сильніші пережиті відчуття коїтусу з об’єктом сексуального захоплення, ніж з іншими партнерами. Тому секс з іншими її просто не цікавить.

У разі зникнення «особливого» сексуального партнера вона намагається віднайти заміну. Як свідчить практика, переважно це чоловік сестри, подруги тощо. Не знайшовши таких всеохопних відчуттів, дуже часто жінка шукає «екзотичного секс-партнера» серед представників іншої раси, етнічної групи.

Коли жінка остаточно усвідомлює, що з її об’єктом сексуального захоплення не буде більше сексу, то два варіанти, або суїцид, якому передує сім спроб, або настає смерть уві сні (Kimmel, 2007). Два-три дні їй сняться сцени власних похоронів, у яких об’єкт сексуального захоплення плаче і жаліє через своє ставлення до неї. Причиною смерті є геморагічний інсульт у мозку, або інфаркт міокарда, або зупинка серця від нейроерозії симпатичних волокон (перестають функціонувати водії ритму) і все це розвивається миттєво. У медицині цей летальний випадок зараховують до нозології «смерть від невідомих причин». За статистикою, об’єктна любовна/сексуальна адикція становить третину всіх смертей з невідомих причин (Kramer, 2003; Weor, 2016). Зрозуміло, що внаслідок такого патологічного гомеостазу в мозку та в організмі виникає комплекс глибоких порушень: психічні розлади, обмінні, гормональні та імунні.

Депресія в разі любовної залежності проявляється хронічними болями в ділянці серця. Суб’єктивно біль описують, як відчуття «кусочка металу в серці». Це і є тілесними галюцинаціями, оскільки є предметними та відсутні органічні і функціональні зміни у серці (Fletcher-Janzen, 2009). Здійснюють суїцидальні спроби переважно на фоні поєднання депресії, сенестопатії та підвищення порогу чутливості до болю, тепла та холоду. В такому разі характерним є сильне звуження уваги на любовному об’єкті.

Медикаментозна терапія явного ефекту не дає. ТМС за сильної депресії (гіперфункція правої префронтальної кори) дає нетривалий ефект (LeVay, 2008). Замісна терапія – віднайти еквівалентний об’єкт не завше вдається, адже ідентичних людей не буває. Крім того, механізм імпринтингу, за яким виникає адикція, підміною об’єктів обійти не вдається через ригідний сексуальний сценарій.

Гіпнотерапія, яка побудована на символізмі фізичного віддалення від об’єкта сексуального захоплення, у половини випадків дає непередбачувані наслідки через утворені сильні нейронні зв’язки між веретеноподібною закруткою, де міститься «бренд об’єкта закоханості», і лімбічною системою, яка дає емоційне забарвлення реакції на об’єкт. Зокрема, якщо раніше сексуальним джерелом насолоди були слова, дотик, запах, певний вид діяльності, місця тощо, то все це починає зумовлювати відчуття відрази, агресії, а інколи супроводжується це відчуття відрази різноманітними вегетативними реакціями (сухості в роті, блювота, відчуття жару тощо) (Kimmel, 2007; Bristow, 2010). Навіть коли начебто зникла сексуальна залежність і людина повернулася до звичного і повноцінного життя, то випадкова знахідка забутої речі об’єкта сексуальної залежності чи зустрічі з ним у віртуальному (соцмережі, фото у ґаджетах тощо) чи реальному світі може виникнути глибока депресія, або суїцид. Адже депресія – це патологічний гомеостаз, за якого мозок функціонує по-особливому (Полунина, Гудкова, & Гехт, 2013).