Справжнє кохання за Еріхом Фроммом: Чотири елементи та подолання ілюзій
У певні пори року повітря ніби насичене очікуванням кохання. Здається, стріли Купідона літають повсюди, а розмови точаться навколо романтики. Але для багатьох цей час може стати болісним нагадуванням про самотність, про відчуття, ніби ти стоїш осторонь великого свята життя.
Ми часто уявляємо кохання як щось магічне, стан майже містичного єднання, у який "потрапляєш", зустрівши ту саму людину. Фільми, книги та пісні малюють картину раптового спалаху, який змінює все і робить життя легшим та яскравішим. Але чи справді це так? Психоаналітик Еріх Фромм мав цілком іншу думку. Він дивився на кохання не як на щасливий випадок чи пасивне почуття, а як на мистецтво – можливо, найскладнішу, але й найціннішу діяльність, доступну людині.
Поширені пастки на шляху до кохання
Фромм помітив, що багато хто з нас, шукаючи кохання, насправді збивається зі шляху через кілька поширених хибних уявлень, які заважають зрозуміти його справжню природу.
По-перше, часто, кажучи "я хочу кохання", ми насправді маємо на увазі "я хочу, щоб мене кохали". Це глибоке людське прагнення до підтвердження, до відчуття власної цінності та значущості. Ми сподіваємося, що будучи об'єктом чийогось кохання, ми нарешті відчуємо себе "правильними" та потрібними. Деякі намагаються заслужити це "бути коханим", досягаючи зовнішніх ознак успіху, які цінуються в їхній культурі – багатства, статусу, популярності. Інші роблять ставку на зовнішню привабливість, марно вірячи, що красива обгортка – це все, що потрібно для здобуття любові.
По-друге, існує поширена тенденція ставитися до кохання як до об'єкта, який можна знайти, завоювати чи отримати, а не як до внутрішньої здатності чи вміння, яке потрібно розвивати. Любов сприймається як якась нагорода, щось зовнішнє, що дасть нам перепустку у світ легкого щастя. Але Фромм наполягає: кохання – це діяльність. Вона, як і будь-яке інше мистецтво, вимагає зусиль, дисципліни, концентрації та постійної практики.
По-третє, ми часто плутаємо яскравий, інтенсивний, але часто тимчасовий досвід закоханості (стан "falling in love") з тривалим, стабільним станом буття в любові або, точніше, актом любові ("being in love" або "loving"). Перше – це вибух емоцій, який може здаватися легким і природним, часто заснований на подоланні початкової дистанції. Друге ж – це щоденна праця, сповнена не лише радощів, а й необхідності йти на компроміси, вести складні розмови та долати труднощі разом. Це, безперечно, складніше, але саме цей шлях, на думку Фромма, веде до справжньої глибини стосунків та подолання екзистенційної самотності.
Кохання як найвища цінність
Якщо кохання – це мистецтво, то його опанування потребує трьох складових, аналогічних до оволодіння будь-яким іншим мистецтвом. Потрібно опанувати теорію (тобто зрозуміти суть любові та подолати згадані хибні уявлення). Потрібно опанувати практику – що набагато складніше описати чи узагальнити, адже це вимагає постійних свідомих зусиль у стосунках. І, нарешті, подібно до митця, для якого його мистецтво є найважливішим, потрібно зробити кохання найвищим пріоритетом у житті. Фромм із сумом зазначав, що в сучасному суспільстві, попри нескінченні пісні та фільми про любов, ми рідко ставимо її на перше місце, часто віддаючи перевагу кар'єрі, матеріальним благам, успіху чи навіть особистим образам над одним із найглибших людських переживань.
Чотири стовпи справжнього кохання
Що ж таке активне, зріле кохання за Фроммом? Він виділяє чотири ключові елементи, без яких воно неможливе і які взаємопов'язані:
- Турбота: Це не просто пасивне почуття, а активна зацікавленість у житті та розвитку того, кого ми любимо. Фромм наводить приклад: якщо хтось каже, що любить квіти, але забуває їх поливати, ми навряд чи повіримо в щирість його слів. Любити – означає активно піклуватися про добробут об'єкта любові.
- Відповідальність: Це не нав'язаний ззовні обов'язок (duty), а внутрішня, добровільна готовність відповідати на потреби іншої людини, як виражені, так і невиражені. У стосунках дорослих це стосується передусім психічних та емоційних потреб. Це відчуття "я відповідальний" за іншу людину, не в сенсі контролю, а в сенсі відгуку на її потреби.
- Повага: Щоб відповідальність не перетворилася на контроль чи бажання володіти, необхідна повага (respect). Це здатність бачити людину такою, якою вона є, усвідомлювати її унікальну індивідуальність. Повага означає бажання, щоб інша людина росла і розвивалася заради неї самої, відповідно до її власної природи, а не для того, щоб служити нам. Повага означає відсутність експлуатації – використання іншого у власних цілях.
- Знання: Поважати іншу людину неможливо, не знаючи її. Знання (knowledge) тут означає не зовнішню інформацію, а глибоке проникнення в суть іншої людини, розуміння її почуттів, мотивів, страхів та надій. Це прагнення проникнути глибше, побачити реальність іншої людини з її власної точки зору. Чим глибше ми знаємо людину, тим сильнішою стає наша любов, і водночас любов спонукає нас до глибшого пізнання. Це невід'ємна частина любові, що відображає глибинне людське бажання пізнати таємницю іншої душі.
Віддавати себе – знаходити себе
Кохання, за Фроммом, – це фундаментальний акт давання. Але не в сенсі матеріального обміну чи жертви, коли ти віддаєш, щоб отримати щось взамін. Це давання себе, своєї життєвої сили, радості, інтересу, розуміння, гумору, смутку – всього, що є живого в нас. Віддаючи частинку себе, ми не втрачаємо, а навпаки, збагачуємо іншу людину і пробуджуємо щось живе в ній, що в свою чергу збагачує нас. У цьому акті давання та єднання ми подолаємо відчуття ізоляції, таке притаманне людському існуванню, і переживаємо одне з найглибших почуттів, доступних людям.
Так, любити – це набагато складніше і вимагає значно більше зусиль, ніж нам показують у романтичних фільмах чи піснях. Це вибір, зобов'язання постійно працювати над собою та стосунками, ставати кращою людиною заради себе та того, кого любиш. Це мистецтво, яке вимагає практики та відданості. Але саме в цьому мистецтві, на думку Фромма, криється ключ до по-справжньому повного, осмисленого і значущого життя.
Джерела та література:
-
Fromm, E. (1956). The Art of Loving. Harper & Row.
Це фундаментальна праця Еріха Фромма, яка є першоджерелом для викладених у статті ідей. Саме тут Фромм детально розглядає кохання як мистецтво, аналізує поширені помилки у його розумінні та обґрунтовує ключові компоненти зрілого кохання: турботу, відповідальність, повагу та знання (особливо у Розділі II, "Теорія кохання"). Книга розкриває відмінності між інфантильними формами любові та зрілою, продуктивною любов'ю, а також аналізує різні об'єкти любові (братерську, материнську, еротичну, любов до себе, любов до Бога). -
Fromm, E. (1947). Man for Himself: An Inquiry into the Psychology of Ethics. Rinehart & Company.
Хоча ця книга безпосередньо не фокусується на коханні так, як "Мистецтво кохання", вона є важливою для розуміння філософського та психологічного підґрунтя поглядів Фромма. У ній він розробляє концепцію "продуктивного характеру" – людини, яка реалізує свої потенційні можливості через розум та любов. Розуміння цієї концепції допомагає глибше зрозуміти, що Фромм вкладає в ідею активної, творчої любові як вияву продуктивності людини. Книга досліджує етичні аспекти самореалізації та зв'язок між психологічним здоров'ям та здатністю любити себе та інших.