Альберт Ейнштейн: Погляд на життя, Всесвіт і Бога за межами фізики

Альберт Ейнштейн. Одне це ім’я викликає образи геніальності, складних формул і революційних відкриттів у фізиці. Його теорія відносності змінила наше розуміння простору, часу та гравітації. Але за межами дошки, списаної крейдою, ховалася людина з глибоким і своєрідним світоглядом. Мені, як і багатьом, хто далекий від тонкощів теоретичної фізики, завжди було цікаво: як мислила ця людина не лише про космос, а й про життя, Бога, мораль? Якою була філософія Ейнштейна?

Від скепсису до благоговіння: Пошуки сенсу

Здається, шлях Ейнштейна до його власної філософії почався зі скептицизму. Ще в юності, заглибившись у наукові праці, він відчув, що біблійні історії не витримують критики. Це раннє розчарування в релігійних догмах породило в ньому глибоку недовіру до незаперечних авторитетів і готових істин. Він втратив «релігійний рай» своєї юності, але знайшов щось інше – безмежний, складний Всесвіт, що існує незалежно від нас, людей. Цей світ постав перед ним як «велика вічна загадка», яку можна, хоч і частково, пізнавати та осмислювати.

Бог, що не грає в кості

Ейнштейн не приховував свого неприйняття ідеї особистісного, антропоморфного Бога, який втручається в людські справи, нагороджує чи карає. Такий образ, поширений в авраамічних релігіях, видавався йому надто людським. Натомість його власні роздуми про впорядкованість Всесвіту привели його до того, що можна назвати «космічним спіритуалізмом» або пантеїзмом – віри в те, що сам Всесвіт і є божественним.

Він захоплювався концепцією «Бога Спінози» – безособової, байдужої до людських молінь сутності, наділеної безмежним інтелектом, що проявляється в гармонії та логіці законів природи. Такого Бога не треба боятися чи просити про милість, його слід вивчати й осягати. Сам Ейнштейн описував свої погляди як агностичні, але сповнені благоговіння перед красою та логічною простотою світобудови, яку ми можемо зрозуміти лише «смиренно і лише недосконало».

Цікаво, чи не так? Ця віра в порядок привела його і до знаменитого вислову у полеміці з Нільсом Бором щодо квантової механіки: «Бог не грає в кості з Всесвітом». Ейнштейн схилявся до детермінізму – ідеї, що всі події, включно з людськими діями, зумовлені попередніми причинами. Йому важко було уявити Бога, який би судив людей за вчинки, якщо ці вчинки були неминучі. Він цитував Шопенгауера: «Людина може робити те, що хоче, але не може хотіти того, чого хоче». Ця позиція, за його словами, дозволяла йому не сприймати людей «надто серйозно», адже в глобальній схемі речей вони не несуть абсолютної відповідальності за свої дії. Чи не є це занадто простим поглядом? Можливо, але для Ейнштейна він був логічним продовженням його бачення Всесвіту.

Простота як критерій істини та крихкість «реальності»

Прагнення до простоти було для Ейнштейна не лише філософським принципом, а й критерієм хорошої наукової теорії. Він вірив, що «природа є проявом найпростішого, що математично мислимо», і що вчені здатні знайти цей елегантний шлях до розуміння.

Однак це не означало, що він вважав сам світ простим або наше сприйняття його – остаточною істиною. Ейнштейн був обережним щодо поняття «реальність». Він вважав цей термін дещо розпливчастим і порожнім. Для нього «реалізм» у фізиці був пов'язаний із конкретним постулатом – можливістю просторового розділення об'єктів. Саме ця здатність розрізняти системи та об'єкти в просторі дозволяє нам будувати зрозумілу фізичну науку. Без цього припущення саме поняття об'єктивного світу стає проблематичним.

Наука потребує філософії?

Ейнштейн палко обстоював необхідність філософського мислення для вченого. Він вважав, що «епістемологія (теорія пізнання) без науки порожня», але й «наука без епістемології – це... плутанина». Вчений, на його думку, має бути вічним скептиком, постійно аналізувати самі основи свого знання, інструменти мислення.

Він застерігав: наукові концепції, які колись були корисними для впорядкування знань, можуть стати настільки звичними, що ми забуваємо їхнє «земне походження» і починаємо сприймати як «незмінні даності» чи «апріорні істини». Такі інтелектуальні «кайдани» можуть надовго заблокувати шлях наукового прогресу. Тому критичне, філософське осмислення є невід'ємною частиною наукового пошуку.

Людина серед людей: Етика та суспільство

Попри занурення у світ абстрактних теорій, Ейнштейн не був відстороненим від земних турбот. Його глибоко хвилювали питання етики та моралі. Він вважав надзвичайно важливим перехід людської свідомості від егоїстичних бажань до відчуття єдності зі світом та іншими людьми. «Життя є настільки значущим, наскільки воно усвідомлюється у зв'язку з життям інших,» – стверджував він.

Цей інтерес привів його до руху «Етичної культури» – напрямку світського гуманізму, який наголошував на необхідності жити за етичними принципами для побудови змістовного життя та кращого світу. Хоча рух мав спільні цінності, він заохочував послідовників розвивати власні етичні уявлення.

У більш зрілому віці Ейнштейн також зацікавився соціалізмом. У 1949 році він написав есе «Чому соціалізм?», де критикував «хижацьку конкуренцію» капіталізму, корупцію політиків, залежних від капіталу, і пропонував як альтернативу планову економіку. В такій системі засоби виробництва належали б суспільству, а виробництво було б орієнтоване на потреби громади, гарантуючи працю та засоби до існування кожному. Проте, він мудро завершив своє есе застереженням: планова економіка сама по собі не є панацеєю і може легко перетворитися на інструмент гноблення в руках бюрократії.

Спадщина думок

Розглядаючи філософію Ейнштейна, важко не помітити її внутрішню логіку та зв'язок з його науковими поглядами. Можливо, в чомусь вона здається наївно оптимістичною, особливо його віра в людську співпрацю та пізнання на тлі випробувань XX століття. Хтось може сказати, що це відлуння раціоналізму, який він сам же й допомагав долати в науці.

І все ж, є в його думках щось надзвичайно привабливе і, можливо, актуальне й сьогодні. Його наполягання на союзі науки та філософії, його глибока стурбованість етичними питаннями, його благоговійне захоплення перед таємницями Всесвіту – все це нагадує про важливість не лише шукати відповіді, а й ставити правильні запитання про наше місце у світі та наші взаємини одне з одним. Це спадщина не лише формул, а й глибоких роздумів про те, що означає бути людиною у безмежному космосі.

Література:

• Эйнштейн, А. (1965-1967). Собрание научных трудов (в 4-х томах). Москва: Наука.
  (Анотація: Хоча це переважно наукові праці, томи містять також статті, листи та виступи Ейнштейна, де він торкається філософських, етичних та суспільно-політичних питань, що лежать в основі його світогляду. Зокрема, тут можна знайти його роздуми про науковий метод, релігію та детермінізм).
• Einstein, A. (1954). Ideas and Opinions. New York: Crown Publishers. (Часто перевидається різними видавництвами).
  (Анотація: Збірка есеїв, листів та виступів Ейнштейна на різноманітні теми, включаючи його погляди на релігію (зокрема, відмінність від традиційних вірувань та схильність до «космічного релігійного почуття»), етику, політику (включаючи його есе «Чому соціалізм?»), освіту та науку. Це одне з ключових джерел для розуміння його філософії життя).
• Айзексон, В. (2015). Ейнштейн. Життя і всесвіт генія. Київ: Наш Формат. (Переклад з англ.: Isaacson, W. (2007). Einstein: His Life and Universe. Simon & Schuster).
  (Анотація: Детальна біографія, яка висвітлює не лише наукові досягнення Ейнштейна, але й еволюцію його філософських, релігійних та політичних поглядів протягом життя, спираючись на його листування та документи. Допомагає зрозуміти контекст його висловлювань та ідей, згаданих у статті).
• Einstein, A. (1949, May). Why Socialism? Monthly Review, 1(1). (Есе доступне онлайн та у збірках праць Ейнштейна, наприклад, "Ideas and Opinions").
  (Анотація: Ключове есе, де Ейнштейн викладає свої аргументи на користь соціалізму, критикуючи капіталістичну систему та пропонуючи бачення планової економіки, що орієнтована на суспільні потреби. Пряме джерело для розуміння його соціально-політичних поглядів, згаданих у статті).