Навіщо ми так відчайдушно шукаємо сенс у світі, повному загадок?

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, що ми – люди – є частиною величезного Всесвіту? Зірки над головою, земля під ногами, навіть собака, що спить біля ваших ніг – усе це складається з тих самих фундаментальних частинок. І все ж, на відміну від зірок чи каміння, ми володіємо дивовижною здатністю – і, що важливіше, глибокою внутрішньою потребою – надавати всьому цьому сенс. Ми докладаємо неймовірних зусиль, щоб зрозуміти не лише речі навколо нас, а й саму суть цього розуміння. Ми створюємо сенс із речей, які нас оточують, і використовуємо цей сенс, щоб надати значення власному життю. Це невпинний процес, що визначає наше сприйняття реальності.

Вроджена потреба: Чому ми прагнемо зрозуміти?

Здається, це прагнення закладено в самій нашій природі. Ще давньокитайський філософ Сюньцзи зауважував, що людям властиво шукати та створювати певні закономірності й пояснення для світу, в якому ми живемо. Ми не просто пасивно сприймаємо інформацію, як губка вбирає воду. Наш розум активно її обробляє, структурує, шукає зв'язки, намагається вписати нове у вже існуючу картину світу. Як влучно зазначив теоретик організаційної поведінки Карл Вайк (Karl Weick), осмислення часто є процесом погляду назад (ретроспективним): ми намагаємося знайти логічні пояснення тому, що вже сталося, створюючи правдоподібні історії, які допомагають нам впоратися з невизначеністю і рухатися далі.

По суті, сам Всесвіт, яким ми його знаємо, існує для нас лише через призму нашого суб'єктивного сприйняття, через те, як ми інтерпретуємо та генеруємо інформацію. Чому ми це робимо? Багато дослідників у галузі психології вважають, що пошук сенсу – це фундаментальна людська мотивація, не менш важлива за базові фізіологічні потреби. Щоб орієнтуватися у світі, взаємодіяти з іншими та, зрештою, вижити, нам необхідно хоч якось розуміти, що відбувається навколо.

Пастка спрощення: Коли розуміння заводить не туди

Проблема в тому, що світ надзвичайно складний. Інформації навколо нас значно більше, ніж ми здатні осягнути й обробити. Тому ми, свідомо чи несвідомо, вдаємося до спрощень: узагальнюємо, створюємо стереотипи, формуємо швидкі висновки на основі обмежених даних. Ми будуємо для себе певну модель світу, яка є менш приголомшливою, більш керованою, хай навіть і ціною втрати точності та повноти картини.

І саме тут криється значна небезпека. Віддаючи перевагу простоті над точністю, ми неминуче робимо помилки. Згадаймо вже наведений приклад із молоком. Ви могли десь прочитати заголовок, що пов'язує вживання молока з ризиком раку. Прагнучи бути здоровим, ви швидко формуєте для себе правило: "Здорова людина молоко не п'є". Ви перестаєте його купувати. Потім у кафе ваш друг замовляє каву з молоком, і ви, керуючись своїм переконанням, поспішаєте попередити його про "раковий еліксир". А у відповідь чуєте аргументи про користь кальцію та вітамінів.

Починається суперечка. Ви шукаєте в Google "чому молоко шкідливе", а друг – "чому молоко корисне". І, що характерно, кожен знаходить підтвердження своїй точці зору! Цей поширений психологічний феномен називається упередженням підтвердження (confirmation bias): ми маємо сильну схильність шукати, інтерпретувати, віддавати перевагу та запам'ятовувати інформацію, яка підтверджує наші вже існуючі переконання чи гіпотези, ігноруючи або применшуючи значення інформації, що їм суперечить. Навіщо витрачати години на глибоке, збалансоване дослідження, коли можна швидко знайти підтвердження своїй думці та заспокоїтись? Так ми ризикуємо потрапити в інформаційну бульбашку та зміцнити власні помилкові погляди.

Коли невизначеність лякає: Сенс у повсякденному житті

Сфери харчування, особистих стосунків, виховання дітей чи навіть фінансових інвестицій – це лише кілька прикладів царин, де часто панує значна невизначеність. Тут мало чітких, універсальних правил, зате багато суперечливих "експертних" думок, народних мудростей, необґрунтованих рекомендацій і відвертих забобонів. Саме в таких сферах наш природний пошук сенсу та визначеності може стати нашою найбільшою слабкістю. Ми схильні хапатися за будь-які, навіть сумнівні, пояснення, аби тільки зменшити внутрішню тривогу перед хаосом і невідомістю.

Але жодна сфера не викликає стільки фундаментальної невизначеності, як наше власне існування. Як ми осмислюємо те, що ми живі? Що все це означає? Яка наша мета? Зіткнувшись із такими глибокими екзистенційними питаннями, ми знову й знову вдаємося до процесу створення сенсу, намагаючись зрозуміти сьогодення і майбутнє таким чином, щоб це давало нам відчуття мети, цінності та бажаного екзистенціального контексту.

Глибший вимір: Пошук Мети

Цей процес стає особливо очевидним, коли ми бачимо людей, які знаходять опору та сенс у релігії, присвячують себе актам любові та турботи про інших, або повністю віддаються реалізації довгострокових особистих чи професійних проектів. Ми інтерпретуємо наш час на Землі не просто як біологічне існування, а як посудину для певної кінцевої мети чи причини, що, у свою чергу, дає нам внутрішню причину існувати, долати труднощі та розвиватися.

Дослідниці Саллі Мейтліс та Лінн Крістенсен (Maitlis & Christianson) у своїх роботах детально описують цей процес, особливо коли він активується несподіваними подіями чи порушеннями звичного стану речей. Зазвичай він запускається, коли наші очікування порушуються. Тоді ми починаємо звертати пильну увагу на певні сигнали в оточенні, виокремлювати їх з потоку інформації, інтенсивно інтерпретувати (часто у взаємодії з іншими людьми, щоб надати цьому значенню соціальної автентичності та підтвердження), і діяти відповідно до нового розуміння. Це допомагає створити більш впорядковане та передбачуване середовище (принаймні, в нашому сприйнятті), з якого легше черпати нові підказки для подальших дій. По суті, ми знаходимо новий сенс, коли стикаємося з незрозумілою ситуацією, позначаємо її, виділяємо важливу інформацію та надаємо їй певний контекст та значення.

Цікаво також відзначити, що прагнення до сенсу, до нових знань і досвіду, часто виникає з двох, здавалося б, протилежних станів: цікавості (коли знання та розуміння сприймаються як внутрішня нагорода, як задоволення пізнавальної потреби) та нудьги (коли ми гостро відчуваємо брак сенсу, стимуляції чи мети, і прагнемо якомога швидше втекти від цього неприємного стану безглуздості).

Потік: Де зустрічаються Розуміння та Сенс

Але чи існує стан, який виходить за межі простої цікавості чи втечі від нудьги, стан, де пошук сенсу стає не реакцією, а природним процесом? Психологи, зокрема Міхай Чиксентмігаї (Mihaly Csikszentmihalyi), говорять про стан потоку (flow). Це особливий психічний стан, що характеризується інтенсивною концентрацією уваги, повною залученістю в певну діяльність, відчуттям контролю над ситуацією, чітким усвідомленням цілей та негайним зворотним зв'язком. У стані потоку ми часто втрачаємо відчуття часу та самосвідомості, повністю розчиняючись у тому, що робимо. Важливою умовою входження в потік є баланс між складністю завдання та рівнем наших навичок – завдання має бути достатньо складним, щоб кидати виклик, але не настільки, щоб викликати тривогу чи розчарування.

Його можна знайти у найрізноманітніших заняттях: у захопливому хобі, такому як гра на музичному інструменті чи малювання, у важливому та цікавому робочому проекті, у спорті, чи навіть у глибокій, щирій та захопливій розмові з іншою людиною. У стані потоку когнітивне осмислення (розуміння того, що ми робимо і як, ефективна обробка інформації) та екзистенційне надання сенсу (відчуття цінності, значущості та належності того, що ми робимо) гармонійно зливаються воєдино. Ми відчуваємо внутрішню винагороду безпосередньо в процесі діяльності, а потім, озираючись назад на цей досвід, часто відчуваємо, що в цей момент були максимально живими, реалізованими та з'єднаними зі світом, частиною якого ми є.

Замість висновку: Всесвіт, що набуває сенсу через нас

Можливо, саме через таку життєво важливу участь у справах, які є цінними самі по собі, які викликають у нас стан потоку та глибокої залученості, ми й можемо знову і знову відчути той короткий, але яскравий проблиск усвідомлення: ми – це не просто біологічні машини, ми – це Всесвіт, який сам собі надає сенсу через нашу свідомість, через наші дії та інтерпретації. І хоча цей невпинний процес пошуку та створення сенсу може іноді призводити до помилок, упереджень та непорозумінь, він є невід'ємною, фундаментальною частиною того, що робить нас людьми – істотами, які не просто існують у світі, а постійно прагнуть зрозуміти його і своє місце в ньому.

Література:

• Франкл, В. (2021). Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля.
  (Анотація: Класична праця австрійського психотерапевта, засновника логотерапії, яка досліджує пошук сенсу життя як основну рушійну силу людини, особливо в екстремальних умовах. Допомагає зрозуміти екзистенційний аспект надання сенсу власному існуванню, згаданий у статті).

• Чиксентмігаї, М. (2023). Потік. Психологія оптимального досвіду. Київ: Наш Формат.
  (Анотація: Основна праця, що представляє концепцію "потоку" – стану повної залученості та концентрації, коли людина відчуває максимальну осмисленість і задоволення від діяльності. Це безпосередньо стосується розділу статті про стан потоку).

• Канеман, Д. (2023). Мислення швидке й повільне. Київ: Наш Формат.
  (Анотація: Праця нобелівського лауреата детально розглядає когнітивні упередження, включаючи упередження підтвердження (confirmation bias), яке згадується у статті на прикладі суперечки про молоко. Допомагає зрозуміти, чому ми схильні до спрощень і помилок у процесі осмислення інформації).