Хто ховається за маскою Дональда Трампа: Аналіз його особистості через призму психології

Кожен із нас хоч раз замислювався: хто я насправді? Психолог Ден МакАдамс пропонує цікавий погляд на особистість, розділяючи її на три рівні. Уявіть собі театр:

1. Ми — соціальні актори: На сцені життя ми граємо ролі, дотримуємося сценаріїв поведінки, особливо коли на нас дивляться інші. Ми хочемо справити враження, відповідати очікуванням.
2. Ми — мотивовані агенти: За лаштунками нашої поведінки ховаються наші справжні бажання, цілі та цінності. Це те, що рухає нами зсередини, наші мрії та прагнення.
3. Ми — автори власної історії: Ми постійно пишемо та переписуємо розповідь про своє життя. Ми намагаємося поєднати минуле, сьогодення та майбутнє в єдину, зрозумілу історію, яка пояснює, хто ми є і куди йдемо.

Зрозуміти іншу людину — її мотиви, рішення, дивацтва — неймовірно складно. Це ніби зачерпнути пригорщу води з гирла річки й намагатися вгадати, звідки вона притекла. Кожна людина — це цілий всесвіт зі своєю унікальною історією та психологічною складністю.

Блиск і тінь самозакоханості

Часом, щоб краще зрозуміти людину, варто звернути увагу на її домінантну рису. Однією з таких яскравих, але складних рис є нарцисизм. Хоча слово "нарцис" часто використовується в побуті для опису самозакоханих людей, справжній нарцисичний розлад особистості (НРО) зустрічається лише приблизно в 1% населення. Важливо розрізняти рису характеру і клінічний діагноз, який ставиться лише тоді, коли ця риса спричиняє значні страждання або заважає нормальному життю.

У психології виділяють два основні типи нарцисизму:

• Грандіозний нарцисизм: Такі люди випромінюють впевненість, відчуття власної значущості, прагнуть домінувати та бути в центрі уваги. Вони часто щиро вірять у свою винятковість. Цікаво, що іноді ця грандіозність може навіть сприяти досягненню успіху та покращувати психологічне самопочуття.
• Вразливий нарцисизм: Ці люди також прагнуть величі, але їхня самооцінка дуже крихка. Вони надзвичайно чутливі до критики, схильні до заздрощів, часто відчувають внутрішню порожнечу та страх бути покинутими. Їхня грандіозність — це радше захисна маска.

Що ж лежить в основі нарцисизму? Психологи Кемпбелл та Фостер виділяють ключові елементи: переконання у власній перевазі над іншими, часто спотворене сприйняття реальності, егоцентризм та надмірна орієнтація на успіх.

Чому нас так вабить нарцисичний блиск?

Погодьтеся, нарцисичні особистості часто бувають надзвичайно привабливими. Дослідження показують, що вони можуть бути фізично привабливішими, комунікабельнішими та вміють краще себе подати. Їхня самовпевненість притягує, створює враження сили та надійності. Навіть розуміючи, хто перед нами, ми можемо піддатися їхньому шарму.

Але цей блиск часто недовговічний. Нарциси потребують постійного підживлення своєї самооцінки — так званого "нарцисичного ресурсу": захоплення, уваги, підтримки з боку оточення. Коли цей ресурс вичерпується або коли нарцис стикається з критикою чи байдужістю, може спалахнути "нарцисичний гнів". Його прояви варіюються від холодної відстороненості до спалахів агресії та жорстокості. В особливо важких випадках (злоякісний нарцисизм) до цього додаються параноїдальні риси та садизм.

Люди, які потрапляють у залежність від нарциса (співзалежні), часто опиняються в пастці. Вони так багато вкладають у стосунки, так підлаштовуються під потреби нарциса, що вийти з них стає надзвичайно важко, адже це означає зіткнутися або з його гнівом, або з власним болісним усвідомленням реальності.

Коріння нарцисизму: погляд у дитинство

Деякі теорії пов'язують розвиток нарцисичних рис із раннім дитячим досвідом, зокрема з порушенням на стадії "віддзеркалення" (термін, введений Гайнцом Когутом). Коли батьки не здатні адекватно реагувати на емоційні потреби дитини, не дають їй відчуття безумовного прийняття та любові, дитина може виробити захисні механізми. Вона ніби створює собі "маску", щоб отримати хоч якусь увагу та схвалення в несприятливому середовищі.

Мері Трамп, племінниця 45-го та вже 47-го президента США та психолог, у своїй книзі наводить власну інтерпретацію дитинства Дональда Трампа, яка резонує з цією теорією. Вона описує нестабільну матір та емоційно холодного, жорсткого батька-соціопата, який цінував лише силу та безжальність. На її думку, в такій атмосфері маленький Дональд навчився приховувати свої справжні почуття та потреби, розвинув захисну оболонку ворожості та відстороненості, адже лише така поведінка знаходила схвалення у батька. Він ніби засвоїв урок: щоб вижити і отримати увагу, потрібно бути "сильним" і не показувати вразливості.

Відсутність відповідальності за свої вчинки, постійна підтримка з боку батька, навіть у випадках невдач чи проступків, могли сформувати у нього переконання у власній безкарності та правоті. Цей імунітет до наслідків лише зміцнював його образ "успішного" та "незламного", ховаючи той факт, що багато в чому цей успіх був забезпечений зовнішньою підтримкою, а не власними зусиллями.

Коли маска стає реальністю

Ці ранні захисні механізми, як стверджує Мері Трамп, залишилися з ним і в дорослому житті: використання найвищих ступенів у мові ("найкращий", "неймовірний"), нездатність визнавати помилки, надмірна самозакоханість. Це схоже на теорію Сема Вакніна, який вважає, що нарцис втрачає зв'язок зі своїм "справжнім Я", існує лише як відображення в очах інших, прагнучи їхнього захоплення. За маскою величі ховається порожнеча та страх.

Дехто може сказати: "Він просто поводиться як типовий бізнесмен чи політик". Але якщо людина постійно грає роль, чи має значення, що відбувається у неї всередині? Маска з часом може прирости так міцно, що стає єдиною реальністю.

Особливо небезпечною ця динаміка стає, коли людина з вираженими нарцисичними рисами отримує владу. Її потреба в домінуванні, особисті образи та гнів можуть впливати на рішення, що стосуються долі багатьох людей. Наприклад, постійні скарги на те, що "зі мною поводяться гірше, ніж з будь-ким", можуть відображати глибинне відчуття власної скривдженості, характерне для нарцисичної структури особистості.

Сила тяжіння: чому сильні лідери приваблюють?

Чому люди іноді підтримують лідерів із явно нарцисичними рисами? Психологи говорять про "авторитарну особистість". Люди з такими рисами схильні дотримуватися традицій, підкорятися владі, яка уособлює для них порядок, і з підозрою ставитися до всього нового та "чужого" (інші групи, інші погляди). У сучасному світі це може проявлятися в упередженнях, консерватизмі, бажанні "сильної руки".

Для таких людей лідер, який демонструє непохитну впевненість (навіть якщо це лише маска), створює ілюзію безпеки та стабільності в мінливому світі. Його риторика "чистоти" (чи то від мікробів, чи від "чужих" впливів) та обіцянка захисту знаходить відгук у тих, хто відчуває тривогу та страх перед невідомим. Ця обіцянка може переважити навіть моральні сумніви щодо поведінки лідера.

Ілюзія правди та співзалежність

У стосунках із нарцисом часто виникає феномен співзалежності. Співзалежні люди схильні бути пасивними, підлаштовуватися, надмірно опікуватися іншим, ігноруючи власні потреби. Нарциси, зі своєю зовнішньою впевненістю, є для них магнітом.

Один із ключових аспектів таких стосунків — це спотворення реальності. Зазвичай ми вважаємо щось правдою, якщо це підтверджено фактами. Нарцис же наполягає, що правдою є те, що відповідає його власним переконанням та бажанням. Він стає "арбітром істини" для свого оточення. Критика сприймається як заздрість, поразка — як несправедливість чи змова. Реальні факти, які суперечать його образу величі, просто ігноруються.

Цей розрив зі звичайною логікою та сприйняттям реальності робить здорові стосунки практично неможливими. В основі цього лежить страх: страх зіткнутися з власною недосконалістю, страх правди, страх бути "звичайним". Цей страх заважає прийняттю себе та можливим змінам.

Коли ілюзія стає державною політикою

Коли нарцисична особистість отримує доступ до важелів влади, вона може використовувати інструменти держави (ЗМІ, політичні механізми, офіційні заяви) не для просування ідеології чи суспільних благ, а для утвердження власної картини світу, де вона — єдиний переможець, єдиний носій істини. Політичний рух може перетворитися на інструмент підтримки фантазії однієї людини, де лояльність цінується вище за компетентність чи правду.

На відміну від диктаторів минулого, які часто керувалися певними (хоч і збоченими) ідеологіями чи "історичною необхідністю", рушійною силою тут може бути виключно прагнення до самоствердження та захоплення. Це одночасно і сила (неймовірна концентрація на собі), і слабкість (відсутність довгострокової стратегії, крім власної величі).

Міф про Нарциса та капітана Ахава: вічна історія

Історія Нарциса, який закохався у власне відображення і загинув, не в змозі його досягти, — це вічний міф про небезпеку самозакоханості. Схожу одержимість ми бачимо у капітана Ахава з "Мобі Діка", чия жага помсти киту, що відкусив йому ногу, затьмарює все і веде до загибелі.

Ці образи — потужна метафора. Вони показують руйнівну силу прагнення поєднати своє "реальне Я" з ідеальним образом, бажання підкорити світ своїй волі, заповнити внутрішню порожнечу зовнішнім блиском. Це бажання влади, мети, визнання живе в кожному з нас. Питання лише в тому, чи не стає воно одержимістю, яка відриває нас від реальності та від самих себе.

Нарцис, що тягнеться до свого відображення у воді, символізує вічне людське бажання знайти підтвердження своїм уявленням, знайти щось тверде й істинне у цьому мінливому світі. Але гонитва за ілюзією, за недосяжним ідеальним "Я", може призвести до втрати себе справжнього.

Замість висновку: погляд у дзеркало

Розуміння психологічних механізмів, подібних до нарцисизму, допомагає нам краще бачити не лише інших, а й себе. Всі ми певною мірою граємо ролі, прагнемо визнання, будуємо історії про себе. Важливо замислитися: де закінчується здорова самоповага і починається руйнівна гонитва за ілюзією? Наскільки ми готові бачити реальність такою, якою вона є, а не такою, якою нам хочеться її бачити? І чи не тонемо ми часом у відображенні власних бажань, забуваючи про справжнє життя навколо?

Література:

• McAdams, D. P. (2015). The Art and Science of Personality Development. Guilford Press. (Класична праця Дена МакАдамса, де детально розглядається його трьохрівнева модель особистості: актор, агент, автор, що згадується на початку статті).
• Kernberg, O. F. (1975). Borderline Conditions and Pathological Narcissism. Jason Aronson. (Фундаментальна робота Отто Кернберга, одного з провідних дослідників нарцисизму, де розглядаються різні форми нарцисичних розладів, включаючи концепцію злоякісного нарцисизму).
• Kohut, H. (1971). The Analysis of the Self: A Systematic Approach to the Psychoanalytic Treatment of Narcissistic Personality Disorders. International Universities Press. (Ключова праця Гайнца Когута, який ввів поняття "віддзеркалення" та досліджував розвиток нарцисизму через призму дефіциту емпатійного відгуку батьків у ранньому дитинстві).
• Trump, M. L. (2020). Too Much and Never Enough: How My Family Created the World's Most Dangerous Man. Simon & Schuster. (Книга племінниці Дональда Трампа, яка, хоч і є суб'єктивним поглядом, наводить конкретні приклади сімейної динаміки, що інтерпретуються в статті через призму психологічних теорій розвитку нарцисизму. Використовується як джерело для ілюстрації теоретичних положень на конкретному прикладі, як це було в оригінальному тексті).
• McAdams, D. P. (2020). The Strange Case of Donald J. Trump: A Psychological Reckoning (Updated Edition). Oxford University Press. (Безпосередній психологічний аналіз особистості Дональда Трампа від автора трьохрівневої моделі особистості, згаданої на початку. Ця книга пов'язує його теорії з конкретною публічною фігурою, що обговорюється в статті).