Нігілізм – це більше, ніж просто "все одно": Як зрозуміти апатію підлітків
У сучасному світі багато підлітків стикаються з відчуттям апатії, байдужості до всього. Іноді здається, що ідея "нігілізму" – думка, що ніщо не має справжнього значення – стає чимось на кшталт модної позиції. Зберігати холоднокровність, не перейматися подіями навколо, бо "яка різниця?" – це може виглядати як прояв сили та незалежності. Але чи справді цей популярний образ відповідає глибинній суті нігілізму, про який міркували філософи? І що робити, коли це відчуття порожнечі стає не захистом, а тягарем?
Звідки взявся цей "нігілізм"?
Цікаво, що вперше слово "нігілізм" використав філософ Фрідріх Якобі зовсім не для опису байдужості. Він жив у часи, коли, подібно до багатьох сьогоднішніх підлітків, люди тривожилися питаннями віри, сенсу життя та нескінченності Всесвіту. Якобі захоплювався творами, що поєднували психологію та віру, і цінував ірраціональний, безпосередній досвід вище за сухий раціоналізм.
На його думку, надмірне прагнення все пояснити, розкласти по поличках, позбавляє світ таємниці та дива. Якби все було виміряно й зрозуміло, не залишилося б нічого, у що можна було б по-справжньому вірити. Саме такий надмірний раціоналізм, що не залишає місця для трансцендентного, Якобі зневажливо назвав "нігілізмом" – станом, де немає нічого "більшого". Це зовсім не те, що ми часто розуміємо під цим словом сьогодні.
Коли все стає однаковим: втрата унікальності
Інший мислитель, Серен К'єркегор, хоч і не вживав сам термін "нігілізм", говорив про схоже явище – "нівелювання". Це процес, коли індивідуальність, унікальність кожної людини ніби стирається, знецінюється. Якщо всі рівні, якщо ніщо не виділяється, то важко знайти сенс у чомусь конкретному, важко відчути власну значущість. К'єркегор визнавав, що певна рівність може бути корисною, але загалом попереджав: повне нівелювання веде до втрати сенсу. Хіба не схоже це на відчуття, коли здається, що твої зусилля, твої мрії, твоя особистість – усе це не має значення у величезному світі?
Світ очима Ніцше: Чи існує єдина правда?
Мабуть, найвідомішим філософом, що глибоко досліджував нігілізм, був Фрідріх Ніцше. Він запропонував ідею "перспективізму": наше знання завжди залежить від нашої точки зору, від нашого контексту. Не існує єдиної, абсолютної істини про світ, яка була б однаковою для всіх. Те, що здається правдою нам, може бути зовсім іншим для когось іншого (або навіть для собаки чи риби, як міг би сказати Ніцше).
І ось тут криється пастка: якщо немає об'єктивної істини, якщо всі цінності відносні, то чи не означає це, що все дозволено і ніщо не має справжньої ваги? Ніцше бачив нігілізм як стан напруги – розрив між тим, чого ми прагнемо, що хочемо цінувати, і тим, яким байдужим та безцільним здається світ. Це схоже на "абсурд", про який пізніше писав Альбер Камю: вічний конфлікт між людською потребою в сенсі та мовчанням Всесвіту.
Цікаво, що Ніцше критикував не лише науку та раціоналізм як можливі шляхи до нігілізму. Він вважав, що і традиційні релігії, як християнство, можуть бути "нігілістичними", оскільки знецінюють теперішнє життя заради якихось вищих, потойбічних ідеалів. Його знаменита фраза "Бог помер" якраз і символізувала крах старих абсолютних цінностей, що залишало людство перед лицем потенційного хаосу, де "все дозволено".
Відчай чи створення нових цінностей?
Але Ніцше не просто констатував проблему. Він бачив два шляхи реакції на нігілізм:
- Пасивний нігілізм: Це шлях відмови від бажань, спроба припинити страждання через апатію та зречення. Просто опустити руки. Ніцше вважав це тупиковим варіантом, бо він нічого не створює.
- Активний нігілізм: Це не просто констатація безглуздя, а свідоме руйнування старих, знецінених ідеалів для того, щоб на їхньому місці збудувати нові цінності, знайти власний сенс. Це виклик, а не капітуляція.
Сумніви сучасності та пошук опори
Ідеї, схожі на нігілістичні, можна знайти й у філософії постмодернізму, яка ставить під сумнів великі "істини", на яких будувалася західна культура: прогрес, гуманізм, об'єктивна правда. Деякі мислителі, як Жак Дерріда, припускали, що значення слів (наприклад, "справедливість" чи "істина") залежить не стільки від самих слів, скільки від їхнього протиставлення іншим ("буття" незрозуміле без "ніщо") та контексту використання. Це може посилювати відчуття хиткості, відсутності твердої основи.
То що ж робити з цією порожнечею?
Історія філософії показує, що нігілізм – це не просто підліткова поза чи ознака депресії (хоча він може її супроводжувати). Це глибоке питання про сенс, цінності та наше місце у світі, яке хвилювало людей століттями. Відчуття, що "ніщо не має значення", може бути паралізуючим. Але, як показують приклади Ніцше та Толстого, це також може стати відправною точкою.
Можливо, справжній виклик не в тому, щоб знайти готовий, універсальний сенс десь "зовні", а в тому, щоб мати сміливість створювати його самому – через свої дії, стосунки, вибори, через пошук того, що резонує саме з тобою, навіть якщо це здається ірраціональним чи не вписується в загальноприйняті рамки. Це нелегкий шлях, але він відкриває можливість перетворити відчуття порожнечі на простір для творення власного унікального сенсу.
Література:
- Ніцше, Фрідріх. Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого. / Пер. з нім. Анатолія Онишка та Петра Таращука. Київ: Основи / Дніпро, 2003.
– (Класичний твір Ніцше, де він розкриває ідеї надлюдини, смерті Бога та вічного повернення, пропонуючи шляхи подолання нігілізму через створення нових цінностей). - Камю, Альбер. Міф про Сізіфа. Есе про абсурд. / Пер. з фр. Олега Жупанського. Київ: Видавництво Жупанського, 2021.
– (Фундаментальне есе екзистенціалізму, де Камю аналізує відчуття абсурдності людського існування – конфлікт між прагненням сенсу та "мовчанням світу" – і пропонує бунт, свободу та пристрасть як відповідь). - К'єркегор, Серен. Страх і тремтіння. / Пер. з дан. Миколи Климчука. Київ: Основи, 1997.
– (Хоча безпосередньо не про нігілізм, цей твір досліджує теми віри, абсурду, індивідуального вибору та відповідальності перед лицем невизначеності, що перегукується з проблематикою статті).