Пошук безсмертя: Чому ми прагнемо залишити слід у світі

Замисліться на мить над такою ідеєю: а що, якби все ваше життя – поїздки на роботу, купівля нової пари кросівок, вечірні ігри, весілля, народження дітей – було лише складним способом відволіктися? Відволіктися від єдиної гарантії, яка є у кожного з нас – нашої власної смертності. Звучить похмуро, чи не так? Але саме ця думка лежить в основі праці Ернеста Беккера "Заперечення смерті", яка свого часу отримала Пулітцерівську премію. Беккер припустив, що саме наш глибоко вкорінений страх перед небуттям є рушійною силою всієї людської культури.

Жахливий світ і "черв'як у серці"

Беккер не прикрашає дійсність. Він нагадує нам, що природа, у своєму первозданному вигляді, є досить жорстоким місцем. Хижаки розривають здобич, відбувається постійна боротьба за виживання. Це не та картина, яку ми, люди, готові спокійно прийняти. Більшу частину своєї історії ми намагалися відгородитися від цього "природного стану": створювали закони, інституції, системи постачання, щоб відчувати себе безпечніше, щоб не думати щодня про базові потреби виживання.

Проте, як би ми не старалися, загрозу смерті неможливо усунути повністю. Несподівана хвороба, аварія, навіть просто раптова думка про те, що наше існування скінченне – все це нагадує про нашу крихкість. Ця постійна присутність смерті на горизонті нашого буття, цей "черв'як у серці", як називав це філософ Вільям Джеймс, – це нав'язливе відчуття, що все колись закінчиться. Беккер вважав цей жах універсальним для всіх людей і культур. Можливо, в цьому є й еволюційна логіка: наші предки, які більше боялися небезпек і реалістичніше оцінювали своє становище, мали більше шансів вижити та передати свої гени. І ось ми тут – їхні нащадки, гіпертривожні істоти, що постійно шукають (а іноді й вигадують) причини для занепокоєння.

Парадокс людського існування: Бог чи хробак?

Наша тривога, за Беккером, посилюється через унікальний екзистенційний парадокс людського стану. З одного боку, ми – істоти із символічною ідентичністю. У нас є імена, історії життя, ми здатні мислити абстрактно, творити, мріяти. Ця здатність до символічного мислення ніби підносить нас над природою, робить нас "маленькими богами".

З іншого боку, як влучно зауважували східні мудреці (і Беккер з ними погоджувався), ми залишаємося біологічними істотами. Ми – "хробаки і їжа для хробаків". Ми народжуємося, живемо і помираємо, підвладні тим самим біологічним законам, що й будь-яка інша жива істота на цій планеті. Ось він, парадокс: ми одночасно і частина природи, і нібито поза нею. Ми прагнемо величі, росту, самореалізації, але водночас знаємо, що все це приречене на кінець.

Наші захисні обладунки: характер і культура

Як ми справляємося з цим парадоксом і страхом, що з нього випливає? За Беккером, ми вдаємося до заперечення. Ми витісняємо думки про смерть у несвідоме. Наш характер, наша особистість – це, по суті, складний захисний механізм, "життєва брехня", яка дозволяє нам почуватися в безпеці, контролювати ситуацію (хоча б ілюзорно). Ми ніби "жертвуємо" повнотою життя, замикаючись у своїй фортеці характерів, щоб уникнути прямого зіткнення з жахом небуття.

Суспільство та культура стають продовженням цієї лінії захисту. Релігії, політичні ідеології, кар'єрні сходи, навіть спортивні команди – все це створює те, що Беккер називав "системами героїзму". Беручи участь у цих системах, дотримуючись їхніх правил і цінностей, ми отримуємо шанс на символічне безсмертя. Релігія може обіцяти життя після смерті. Кар'єрний успіх – можливість "жити вічно" в історії компанії або у своїх досягненнях. Народження дітей – спроба продовжити себе у наступних поколіннях, зберегти свій генетичний слід. Ми прагнемо бути героями в очах інших (і в своїх власних), щоб довести собі та світу, що наше життя має сенс, що ми важливі перед лицем порожнечі. Наша самооцінка тісно пов'язана з тим, наскільки успішно ми вписуємося в ці "героїчні" сценарії.

Коли героїчні системи стикаються

Кожна культура, кожна система цінностей пропонує свій унікальний сценарій героїзму, своїх богів, свої правила. І тут виникає проблема. Те, що є героїчним в одній системі, може бути неприйнятним або навіть блюзнірським в іншій. Присутність інших "героїчних систем" ставить під загрозу нашу власну віру в те, що саме наш шлях до символічного безсмертя є правильним.

Якщо хтось інший вірить не так, як я, якщо його уявлення про героїзм суперечить моєму, це лякає. Це означає, що або я правий, а він помиляється, або ж моя власна система – лише ілюзія, і я так само приречений стати "їжею для хробаків". Саме тут, за Беккером, криється корінь багатьох конфліктів і навіть великих актів зла. Ми захищаємо свою "героїчну систему", свою ілюзію безсмертя, і в цьому прагненні можемо виправдовувати агресію проти "інших". Беккер вважав, що люди чинять зло не зі злоби, а зі слабкості – зі страху втратити свою опору, свою віру у власну значущість.

Ціна заперечення і шлях до автентичності

Є жорстока іронія в тому, як ми захищаємося від тривоги. Прагнучи подолати смерть, ми ризикуємо так ніколи по-справжньому і не почати жити. Заховавшись за бронею свого характеру та культурних норм, ми можемо прожити життя, яке насправді нам не належить, життя, продиктоване страхом, а не автентичними бажаннями.

Скинути цю броню – означає ризикнути зустрітися віч-на-віч зі своїм страхом, з усвідомленням своєї смертності та абсурдності буття. Це лякає, і багато хто обирає легший шлях – жити поверхнево, зосередившись на буденних турботах, або ж відгородитися від світу у своїй "особливості", або ж кинутися у вир гедонізму чи шаленої діяльності, намагаючись "перекричати" внутрішню порожнечу.

Але чи є інший шлях? Беккер, спираючись на екзистенційних філософів на кшталт К'єркегора, пропонує не тікати від страху, а пройти крізь нього. "Школа тривоги", як її називав К'єркегор, може зруйнувати нашу "життєву брехню", наші захисні механізми. Це болісний процес, але саме він може дозволити нам побачити реальність такою, якою вона є.

Народитися знову – означає свідомо подивитися в очі парадоксу людського стану: ми одночасно і "боги", здатні на неймовірні звершення думки та духу, і "хробаки", прикуті до своєї біологічної долі. Це вимагає мужності – визнати свою слабкість, свою смертність, свою незначність у масштабах космосу, але водночас і свою унікальність, свій потенціал, свою причетність до таємниці буття.

Знайти сенс не всупереч, а завдяки

Що ж робити з цим усвідомленням? К'єркегор і Беккер вказують на можливість знайти опору не в запереченні смерті, а у прийнятті життя у всій його повноті – з його красою і потворністю, радістю і болем. Це не обов'язково звернення до релігійного бога, скоріше – до відчуття зв'язку з чимось більшим, з самою таємницею існування, з тією творчою силою, яка стоїть за всім сущим.

Коли ми усвідомлюємо цей зв'язок, наша індивідуальна слабкість і смертність не зникають, але набувають іншого сенсу. Ми розуміємо, що вже є частиною чогось вічного та нескінченного. Нам більше не потрібно відчайдушно доводити світові свою "божественність" чи виняткову важливість. Ми вже важливі – просто тому, що існуємо, тому що можемо відчувати, мислити, творити і робити свій унікальний внесок у цей шалений, прекрасний і жахливий світ.

Можливо, справжня мужність полягає не в тому, щоб побудувати найміцнішу фортецю проти страху смерті, а в тому, щоб наважитися жити по-справжньому, усвідомлюючи свою скінченність, але знаходячи радість і сенс у кожному моменті цього неймовірного факту – факту нашого існування тут і зараз.

Література:

• Becker, Ernest. The Denial of Death. New York: Free Press, 1973. (Це фундаментальна праця Беккера, де викладено його теорію про страх смерті як центральний рушій людської поведінки та культури. У книзі детально розглядаються поняття "систем героїзму", "життєвої брехні" та екзистенційного парадоксу).
• Ялом, Ірвін. Вдивляючись у сонце. Життя без страху смерті / пер. з англ. Р. Клочко. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. (Відомий екзистенційний психотерапевт розглядає страх смерті не лише як теоретичну проблему, а й як центральну тему в психотерапевтичній практиці. Ялом пропонує шляхи усвідомлення та інтеграції цього страху для більш повного та осмисленого життя. Книга містить багато прикладів з практики).
• Solomon, S., Greenberg, J., & Pyszczynski, T. "The cultural animal: Twenty years of terror management theory and research." In Handbook of experimental existential psychology, edited by J. Greenberg, S. L. Koole, & T. Pyszczynski, 13-34. New York: Guilford Press, 2004. (Цей розділ є хорошим оглядом Теорії Управління Жахом (Terror Management Theory, TMT) – напрямку в соціальній психології, який емпірично перевіряє та розвиває ідеї Беккера. Автори показують, як нагадування про смерть впливають на самооцінку, ставлення до своєї та чужої культури, агресію тощо).