Джордан Петерсон: Між натхненням, психологією та гострою критикою
У сучасному світі, де соціальні медіа миттєво поширюють ідеї та формують стійкі ехокамери, фігури публічних інтелектуалів набувають особливої ваги. Колись Ноам Чомскі чи Айн Ренд захоплювали уми, представляючи цілі напрямки думки. Сьогодні ж, у цю епоху миттєвого спілкування та алгоритмічно підсиленої поляризації, з'являються нові, часто суперечливі постаті. Однією з найяскравіших і найобговорюваніших є Джордан Б. Петерсон, канадський клінічний психолог, що народився в Едмонтоні у 1962 році. Його шлях від допитливого хлопчика з маленького містечка до всесвітньо відомого мислителя сповнений інтелектуальних пошуків, особистих випробувань та гучних суперечок.
Хто Такий Джордан Петерсон? Від Скромних Початків до Світової Сцени
Петерсон виріс у відносно забезпеченій християнській родині в містечку Ферв'ю, Альберта. Ще в юності він почав ставити під сумнів буквальне тлумачення біблійних історій, не знаходячи задовільних відповідей. Це призвело до того, що у 13 років він перестав відвідувати церкву. Важливу роль у його ранньому інтелектуальному розвитку відіграла шкільна бібліотекарка Сенді Нотлі (мати Рейчел Нотлі, майбутньої прем'єрки Альберти), яка познайомила його з працями Орвелла, Гакслі, Ренд та інших. Цікаво, що в підлітковому віці Петерсон навіть недовго працював на соціал-демократичну Нову демократичну партію (НДП), але швидко розчарувався в соціалізмі, посилаючись на спостереження Орвелла про те, що інтелектуали середнього класу часто не стільки люблять бідних, скільки ненавидять багатих.
Здобувши ступінь бакалавра політології в Університеті Альберти, Петерсон взяв річну перерву, подорожуючи Європою. Цей період був присвячений читанню про психологічні витоки Холодної війни та тоталітаризму. Саме тоді він глибоко зацікавився працями Карла Юнга та Фрідріха Ніцше, що надихнуло його повернутися до Канади й здобути ще один ступінь бакалавра – цього разу з психології. Згодом він вступив до аспірантури з клінічної психології в Університеті Макгілла, де спеціалізувався на вивченні алкоголізму, наркоманії та агресії. Сам Петерсон боровся з алкогольною залежністю і у 25 років вирішив повністю відмовитися від спиртного заради навчання. Його академічна кар'єра розвивалася стрімко: він отримав посаду доцента в Гарварді, де продовжив дослідження алкоголізму і здобув популярність серед студентів завдяки нетрадиційним лекціям та харизматичному стилю.
Карти Сенсу: Між Хаосом та Порядком
Перебуваючи в Гарварді, після 13 років роботи Петерсон опублікував свою першу фундаментальну працю – "Карти сенсу: Архітектура віри" (Maps of Meaning: The Architecture of Belief). У цій книзі він спробував поєднати міфологію, нейронауку та психологію, щоб зрозуміти походження людських вірувань та систем цінностей. Спираючись значною мірою на ідеї Карла Юнга про колективне несвідоме та архетипи, Петерсон досліджував, чому людство схильне до соціальних конфліктів та жорстокості, особливо тієї, що позначила XX століття.
Він стверджує, що люди створюють міфи та символічні історії, щоб впоратися з "хаосом" – усім незрозумілим, непередбачуваним та тривожним у світі. З іншого боку існує "порядок" – структурований, відомий і безпечний світ. На думку Петерсона, людське існування – це постійне балансування між цими двома станами. Ми прагнемо визначеності та порядку, іноді настільки сильно, що готові жертвувати свободою заради ілюзії повного розуміння світу, яку пропонують тоталітарні ідеології. Петерсон застерігає: ідеології, які обіцяють прості відповіді на складні питання, підміняють справжнє знання і можуть призвести до катастрофи. Як нагадування про небезпеку ідеалізму, що перетворюється на жах, він навіть зібрав колекцію картин радянської доби.
12 Правил Життя: Рецепт проти Хаосу чи Спрощення?
Повернувшись до Канади професором Університету Торонто, Петерсон продовжив викладати, вести клінічну практику (приймаючи близько 20 пацієнтів на тиждень) та публікувати наукові статті, здобувши значний авторитет в академічних колах (майже 10 000 цитувань). Однак справжня світова слава прийшла до нього пізніше.
У 2018 році він видав книгу "12 правил життя: Протиотрута від хаосу" (12 Rules for Life: An Antidote to Chaos), яка миттєво стала бестселером у багатьох країнах світу. Ця праця виросла з його популярної відповіді на платформі Quora про найцінніші життєві принципи. У книзі Петерсон стверджує, що страждання є невід'ємною частиною людського існування, а не лише результатом соціальної несправедливості чи гноблення. "Протиотрутою" від екзистенційного хаосу він вважає встановлення особистих правил, заснованих на глибокій системі цінностей, яка надає життю сенс. Він закликає брати відповідальність за власне життя, "прибрати свою кімнату", перш ніж намагатися змінити світ.
Саме тут з'являється його знаменита аналогія з лобстерами. Петерсон вказує, що лобстери організовуються в ієрархії домінування, які, на його думку, є біологічно зумовленими і мають аналоги в людському суспільстві (наприклад, нерівномірний розподіл ресурсів чи успіху). Він припускає, що такі ієрархії, засновані на компетентності, є природними і навіть необхідними для стабільності. Ця теза викликала шквал критики: опоненти вказували на ігнорування досліджень про егалітарні суспільства, які також можуть бути "природними", та звинувачували Петерсона в натуралістичній помилці (виведення "належного" з "існуючого" в природі).
Буря в Мережі: Контроверсія, що Змінила Все
Переломним моментом, який вивів Петерсона з академічних кіл на арену публічних дебатів, став вересень 2016 року. Він випустив серію відео під назвою "Професор проти політичної коректності", де різко розкритикував законопроект Білль C-16. Цей законопроект пропонував додати гендерну ідентичність та гендерне самовираження до переліку заборонених підстав для дискримінації згідно з Канадським актом про права людини.
Петерсон стверджував, що закон може призвести до "примусового мовлення", зобов'язуючи людей використовувати бажані займенники інших осіб (наприклад, небінарні займенники), і що відмова може каратися. Він побоювався, що це відкриє шлях до покарання за висловлювання, які інституції вважатимуть образливими, незалежно від наміру мовця. Юристи та правозахисники заперечували його інтерпретацію, наголошуючи, що закон не криміналізує випадкове неправильне вживання займенників, а стандарти мови ненависті в Канаді вимагають значно агресивніших висловлювань. Трансгендерні активісти також звинуватили Петерсона в розпалюванні трансфобії. Цей інцидент різко підвищив його популярність, перетворивши на символ боротьби проти "політичної коректності" для одних та на об'єкт гострої критики для інших.
"Постмодерний Неомарксизм": Битва за Цінності чи Теорія Змови?
Однією з центральних і найбільш суперечливих тез Петерсона є його твердження про засилля "постмодерного неомарксизму" в західних університетах, особливо на гуманітарних факультетах. Він вважає, що ця течія прагне зруйнувати традиційні ієрархії цінностей, розглядаючи будь-які правила та структури як інструменти гноблення однієї групи іншою. На його думку, постмодернізм просуває моральний релятивізм, що залишає людей у стані вибору між нігілізмом та догмою. Він стверджує, що багато постмодерністів, хоч і відмовилися від класичного марксизму публічно, таємно просувають ідею "рівності результатів" через політику ідентичності та політичну коректність.
Термін "постмодерний неомарксизм" викликав широку критику. Багато вчених вказують на його схожість з ультраправою антисемітською теорією змови "культурний марксизм", яка стверджує, що група марксистських інтелектуалів підриває західну цивілізацію. Критики також зазначають, що постмодернізм за своєю суттю є критичним до "мета-наративів", яким є і сам марксизм, що робить поєднання цих термінів внутрішньо суперечливим. Петерсон захищався, кажучи, що має на увазі практичне, а не теоретичне схвалення марксистських ідей рівності результатів постмодерністами. Однак під час відомих дебатів зі Славоєм Жижеком у 2019 році на тему капіталізму та марксизму Петерсону було важко назвати конкретних мислителів, які б відповідали його визначенню "постмодерного неомарксиста". Його опоненти також вказують, що мислителі, яких він критикує (як Мішель Фуко), не закликали до знищення всіх ієрархій, а радше аналізували владу як складну стратегічну гру.
Петерсон протиставляє "рівності результатів" принцип "рівності можливостей", де кожному надається однаковий шанс на успіх. Це класична ліберальна позиція. Проте критики ставлять питання, чи можлива справжня рівність можливостей у суспільстві, де багатство можна успадкувати, адже стартові умови для дитини з бідної та багатої родини очевидно нерівні.
Особисті Випробування та Стійкість
На тлі інтелектуальних баталій та зростаючої слави життя Петерсона було затьмарене серйозними проблемами зі здоров'ям. Після того, як у його дружини діагностували рак, він пережив важку фізичну залежність та синдром відміни від бензодіазепінів (протитривожних препаратів). Ситуація настільки погіршилася, що він звернувся по допомогу до клініки в Росії, де його ввели у медикаментозну кому на вісім днів, після чого він провів ще чотири тижні в реанімації. Нещодавно він повернувся до публічної діяльності, висловивши намір продовжувати свою роботу. Цей досвід додав ще один вимір до його образу – людини, яка не лише теоретизує про страждання, а й пройшла через нього сама.
Феномен Петерсона: Роздуми наостанок
Так ким же є Джордан Петерсон? Для одних – це голос розуму в хаотичному світі, провідник до сенсу та відповідальності, особливо для молодих чоловіків, які почуваються дезорієнтованими. Його лекції та книги безперечно відродили інтерес до класиків на кшталт Достоєвського та Ніцше, а його психологічні поради щодо постановки цілей та прийняття відповідальності багатьом видаються корисними. Його щира зацікавленість у розумінні людської природи та здатність поєднувати ідеї з різних галузей (психології, міфології, теології, еволюційної біології) надихають багатьох.
Для інших – він є фігурою, що популяризує консервативні, а іноді й реакційні ідеї під виглядом психології та самодопомоги. Його критики вказують на сумнівні асоціації, виправдання соціальної нерівності через апеляцію до "природних" ієрархій, створення спрощеного образу ворога в особі "постмодерних неомарксистів" та формування надзвичайно лояльної, часом догматичної бази прихильників. Вони ставлять питання: чи його самовдосконалення стало політичним, чи його консерватизм – психологічним?
Критики також зауважують, що зосередженість виключно на особистій відповідальності ("прибери свою кімнату") ігнорує системні проблеми. Як зазначав Жижек та інші, деякі особисті труднощі (наприклад, проблеми в шлюбі через необхідність працювати на двох роботах) мають очевидні соціально-економічні корені, які неможливо змінити лише індивідуальними зусиллями. Історично, якби активісти руху за громадянські права в США зосередилися лише на чистоті своїх кімнат, навряд чи вони досягли б значних змін.
Можливо, найбільша сила і водночас найбільша слабкість Петерсона – це його готовність виходити далеко за межі своєї експертизи, чи то канадське право, чи гендерні дослідження, чи філософія постмодернізму. Це призводить до нескінченної кількості неоднозначних, часто суперечливих тверджень, які його прихильники інтерпретують по-своєму, а критики засуджують, причому ніхто не може дійти згоди щодо того, що саме він мав на увазі. І це, мабуть, найважливіше питання, яке ставить феномен Джордана Петерсона: якщо ніхто не може погодитися щодо сенсу сказаного, чи було взагалі щось суттєве сказано?
Література:
- Peterson, Jordan B. (1999). Maps of Meaning: The Architecture of Belief. Routledge.
(Це перша фундаментальна праця Петерсона, де викладено його теорію про міфи, архетипи, хаос та порядок, що є центральним для розуміння його світогляду, згаданого в статті.) - Peterson, Jordan B. (2018). 12 Rules for Life: An Antidote to Chaos. Random House Canada.
(Книга-бестселер, яка популяризувала його ідеї про особисту відповідальність, сенс життя через цінності та правила; містить відому аналогію з лобстерами та концепцію "прибери свою кімнату", що обговорюються в статті.) - Burgis, Ben, Hamilton, Conrad, McManus, Matthew & Waterman, Marion. (2020). Myth and Mayhem: A Leftist Critique of Jordan Peterson. Zero Books.
(Приклад розгорнутої критики Петерсона з лівих позицій, яка аналізує його політичні погляди, використання терміну "постмодерний неомарксизм" та соціальні наслідки його ідей, згадані в статті.) - Nashed, A. Y. (2019). Jordan Peterson’s ‘12 Rules for Life’: A Christian Critique. Philosophia Christi, 21(1), 191-198.
(Приклад академічної критики, яка розглядає книгу Петерсона з точки зору християнської філософії, що дотично до питань цінностей та релігії, піднятих у статті.)