Що радить Альбер Камю тим, хто зіткнувся з кризою сенсу життя?
Чи було у вас відчуття, ніби земля йде з-під ніг? Ще вчора все здавалося стабільним, зрозумілим. Ми мали свої плани, свої переконання, віру в те, що, попри різні погляди, ми всі поділяємо якісь спільні людські цінності. Ми жили у світі встановлених графіків, мріяли про вихідні та відпустки, і все здавалося більш-менш передбачуваним.
А потім щось змінилося. Можливо, раптово. Можливо, це була особиста криза – розрив стосунків, втрата роботи. Можливо, це була глобальна подія, як пандемія, що перевернула все з ніг на голову. А може, ви просто прокинулися серед ночі в холодному поту з раптовим усвідомленням: а що, якщо ніхто насправді не знає, навіщо ми тут, що маємо робити і куди прямуємо? Звичні речі – сніданок, чищення зубів – раптом видаються дивними, обтяжливими. Кожне рішення супроводжується тривогою. Якщо вам знайомі ці відчуття, ви, можливо, зіткнулися з тим, що філософ Альбер Камю називав абсурдом.
Зіткнення з Незбагненним
Камю вважав, що в людях закладене глибоке, майже хронічне бажання зрозуміти світ, знайти в ньому логіку та сенс. Ми намагаємося використовувати для цього розум. Проте світ, з нашої обмеженої людської перспективи, часто видається ірраціональним, байдужим до наших пошуків сенсу. Ось ця напруга – між нашим прагненням до раціональності та нерозумністю, мовчанням Всесвіту – і створює те, що Камю назвав абсурдом. Це не означає, що світ сам по собі абсурдний, або що наше бажання сенсу є абсурдним. Абсурд народжується саме на цьому перетині, у цьому конфлікті.
Спроби Втечі: Заперечення та Ілюзії
Що ж робити, коли це відчуття абсурду накриває з головою? Один із найпоширеніших шляхів – заперечення. Ми можемо вдавати, що світ насправді має чіткий сенс, що існують універсальні правила чи цілі, які надають життю значення.
Класичний приклад – заперечення, здавалося б, нерозумного факту нашої смертності. Віра в загробне життя, де нас чекає нагорода чи покарання за наші земні вчинки, може дати мету і структуру. Вона ніби "скасовує" безглуздість смерті. У більш світському ключі, ми можемо бачити подібне заперечення у тих, хто присвячує все життя зароблянню грошей заради комфортної пенсії. Сама по собі фінансова безпека – річ непогана, але коли вона стає єдиною метою, вона може відволікати від того факту, що ми все одно залишимося в тому ж світі, який так і не відкрив нам своїх таємниць.
Майже будь-яка велика система – релігійна, фінансова, соціальна – намагається спростити реальність, уникнути її складності та абсурдності. Вона може зробити наше існування комфортнішим, але, як стверджує Камю, ціною цієї зручності часто стає наша свобода. Ми прив'язуємо себе до певних планів, систем вірувань, і тим самим віддаляємося від повноти власного буття. Уявіть, яким ударом було б для віруючої людини дізнатися, що загробного життя немає, або для кар'єриста – що його пенсійні плани зруйновані. Чи вистачило б нам сили відмовитись від цих всеохопних систем?
Інша можлива реакція – відмова від самого розуму. Деякі філософи припускали, що розум обмежений або навіть марний, і що істину можна осягнути лише через "стрибок віри", визнаючи, що ми ніколи не зможемо повністю зрозуміти світ. Камю ж вважав такий шлях інтелектуально руйнівним. На його думку, для повноцінного життя необхідно сміливо дивитися в обличчя незбагненності – смерті, моралі, сенсу життя – навіть якщо наша боротьба за розуміння приречена на поразку. Сам процес цієї боротьби, сама спроба застосувати розум до світу, вже дає нам потенціал для справжнього життя.
Існує й найтемніший варіант – самознищення. Зіткнувшись з болісною марністю абсурду, людина може вирішити піти з життя. Це, в певному сенсі, крайнє прийняття абсурду. Але Камю ставить питання: чи розумне таке рішення? Він вважав, що абсурд – це досвід, який потрібно пережити, відправна точка. Позбавити себе життя – означає відкинути саму свободу, яка є ключем до повноцінного життя в умовах абсурду.
Життя Посеред Абсурду: Бунт, Свобода, Пристрасть
Тож який шлях пропонує Камю? Він не пропонує готових відповідей чи легких рішень. Натомість він говорить про необхідність жити з абсурдом, не тікаючи від нього. Це передбачає прийняття трьох ключових установок, які можна назвати рисами "абсурдного героя" (хоча це не про героїзм у звичному розумінні, а про певну позицію):
- Постійний Бунт (Революція): Це не політичний бунт, а внутрішній, свідомий протест проти абсурдності нашого існування. Ми маємо постійно бунтувати проти своїх обставин – проти неминучості смерті, проти відсутності гарантованого сенсу. Важливо розуміти, що в цьому бунті ми ніколи не переможемо остаточно. Але саме усвідомлення цього, сам акт бунту з повною ясністю, звільняє нас для життя тут і зараз. Наше завдання – бунтувати, і це дає нам ясність щодо того, що робити у відведений нам час.
- Відмова від Вічної Свободи (Прийняття Свободи Тут і Зараз): Камю, подібно до Ніцше, скептично ставився до ідеї майбутнього порятунку чи досягнення якогось ідеального стану свободи колись потім. Замість цього він закликає визнати, що ми вільні в кожну мить. Наш "рай" – тут, на землі. Відмова від великих надій (наприклад, на те, що ми колись повністю зрозуміємо світ, переможемо смерть чи знайдемо вічне щастя) є важливим кроком до того, щоб цінувати те життя, яке ми маємо.
- Пристрасть до Життя: Якщо немає гарантованого вищого сенсу чи універсальних правил, то критерієм стає саме життя. Камю рекомендує жити якомога більше, а не обов'язково "якомога краще" (адже "краще" – це відносна концепція, яка може обмежувати нашу свободу). Абсурдна людина усвідомлює свою смертність, але не змиряється з нею пасивно. Вона прагне взяти від життя максимум досвіду, відчуттів, моментів. Митець, на думку Камю, часто найближче підходить до такого автентичного існування: він творить у моменті, готовий залишити один твір і перейти до наступного, визнаючи, що ніщо не вічне, але все одно створюючи.
Сізіф, Щасливий у Своїй Марності
Свою філософію Камю блискуче ілюструє через античний міф про Сізіфа. Боги засудили Сізіфа на вічність котити величезний камінь на гору, лише для того, щоб він щоразу скочувався вниз. Здавалося б, що може бути безглуздішим і жахливішим? Але Камю просить нас уявити Сізіфа щасливим. Чому?
- Ясність: Сізіф не має ілюзій щодо марності своєї праці. Він не сподівається на кращий день чи нагороду в потойбіччі. Його існування зосереджене тут і зараз, у самому процесі.
- Бунт: Незважаючи на марність, Сізіф віддає всі свої сили завданню. Він постійно бунтує проти своєї долі, не здаючись відчаю. Він сприймає нерозумність усього цього з абсолютною ясністю, але продовжує діяти.
- Свобода: Саме це усвідомлення і бунт роблять його господарем власної долі, хай навіть у межах вічного покарання. Він вільний у своєму ставленні до абсурду. Його щастя – це не радість від досягнення мети, а щастя, знайдене в самій боротьбі, в усвідомленому прийнятті своєї долі та бунті проти неї.
Можливо, кожен з нас несе свій "камінь" – свої труднощі, сумніви, зіткнення з безглуздям. Філософія абсурду не пропонує позбутися цього каменя. Вона пропонує знайти силу, свободу і навіть своєрідне щастя в самому процесі його котіння – з ясною свідомістю, бунтарським духом і пристрастю до самого життя, яким би воно не було.
Література:
- Камю, Альбер. Міф про Сізіфа. / Пер. з фр. О. Жупанського. — Київ: Видавництво Жупанського, 2018.
(Ключовий есей Камю, де він детально розглядає концепцію абсурду, аналізує шляхи реакції на нього (включно із запереченням, самогубством) і обґрунтовує свою позицію через бунт, свободу та пристрасть, використовуючи міф про Сізіфа як центральну метафору). - Камю, Альбер. Сторонній. / Пер. з фр. А. Перепаді. — Харків: Фоліо, 2016.
(Роман, що художньо ілюструє досвід абсурдної людини (Мерсо), яка живе без ілюзій, у згоді з безпосередніми відчуттями, і стикається з байдужістю світу та суспільства до її внутрішнього стану). - Камю, Альбер. Бунтівна людина. / Пер. з фр. О. Жупанського. — Київ: Видавництво Жупанського, 2021.
(У цьому філософському есеї Камю розвиває ідею бунту, представлену в "Міфі про Сізіфа", аналізуючи його метафізичні та історичні виміри, протиставляючи абсурдний бунт нігілізму та тоталітаризму).