Макс Штірнер: Філософія радикального егоїзму та повної свободи "Я"

Часто ми шукаємо у філософії підтримки, натхнення або хоча б промінчик надії наприкінці складних роздумів. Філософи, попри всю сухість і складність своїх текстів, зазвичай намагаються залишити нас із чимось світлим, якоюсь втішною думкою чи порадою. Здається, це неписане правило – навіть після найпохмуріших міркувань дати читачеві відчуття, що не все втрачено.

Але потім з'являється Макс Штірнер. Філософ, який не просто заперечував загальноприйняту мораль, а бачив людей лише як інструменти для досягнення власних цілей. Він малював світ, де навіть найжахливіші вчинки, як-от  вбивство, могли бути виправдані інтересами "Я". Хто ця людина, що наважилася так радикально відкинути все, що ми звикли вважати цінним?

Хто такий Макс Штірнер? Життя на межі

Народжений як Йоганн Каспар Шмідт у 1806 році в Баварії, він отримав прізвисько "Штірнер" (Stirner, від нім. Stirn – чоло) через свій високий лоб. Його життя навряд чи можна назвати щасливим: рання смерть батька від туберкульозу, психічне здоров'я матері, що стрімко погіршувалося, і його самотність у піклуванні про неї. Навчання в Берлінському університеті, де він слухав лекції самого Гегеля, не принесло йому визначних академічних успіхів.

Його кар'єра і особисте життя були сповнені невдач: неоплачувана робота вчителем, нещасливий перший шлюб з Агнес, яка померла після народження мертвої дитини (Штірнер, за словами друга, не міг доторкнутися до неї після того, як побачив оголеною). Пізніше він отримав посаду в престижній школі для дівчат, де вів подвійне життя: зразковий, лагідний учитель зовні, а в душі – автор радикального твору "Єдиний і його власність", що кидав виклик усім основам суспільства.

Штірнер долучився до кола "Вільних" (Die Freien), або младогегельянців, де збиралися такі інтелектуали, як Карл Маркс, Фрідріх Енгельс (який і залишив нам єдине відоме зображення Штірнера – карикатурний портрет) та Бруно Бауер. У цих колах Штірнер здобув репутацію безкомпромісного критика релігії та авторитетів. Однак, наближаючись до публікації своєї головної праці, він став рідше з'являтися на зустрічах, розуміючи, що його ідеї будуть незручними навіть для цього вільнодумного середовища.

Книга "Єдиний і його власність" (Der Einzige und sein Eigentum), видана в 1844 році, мала певний критичний резонанс, але не принесла ані слави, ані грошей. Другий шлюб, з Марі Денхарт, також закінчився крахом – Штірнер швидко розтратив її спадок. Марі пізніше описувала його як "дуже хитру людину", яку вона не поважала і не любила. Останні роки життя Штірнер провів у бідності, соціальній ізоляції, часто потрапляючи до боргової в'язниці. У 1856 році він помер від укусу інфікованої комахи, майже ніким не помічений. Його психічно хвора мати пережила його на три роки.

Егоїзм як вища цінність? Погляд зсередини

Здавалося б, що може дати нам філософія людини з таким складним і, можливо, нещасливим життям? Штірнер починає з того, що людина – надто складна істота, щоб її можна було втиснути в рамки будь-яких узагальнюючих концепцій: лібералізму, марксизму, капіталізму. Всі вони, на його думку, намагаються визначити "людину", але втрачають унікальність кожного конкретного "Я".

Іронічно, але після цього Штірнер сам пропонує свою концепцію – психологічний егоїзм. Він стверджує, що в основі всіх наших дій лежить егоїстичний інтерес, прагнення задовольнити власні бажання. Але є різниця:

• Несвідомий (або вимушений) егоїст: Це людина, яка діє заради якихось "вищих" цілей – Бога, держави, моралі, багатства, науки. Вона вірить, що служить чомусь більшому за себе, але, за Штірнером, насправді вона просто сліпо йде за своїми бажаннями щастя чи безпеки, не усвідомлюючи своєї справжньої мотивації. Така людина одержима цими "вищими ідеями" або "привидами" (Gespenster), як їх називає Штірнер, і тому не є вільною.
• Свідомий (або добровільний) егоїст: Це той, хто повністю усвідомлює, що всі його дії спрямовані на задоволення власних інтересів. Він вільно обирає свої дії, не обманюючи себе "вищими" цілями. Одруження, благодійність чи навіть зрада – все це може бути вибором свідомого егоїста, якщо це служить його бажанням. Він не одержимий цілями, а володіє ними.

Саме ця ідея "власності" (Eigentum) – самовладання, повний контроль над собою та своїми виборами – є для Штірнера найвищим благом. Бути "своїм власним" означає відкинути будь-які зобов'язання, які тебе обмежують, навіть ті, що ти колись добровільно на себе взяв. Ти маєш бути господарем себе кожної миті, а не рабом минулих рішень чи зовнішніх сил.

Геть усі кайдани! Суспільство, мораль, обіцянки

Якщо найвища цінність – це абсолютна самовладна унікальність "Я", то все, що її обмежує, має бути відкинуте. Штірнер безжально критикує:

• Мораль і цінності: Вони нав'язані ззовні, є "привидами", що поневолюють індивіда.
• Державу: Будь-яка форма правління, від тиранії до демократії, є деспотизмом, бо обмежує "Я". Навіть якщо ти сам голосував за закон, ти не повинен бути його рабом завтра, якщо він більше не відповідає твоїм інтересам. "Те, що я був дурнем учора, не означає, що я мушу ним залишатися".
• Суспільство і сім'ю: Це лише форми обмеження, що вимагають відмови від частини себе заради колективу чи іншої людини.
• Обіцянки: Навіть дані тобою ж обіцянки не повинні стримувати тебе. Егоїст має право брехати і порушувати слово, якщо це потрібно для збереження його самовладання в даний момент. Бути визначеним навіть власним минулим рішенням – це вже несвобода.

Спілка егоїстів: Утопія чи антиутопія?

Яким же бачить Штірнер ідеальний світ? Він пропонує "Спілку егоїстів" (Verein von Egoisten). Це не суспільство і не держава, а тимчасові, довільні об'єднання вільних індивідів, які взаємодіють доти, доки це вигідно кожному з них. Як діти, що випадково зустрілися і почали грати разом, або як друзі, що випивають разом не з почуття обов'язку, а для власного задоволення.

Навіть любов у цьому світі існує лише як засіб для власного задоволення. Безкорисливості тут немає місця. Але саме тут виникають найтемніші питання. Штірнер каже, що егоїст дивиться на інших лише як на засіб, як на "свою їжу". Він не засуджує вдову, що душить свою дитину, чи чоловіка, що ставиться до сестри як до дружини. У його світі, де немає моральних обмежень, "все дозволено". Чи не призведе така свобода до хаосу і взаємного знищення?

Темна сторона свободи та роздуми для нас

Ідеї Штірнера шокують, викликають спротив і навіть огиду. Легко відкинути їх як марення ображеної на весь світ людини або як небезпечну філософію, що виправдовує найгірші людські прояви. Сам Штірнер, здається, не переймався цим. Наприкінці своєї книги він прямо каже читачам, що йому байдуже до їхнього благополуччя.

Але чи можемо ми щось винести навіть з таких радикальних ідей? Можливо, Штірнер, доводячи егоїзм до крайньої межі, змушує нас замислитися:

• Наскільки ми справді автономні у своїх рішеннях? Чи не керують нами непомітно ті самі "привиди" – суспільна думка, мода, нав'язані цінності, страх осуду?
• Чи не стаємо ми часом рабами власних цілей – кар'єри, багатства, стосунків – втрачаючи себе справжніх?
• Чи готові ми поставити під сумнів авторитети та інституції, які вимагають нашої сліпої віри чи підпорядкування?
• Наскільки ми відкриті до того, що наша особистість – це не щось фіксоване, а мінливий процес творення себе?

Філософія Штірнера – це виклик. Це не затишна гавань, а штормове море думок. Вона нагадує про важливість самосвідомості, критичного мислення та прагнення до внутрішньої свободи. Але вона також слугує грізним попередженням про те, куди може завести абсолютний, нічим не обмежений егоїзм.

Можливо, варто прагнути до самовладання та усвідомлення своїх справжніх бажань, але пам'ятати, що ми живемо не у вакуумі. І, звісно, як би ми не прагнули свободи, це ніколи не повинно ставати виправданням для заподіяння шкоди іншим.

Література:

• Штірнер, Макс. Єдиний та його власність. / Пер. з нім. А. Богачова. – Київ: Основи, 2001. – 467 с.
  (Це основна праця Макса Штірнера, де викладено його ключові ідеї про егоїзм, "привидів", власність (самовладдя) та критику держави, суспільства і моралі, які розглядаються у статті. Український переклад дозволяє ознайомитися з першоджерелом).
• Stirner, Max. The Ego and Its Own. Edited by David Leopold. Cambridge Texts in the History of Political Thought. Cambridge: Cambridge University Press, 1995.
  (Англійське видання головної праці Штірнера з вступом та примітками відомого дослідника Девіда Леопольда. Вступ може бути корисним для розуміння контексту та основних концепцій, висвітлених у статті, зокрема, розрізнення свідомого та несвідомого егоїзму, поняття власності).