"Залежності від Переконань": Марк Кінгвелл Пояснює Токсичність Онлайн-Дебатів

Ми всі там були, чи не так? Гортаючи стрічку новин, бачимо щось, що змушує кров закипати – політична заява, вчинок, новина. Пальці самі тягнуться до клавіатури, щоб висловити своє обурення, довести свою правоту, переконати опонента. Але чим частіше ми вступаємо в ці баталії, тим частіше ловимо себе на думці: а чи є в цьому сенс? Чи справді наші палкі суперечки щось змінюють, окрім того, що псують настрій і залишають гіркий присмак розчарування?

Колись ми вірили, що освічене суспільство, маючи доступ до інформації та право голосу, прийматиме зважені рішення. Здавалося, варто лише надати факти, логічно їх викласти – і істина переможе. Але реальність виявилася складнішою. Ми бачимо, як люди часто голосують, керуючись лише одним гучним гаслом, ігноруючи загальну картину. Бачимо, як легко відмахнутися від неприємних новин, якщо маєш таку "привілею" – просто не дивитися в той бік.

І ось постає питання: чи не перетворилося наше постійне споживання та поширення політичних думок на щось інше? Чи справді спроби "змінити чиюсь думку" – це варта зусиль місія, чи просто спосіб випустити пару, який нікуди не веде?

Пастка Персоналізованої Реальності

Сучасні технології, особливо соціальні мережі, створили для нас унікальне середовище. Алгоритми швидко навчаються, що нам подобається, а що – дратує. Якщо ви клікаєте на статті про політика, який вам не до вподоби, ваша стрічка новин незабаром перетвориться на суцільний потік доказів його некомпетентності чи навіть злочинності. Водночас ваш близький родич, якому цей політик імпонує, бачитиме зовсім іншу картину – статті про його геніальність та досягнення.

І ось ви зустрічаєтесь за різдвяною вечерею, кожен у своїй інформаційній бульбашці, зі своїм, абсолютно відмінним, уявленням про реальність. Здається, ви говорите однією мовою, але насправді – живете в різних світах, збудованих алгоритмами та власними уподобаннями. Платформи на кшталт Ground News намагаються розірвати ці бульбашки, показуючи, як ту саму подію висвітлюють джерела з протилежних таборів, або які новини взагалі не потрапляють у поле зору певного політичного крила. Це спроба нагадати, що існує ширша картина, ніж та, яку нам показує наша персоналізована стрічка.

Коли Переконання Стають Залежністю

Професор філософії Марк Кінгвелл йде ще далі, припускаючи, що політичні переконання в епоху соцмереж все більше нагадують залежність. Соціальні мережі, за його словами, – це інтерфейс, що створює середовище миттєвих винагород. Лайки, ретвіти, коментарі підтримки – все це маленькі дози соціального схвалення, підтвердження нашої правоти та приналежності до групи однодумців.

Цей інтерфейс не сприяє нюансам та глибокому аналізу. Він вимагає коротких, яскравих, часто категоричних висловлювань. Користувач, відчуваючи, що тверда позиція – це форма участі в дискусії, отримує стимули ще більше загострювати свої погляди. Переконання, за словами Кінгвелла, стає "наркотиком". Він вводить термін "залежність від переконань" (belief addiction), щоб описати цю спрагу соціального схвалення через швидке продукування політичних думок.

Люди, що потрапили в цю пастку, схильні демонізувати опонентів, використовувати агресивну риторику, переходити на особистості, навмисно неправильно тлумачити слова співрозмовника – все заради того, щоб отримати чергову дозу обурення від своїх та підтвердження власної правоти. Як же тоді вести діалог з тими, хто, здається, зацікавлений не в пошуку істини, а в самоствердженні через конфлікт?

Міф про "Ринок Ідей" та Силу Фактів

Часто можна почути про "ринок ідей" – мовляв, у вільному обміні думками кращі ідеї та аргументи неминуче переможуть гірші. Варто лише озброїтися логікою та фактами, і ми зможемо досягти просвітлення. Але чи так це працює насправді?

По-перше, сама ідея досягнення істини через розум та освіту може сприйматися як елітарна. Ті, хто не має доступу до освіти або не довіряє "вченим елітам", можуть відкидати саму логіку та раціональні аргументи як інструмент маніпуляції. Вони можуть створювати власну "реальність", яка свідомо суперечить фактам.

По-друге, психологічні дослідження показують невтішну картину: факти, навіть добре обґрунтовані, рідко змінюють глибоко вкорінені переконання чи погляди. Як зазначають психологи, сильні почуття щодо певних проблем часто виникають не з глибокого розуміння цих проблем. Якщо сам лише розум не може регулювати "ринок ідей", то цей ринок стає диким і непередбачуваним. Чутки, уривки інформації, емоційні твіти можуть впливати на суспільну думку сильніше, ніж виважені аргументи. "Залежні від переконань" можуть легко маніпулювати дискусією, просто відмовляючись грати за правилами логіки та чесної аргументації.

Чи Потрібні Правила для Розмов?

Якщо вільний ринок ідей не працює так, як нам хотілося б, що тоді робити? Марк Кінгвелл пропонує відмовитися від наївного оптимізму, що публічний дискурс сам собою прямуватиме до істини. Він вважає, що потрібні певні "риштування" або регулювання. Це не обов'язково означає цензуру чи "поліцію політичної коректності". Йдеться радше про встановлення загальноприйнятих норм, які б заохочували конструктивну розмову, а не взаємні образи та пошук приводів для обурення.

Наприклад, обмеження мови ненависті – це не обмеження свободи слова, а захист гідності та безпеки людей. Кінгвелл пропонує регулювати дискурс на користь "прагматичного співіснування", а не нескінченної гонитви за раціональною легітимністю, яка часто виявляється недосяжною. Коли ми не можемо домовитися про факти чи істини, можливо, ми зможемо хоча б домовитися про бажання жити разом і реалізовувати свої життєві плани без постійних конфліктів.

Звичайно, виникає складне питання: хто встановлюватиме ці правила? Хто модеруватиме дискусію? Сама згадка про "регулювання мови" викликає побоювання щодо можливих зловживань та обмеження свободи. Але Кінгвелл ставить слушне питання: ми повинні зважити потенційні ризики регулювання з тим, що ми бачимо за його відсутності – поширення теорій змови, що призводять до реальних трагедій, зростання злочинів на ґрунті ненависті, інформаційні війни.

Замість Висновків: Погляд у Дзеркало

Можливо, універсального рішення не існує. Інструменти, що підживлюють "залежність від переконань" – соціальні мережі, ток-шоу, що грають на емоціях, – нікуди не зникнуть найближчим часом. Ілюзія про те, що кожен громадянин керується виключно "солодким розумом", також навряд чи відповідає дійсності.

То що ж залишається нам, звичайним людям, втомленим від нескінченних і часто безплідних онлайн-баталій? Можливо, варто почати з себе. Запитати себе: навіщо я вступаю в цю суперечку? Що я насправді хочу довести? Чи я слухаю співрозмовника, чи просто чекаю своєї черги висловитися? Чи не став я сам "залежним від переконань", шукаючи швидкого схвалення від однодумців та самоствердження через конфлікт з опонентами?

Можливо, іноді краще обмежити свою участь у "чаші переконань". Не намагатися переконати кожного, хто думає інакше. Зосередитися на тому, щоб розуміти різні точки зору, навіть якщо ми з ними категорично не згодні. Встановлювати межі у спілкуванні, особливо коли воно стає токсичним. І пам'ятати, що мета – не обов'язково перемогти в суперечці, а зберегти власну психічну рівновагу та, можливо, знайти шляхи для співіснування, навіть коли згоди досягти неможливо. Це складний шлях, але, можливо, єдиний, що дозволить нам рухатися вперед у цьому поляризованому світі.

Література:

• Kingwell, Mark. Wish I Were Here: Boredom and the Interface. McGill-Queen's University Press, 2019.
  (Анотація: У цій книзі Марк Кінгвелл досліджує вплив цифрових інтерфейсів на наше життя, зокрема розглядає феномени нудьги, відволікання та, ймовірно, торкається ідей, пов'язаних із залежністю від швидких винагород у соцмережах, що перегукується з концепцією "залежності від переконань", згаданою у статті).
• Pariser, Eli. The Filter Bubble: What the Internet Is Hiding from You. Penguin UK, 2011.
  (Анотація: Класична робота, що популяризувала термін "фільтр-бульбашка". Парізер пояснює, як персоналізовані алгоритми в інтернеті створюють ізольовані інформаційні середовища, обмежуючи доступ до альтернативних точок зору – явище, описане в статті як створення персоналізованої реальності).
• Sunstein, Cass R. #Republic: Divided Democracy in the Age of Social Media. Princeton University Press, 2017.
  (Анотація: Санстейн аналізує, як соціальні медіа та інформаційні кокони (фільтр-бульбашки та ехо-камери) сприяють політичній поляризації та фрагментації суспільства, що є однією з центральних проблем, порушених у статті).
• Mercier, Hugo, and Dan Sperber. The Enigma of Reason. Harvard University Press, 2017.
  (Анотація: Автори пропонують аргументативну теорію розуму, стверджуючи, що людський розум еволюціонував не стільки для пошуку істини, скільки для переконання інших та оцінки їхніх аргументів. Це пояснює, чому люди так вперто тримаються за свої переконання і чому факти часто не допомагають їх змінити, що відповідає тезі статті про обмеженість раціональних аргументів).