Справжнє "Я" проти маски: Як Дональд Віннікотт пояснює важливість жити спонтанно

Чи буває у вас відчуття, що ви граєте роль у власному житті? Ніби справжні бажання, пориви та емоції сховані глибоко всередині, а назовні ви демонструєте лише те, чого від вас очікують? Це відчуття може бути знайомим багатьом, і воно має своє коріння в нашому минулому.

Маска "хорошої дитини": Коли ми втрачаємо себе

Відомий психолог Дональд Віннікотт припускав, що діти, які зростають поруч із батьками, схильними до депресії або жорстокості, можуть несвідомо розвивати те, що він назвав "фальшивим Я". Щоб вижити емоційно, дитина вчиться пригнічувати власні потреби та почуття. Вона стає надмірно поступливою, намагаючись не вимагати уваги, не завдавати клопоту. Спонтанність – природний прояв дитячої безпосередності, радості, цікавості – пригнічується. Дитина ніби відмовляється від свого справжнього "Я", своїх живих бажань, щоб стати "батьком" для власних батьків, задовольняючи їхні потреби замість своїх. Ця маска "хорошої дитини" може стати настільки звичною, що ми продовжуємо носити її й у дорослому житті, часто навіть не усвідомлюючи цього.

Зорба: Гімн спонтанності та життєвої сили

Але що таке спонтанність, і чому вона така важлива? Можливо, найкращу відповідь дає не психологічна теорія, а яскравий літературний образ – грек Зорба з класичного роману Нікоса Казандзакіса. Зорба – це втілення пристрасті, здатності жити тут і зараз, танцювати – в буквальному і переносному сенсі – і в радості, і в горі.

Зорба відчувається як людина, яка по-справжньому "вдома" у цьому світі, незалежно від обставин. Він не прагне відповідати чиїмось очікуванням чи досягати абстрактних ідеалів. Як зауважує оповідач роману, цитуючи Конфуція, багато хто шукає щастя десь високо над собою (в інтелектуальних пошуках, кар'єрі) або низько під собою (в миттєвих задоволеннях, матеріальних благах, залежностях). Зорба ж знаходить щастя на рівні самої людини, у повноті переживання кожного моменту.

Він не відмовляється від земних радощів – вина, їжі, танців, – але робить це з дивовижною свободою. Він не прив'язаний до речей чи статусів. Його свобода виливається в повне занурення у життя: він співає, танцює, жартує, слухає, сміється, їсть і п'є з величезним апетитом до буття. "Що за дивна машина – людина! Нагодуй її хлібом, вином, рибою, редькою – і з неї поллються зітхання, сміх і мрії..." – дивується оповідач. Це енергія самої сутності життя, неприборкана, дика сторона, яка п'яна від самого існування.

Прийняття "божевілля": Мужність бути живим

Звичайно, така неприборкана спонтанність може здатися безрозсудною. Зорба в романі робить помилки, іноді завдає болю. Його спосіб життя може здатися несумісним із вимогами сучасного світу. Якби він жив у давніші часи, він міг би бути вождем племені чи мандрівним трубадуром. У нашому ж прагматичному світі він часом схожий на "вовка у вольєрі".

Жити, як Зорба, означає ризикувати здатися божевільним. Але є різниця між справжнім божевіллям і тим, щоб час від часу дозволяти собі трохи "божевілля" – тих моментів, коли ми відкидаємо страхи та розрахунки заради щирого пориву. Це можуть бути танці на пляжі під зірками, несподіване рішення змінити щось у житті, щире вираження почуттів, сміливий крок назустріч мрії. Це моменти, коли ми ставимо повноту життя вище за страх осуду чи невдачі.

Потрібна певна мужність, щоб "збожеволіти" – відпустити контроль свого "Я", свого его, і просто піддатися ритму існування. Так, ви можете виглядати нерозумно. Так, ви можете зазнати невдачі. Це природно. Але, як каже Зорба, "у кожної людини є своє божевілля, але найбільше божевілля – не мати його зовсім".

Зорба приймає "божевілля", тому що живе з повним усвідомленням власної смертності. Якби ми знали, що помремо за кілька хвилин, хіба ми не почали б робити "божевільні" речі? Зізнаватися в коханні, насолоджуватися улюбленою їжею, танцювати просто на вулиці? Зорба живе так завжди. І перед лицем неминучості "божевілля" спонтанності починає виглядати цілком розумним вибором.

Простота щастя: Повернення до себе

Може здатися, що жити так просто – насолоджуватися життям, бути спонтанним – неможливо у нашому складному світі. Але, можливо, саме дозвіл собі на "божевілля", на спонтанність, і може спростити все? Дозволити собі бути справжнім, навіть якщо це незручно чи страшно, може стати шляхом до того самого "справжнього Я", про яке говорив Віннікотт.

І тоді виявляється, що щастя – річ напрочуд проста:

"Келих вина, смажений каштан, жалюгідний маленький мангал, шум моря. Більше нічого. І все, що потрібно, щоб відчути, що тут і зараз – щастя, – це просте, невибагливе серце".

Література:

• Kazantzakis, N. (1946). Βίος και πολιτεία του Αλέξη Ζορμπά (Zorba the Greek). (Оригінальний роман, що представляє образ Зорби як втілення спонтанності, життєвої сили та прийняття життя у всій його повноті, що контрастує з пригніченим, раціональним світом оповідача).
• Winnicott, D. W. (1971). Playing and Reality. Tavistock Publications. (Класична праця Віннікотта, де він розробляє концепції "справжнього Я" (True Self) та "фальшивого Я" (False Self). Зокрема, розділи, що стосуються ролі оточення у розвитку дитини та важливості спонтанного жесту для відчуття реальності та власної життєвості).
• Винникотт, Д. В. (2018). Маленькие дети и их матери. Класс. (Російський переклад однієї з важливих праць Віннікотта, де розглядаються ранні стосунки матері та дитини, що є основою для формування відчуття себе та здатності до спонтанності. Допомагає зрозуміти витоки формування "фальшивого Я").
• Ялом, І. (2019). Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. Клуб Сімейного Дозвілля. (Хоча це не пряме джерело для статті, роботи Ялома в руслі екзистенційної психотерапії часто досліджують теми автентичності, свободи, відповідальності та усвідомлення смертності – теми, що перегукуються з філософією Зорби та важливістю жити справжнім, спонтанним життям).