Погляд Мартіна Бубера на самотність: Між екзистенційною даністю та цінністю стосунків "Я-Ти"

Самотність. Слово, яке часто викликає холодок, асоціюється з пусткою та сумом. Багато хто з нас боїться її, прагне уникнути будь-якою ціною. І не дарма, адже відчуття ізоляції може бути справді руйнівним.

Чому ми так боїмося самотності?

Ще давньогрецький філософ Арістотель вважав людину "соціальною твариною" (політичною твариною, zoon politikon). Він був настільки переконаний у важливості суспільства та дружби для людської сутності, що припускав: той, хто свідомо обирає цілковито самотнє життя, або не зовсім людина – або звір, або божество. Для Арістотеля, бути людиною означало бути частиною спільноти, а дружба (philia) була не просто приємним доповненням, а фундаментальною потребою для досягнення щастя (евдемонії). Тому самотність він розглядав як стан, якого слід активно уникати, як щось протиприродне для людини.

Ця давня ідея знаходить своє відлуння і в сучасних дослідженнях. Психологи та соціологи б'ють на сполох: хронічне відчуття самотності є значним фактором ризику для нашого психічного та фізичного здоров'я. Воно не лише погіршує самопочуття, пов'язуючись із депресією, тривожністю та зниженням когнітивних функцій, але й призводить до частішого звернення за медичною допомогою та навіть підвищує ризик передчасної смерті. Більше того, самотність має і цілком реальний економічний вимір. За деякими оцінками, лише у Великобританії через погіршення здоров'я та продуктивності самотніх співробітників роботодавці втрачають близько 2,5 мільярдів фунтів стерлінгів щороку.

Цікаво, що дослідження також розвінчують поширений стереотип про самотню літню людину. Виявляється, найбільшу поширеність самотності спостерігають серед молодших вікових груп, особливо серед чоловіків, хоча вона може вражати людей будь-якого віку та статі. З віком, як не дивно, відчуття самотності може навіть зменшуватися для деяких груп населення, можливо, через розвиток кращих механізмів адаптації або зміну соціальних очікувань. Зрештою, ми дійсно соціальні істоти. Не випадково стародавні культури використовували вигнання та ізоляцію як одні з найтяжчих форм покарання – позбавлення зв'язку з іншими сприймалося майже як тортури, як соціальна смерть.

Самотність як невід'ємна частина буття?

Однак, чи все так однозначно? Екзистенційна філософія та психологія пропонують дещо інший погляд. Замість того, щоб бачити самотність виключно як проблему, яку треба вирішити чи патологію, яку треба лікувати, екзистенціалісти розглядають її як фундаментальну, невід'ємну частину людського існування. Задумаймося: ми приходимо в цей світ поодинці. Протягом життя, попри всі наші зв'язки, ми все одно проходимо свій унікальний шлях, який ніхто інший не може пройти за нас. Навіть у моменти найглибшої близькості залишається певна нездоланна межа, яка відділяє одну свідомість від іншої. І врешті-решт, ми залишаємо цей світ так само наодинці.

Цей парадокс – наша глибока потреба у зв'язку та водночас неминуча екзистенційна відокремленість – створює внутрішню напругу. Ми прагнемо до інших людей, шукаємо розуміння та близькості, адже вони переживають подібний досвід метафізичної самотності. Справжня, гостра психологічна самотність виникає тоді, коли ми відчуваємо себе відрізаними від значущої взаємодії, коли наші потреби в належності та близькості не задоволені. Але в глибинному, екзистенційному сенсі, ми певною мірою самотні завжди, навіть у натовпі. Адже ніхто ніколи не зможе пізнати нас так повно і глибоко, як ми знаємо (або можемо знати) самих себе. Ця ізоляція є частиною нашого буття.

"Я-Ти" проти "Я-Воно": Шлях до справжнього контакту

Філософ Мартін Бубер приділив особливу увагу тому, як ми взаємодіємо один з одним. У своїй праці "Я і Ти" він стверджує, що наше існування визначається стосунками. Ми не ізольовані атоми, а істоти, що постійно перебувають у мережі взаємодій. Бубер виділяє два основні типи стосунків (або, радше, два основні способи ставлення до світу та інших): "Я-Воно" та "Я-Ти".

У стосунках "Я-Воно" ми сприймаємо іншу людину (або будь-який об'єкт) як засіб для досягнення певної мети, як інструмент або об'єкт для вивчення, використання чи маніпуляції. Ми аналізуємо, класифікуємо, використовуємо. У такому ставленні немає справжньої зустрічі, немає взаємності. Людина стає річчю серед речей, "Воно".

На противагу цьому, ставлення "Я-Ти" – це зустріч двох суб'єктів у всій їх повноті та унікальності. Це взаємна, діалогічна взаємодія, де кожен визнає цінність та неповторність іншого як "Ти". Саме тут, за Бубером, виникає "між" (das Zwischen) – простір справжнього співжиття, близькості, розуміння та любові. Це простір, де розквітає людське життя. Подібно до Арістотеля, Бубер вважає, що людина, яка живе виключно у світі "Я-Воно", яка не здатна на зустріч "Я-Ти", не є по-справжньому людиною. Бути особистістю означає бути відкритим до досвіду інших і дозволяти іншим пізнавати себе як "Ти".

Прийняття неминучого: Мужність бути собою

Але чи можливо постійно жити у світі "Я-Ти"? Бубер визнає, що це неможливо і навіть не бажано. Світ "Воно" необхідний для орієнтації, аналізу, виживання. Життя неминуче повертає нас до стану "Я-Воно", до рутини, до моментів, коли ми закриваємося у своїй шкаралупі. Проте Бубер закликає прагнути до того, щоб ставлення "Я-Ти" переважало, щоб воно було провідною силою нашого життя. Це означає плекати щирий інтерес до інших, ставити їхні потреби та почуття поруч зі своїми власними, прагнути до діалогу та взаємності.

Це неймовірно складно. Одна з причин, чому розриви стосунків або втрата близьких є такими болісними (як зазначають багато психологів, зокрема Ірвін Ялом у контексті екзистенційної ізоляції та втрати), полягає в тому, що ми раптово втрачаємо не лише людину, а й спільне майбутнє, яке планували разом, ту унікальну взаємодію "Я-Ти". Втрачається відчуття цілісності, частина нашої ідентичності, що була пов'язана з цими стосунками. Де знайти сили відкриватися іншим, любити, коли тебе можуть знову поранити? Коли той, хто дарував прихисток від самотності, раптом зникає?

Бубер не стверджує, що це легко чи взагалі можливо – повністю позбутися екзистенційної самотності. Але саме в намаганні будувати стосунки "Я-Ти", у прагненні до справжнього контакту, ми можемо на мить вирватися з гострого почуття ізоляції та знайти глибокий сенс у взаємодії.

Можливо, екзистенційна самотність – це справді наш довічний супутник. І замість того, щоб боротися з нею чи заперечувати її, варто спробувати її прийняти як даність. Звикнути до її присутності, знайти в собі мужність жити з нею. Як зазначав Ірвін Ялом, усвідомлення власної ізоляції, хоч і болісне, може спонукати до глибших та автентичніших стосунків. Прийняти, що твоє кохання не вічне в земному сенсі, що ніхто не зрозуміє тебе до кінця, що певні речі ти не в змозі змінити – це вимагає неабиякої мужності.

Це сумно? Так. Смішно? Можливо, і те, й інше. Це життя. І як завжди, сенс – у тому, щоб продовжувати. Вставати. Робити крок. Пам'ятати, що іноді найважче – це просто дійти від ліжка до душу. Але цей крок – це вже початок. Це акт волі і мужності перед лицем екзистенційних викликів.

Література:

• Арістотель. Нікомахова етика. (Переклад В. Ставнюка). – Київ: Аквілон-Плюс, 2002. (Особливо книги VIII та IX, де Арістотель детально розглядає поняття дружби (philia) та її значення для людського щастя та соціального життя, що є ключовим для розуміння його погляду на людину як "соціальну тварину" і негативного ставлення до ізоляції).
• Бубер, М. Я і Ти. (Переклад з нім. М. Гончара, О. Гладкої). – Київ: Дух і Літера, 2012. (Фундаментальна праця, де викладено концепцію діалогічних стосунків "Я-Ти" на противагу об'єктивуючому "Я-Воно". Допомагає зрозуміти філософське підґрунтя пошуку автентичного зв'язку з іншими як відповіді на екзистенційну самотність).
• Ялом, І. Екзистенційна психотерапія. (Переклад О. Фільца). – Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. (Особливо розділ 9 "Ізоляція", де детально розглядаються різні її аспекти – міжособистісна, внутрішньоособистісна та екзистенційна – як фундаментальна даність людського буття. Допомагає зрозуміти погляд екзистенціалізму на самотність не як на патологію, а як на невід'ємну частину людського досвіду, а також на зв'язок втрати зі страхом ізоляції).