Сем Гарріс: Як наука може стати новим моральним компасом замість релігії

У світі, сповненому запитань про сенс існування та правильність наших вчинків, ми часто шукаємо надійний компас. Деякі знаходять його у вірі, інші – у філософських роздумах. Але що, якби відповіді на найглибші моральні питання могли дати не пророки чи мудреці минулого, а сучасна наука? Ця ідея, водночас захоплива і суперечлива, лежить в основі праць Сема Гарріса – мислителя, який не боїться кидати виклик усталеним поглядам.

Від медитації в Гімалаях до нейронауки

Шлях Сема Гарріса (народився 1967 року в Лос-Анджелесі) до публічної інтелектуальної арени був нетиповим. Син сценаристки Сьюзен Гарріс ("Золоті дівчата") та актора Берклі Гарріса, він зростав у світському середовищі. Навчання в Стенфорді на англійській філології перервалося після досвіду з MDMA, що спонукало його до 11-річної перерви. Ці роки він провів у Індії та Непалі, вивчаючи медитацію під керівництвом духовних вчителів, фінансово підтримуваний батьками. Цей досвід, за його словами, був "і благословенням, і прокляттям": він мав свободу досліджувати свідомість, але водночас не будував кар'єру письменника.

Повернувшись до Стенфорда у 1997 році, Гарріс здобув ступінь з філософії. Атаки 11 вересня стали поштовхом до написання його першої гучної книги "Кінець віри" (The End of Faith), де він гостро критикував релігійний фундаменталізм та протиставляв віру і розум. Пізніше він здобув ступінь доктора філософії з когнітивної нейронауки, досліджуючи за допомогою фМРТ (функціональної магнітно-резонансної томографії) нейронні основи переконань. Він прагнув бути "філософом, який дуже добре обґрунтований у відповідній науці про розум". Його дослідження показали, що релігійне мислення активує ділянки мозку, пов'язані з емоціями та саморепрезентацією, тоді як міркування про звичайні факти більше спираються на мережі пам'яті.

"Кінець віри" та виклик релігії

"Кінець віри" став бестселером New York Times і катапультував Гарріса в центр публічних дебатів. Він, разом з Річардом Докінзом, Деніелом Деннеттом та Крістофером Гітченсом, сформував так званих "Чотирьох вершників" Нового атеїзму. Їхня спільна позиція полягала в тому, що релігія, особливо її фундаменталістські форми, є не просто помилковою, а й небезпечною для сучасного суспільства.

Гарріс стверджує, що релігійна віра часто базується на когнітивних упередженнях (як анімізм – віра в духовну сутність об'єктів) і призводить до відмови від емпіричного пізнання світу. "Вдавати, що знаєш речі, яких ніхто не знає, є зрадою науки, і все ж це джерело життя релігії", – пише він. Він критикує релігію за те, що вона:

• Відокремлює мораль від реальних страждань: Виправдовує жорстокість (жертвопринесення, каліцтва) "вищою метою", ігноруючи фізичну шкоду.
• Створює "псевдопроблеми": Зосереджується на таких питаннях, як одностатеві шлюби, де, на його думку, немає реальних жертв страждань, і водночас може толерувати або навіть сприяти стражданням в ім'я догми.

Хоча Гарріс визнає, що не всі релігії однаково шкідливі (позитивно згадуючи джайнізм з його акцентом на ненасиллі), його найгостріша критика часто спрямована на іслам, який він вважає особливо здатною "жорстоко порушити громадянське суспільство". Ці заяви викликали звинувачення в узагальненнях та ісламофобії, хоча Гарріс наполягає, що критикує ідеї, а не людей.

Моральний компас науки: Чи може добробут бути об'єктивним?

Мабуть, найсміливішою і найсуперечливішою тезою Гарріса є та, що викладена в книзі "Моральний ландшафт" (The Moral Landscape): наука може і повинна визначати людські цінності та відповідати на моральні питання. Його аргументація така:

• Мораль пов'язана зі свідомістю та її станами – добробутом і стражданням.
• Свідомість є продуктом мозку, який підпорядковується законам природи, котрі вивчає наука.
• Отже, "добро" можна визначити як те, що сприяє максимальному добробуту свідомих істот.
• Оскільки добробут пов'язаний з матеріальними фактами (станом мозку, навколишнім середовищем), наука може об'єктивно визначати, які дії чи системи цінностей ведуть до більшого добробуту.

Ця позиція наразилася на шквал критики. Філософи вказували на знамениту "гільйотину Юма" (неможливість логічно вивести "повинно" з "є" – тобто моральні приписи з фактичних тверджень) та аргумент "відкритого питання" Мура (що будь-яке визначення "добра" через природні властивості завжди залишає відкритим питання, чи є ця властивість дійсно доброю). Гарріса звинувачували в ігноруванні величезного пласту літератури з моральної філософії, яку він часом відкидав як "нудьгу". Критики, як філософ Рассел Блекфорд, зазначали, що "добробут" важко виміряти об'єктивно, і навіть якщо ми домовимося про визначення, твердження, що ми повинні його максимізувати, не є очевидним з наукової точки зору.

Духовність без релігії: Сила медитації

Попри свою жорстку критику релігії, Гарріс є палким прихильником духовності, але розуміє її по-своєму. Він вважає, що мета духовних практик, зокрема медитації, полягає в усвідомленні ілюзорності нашого "я" – постійного відчуття себе окремим центром свідомості. Це усвідомлення, на його думку, веде до зменшення страждань і глибшого розуміння природи свідомості.

Важливо, що для Гарріса цей шлях не потребує віри в Бога чи релігійних догм. Духовність, стверджує він, можна і треба досліджувати через призму науки (нейробіології, психології), водночас визнаючи, що медитативний досвід може давати доступ до істин, недоступних чисто науковому аналізу. Медитація – це "практика навчання розривати заклинання [повсякденної неусвідомленості] та прокидатися". Він запустив популярний додаток для медитацій "Waking Up".

Свобода волі: Маріонетки долі?

Гарріс займає жорстку позицію і щодо свободи волі: у метафізичному сенсі її не існує. "Нейронаука виявляє, що ти – біохімічна маріонетка", – стверджує він. Якщо наші думки та дії зумовлені попередніми причинами (генами, середовищем, випадковими подіями в мозку), на які ми свідомо не впливаємо в момент вибору, то поняття відповідальності та покарання (особливо відплати) стають проблематичними. Ця детерміністська позиція також викликала критику, зокрема з боку Деніела Деннетта, який вважає, що Гарріс ігнорує сумісницькі (компатибілістські) теорії свободи волі, які стверджують, що свобода волі сумісна з детермінізмом і полягає у здатності діяти відповідно до своїх бажань і цінностей без зовнішнього примусу.

Суперечки та інтелектуальні битви

Публічна діяльність Гарріса сповнена гострих дискусій та суперечок. Запам'яталися його дебати з актором Беном Аффлеком щодо ісламу, напружений обмін електронними листами з Ноамом Хомським про моральність американської зовнішньої політики, контроверсійне запрошення в подкаст Чарльза Мюррея (співавтора книги "The Bell Curve", що розглядає расові відмінності в IQ), а також дебати з Джорданом Пітерсоном про зв'язок науки та цінностей. У 2020 році він дистанціювався від групи "Intellectual Dark Web", звинувативши її учасників у створенні хибної еквівалентності між політичними правими та лівими в США.

Провокатор чи провидець? Роздуми на завершення

Сем Гарріс – складна і неоднозначна фігура. Його прагнення побудувати мораль на основі науки та добробуту є амбітним і шляхетним, адже воно спрямоване на зменшення людських страждань. Його популяризація медитації та критичного мислення, безсумнівно, принесла користь мільйонам. Готовність відкрито обговорювати найгостріші теми та реагувати на критику заслуговує на повагу.

Однак його впертість, схильність відкидати цілі галузі філософії та часом абсолютистська риторика викликають справедливі зауваження. Чи не потрапляє він сам у пастку тих самих когнітивних упереджень та догматизму, які так гостро критикує в релігії? Звинувачення в узагальненнях щодо великих груп людей також залишаються предметом дискусій.

Світ, ймовірно, складніший, ніж хотілося б Сему Гаррісу. Люди, незалежно від їхніх переконань – релігійних чи наукових – схильні до помилок мислення та трайбалізму. Наука може блискуче пояснити, як влаштований світ і чому ми поводимося певним чином. Але чи може вона переконливо сказати нам, що ми повинні робити в універсальному сенсі – питання залишається відкритим. Можливо, найбільший виклик для Гарріса та його послідовників – не повторити у своєму прагненні до об'єктивної істини ті самі помилки догматизму, проти яких вони так завзято борються. Його ідеї спонукають нас думати, сперечатися і шукати власні відповіді на вічні питання про добро, зло та сенс нашого існування.

Література:

• Harris, Sam. (2004). The End of Faith: Religion, Terror, and the Future of Reason. W. W. Norton & Company. (Це перша впливова книга Гарріса, де він викладає свою критику релігії, особливо в контексті пост-9/11. Допомагає зрозуміти вихідні позиції його аргументації проти віри).
• Harris, Sam. (2010). The Moral Landscape: How Science Can Determine Human Values. Free Press. (Ключова праця, де Гарріс представляє свою центральну тезу про можливість наукового обґрунтування моралі на основі принципу добробуту. Важливо для розуміння його головного філософського проєкту).
• Harris, Sam. (2012). Free Will. Free Press. (Коротка книга, де Гарріс аргументує свою позицію про ілюзорність свободи волі з точки зору нейронауки та філософії. Представляє його детерміністський погляд).