Правда про тестостерон: Як він насправді впливає на чоловічу поведінку

Багато хто з нас, чоловіків, у певний момент життя стикався з почуттям... невідповідності. Можливо, це невдачі на побаченнях, фінансові труднощі чи просто відчуття, що ти "не дотягуєш" до якогось ідеалу мужності. І в пошуках відповідей чи швидких рішень можна натрапити на онлайн-спільноти, так звану "маносферу", яка обіцяє навчити "бути чоловіком".

Часто там звучить думка: "справжніх чоловіків" стає менше, бо падає рівень тестостерону. Цей гормон подається як чарівний еліксир мужності: мовляв, чоловіки з високим тестостероном автоматично стають привабливішими, впевненішими, успішнішими. А тим, хто "пасе задніх", пропонують прості рецепти: їсти більше м'яса, пити якісь добавки, приймати холодний душ, утримуватися... Ну, ви зрозуміли. Інтернет рясніє порадами, як "підняти тестостерон" і стати альфа-самцем.

Але чи все так просто? Чи справді тестостерон – це лише про агресію та домінування? Якщо копнути глибше, виявляється, що цей гормон набагато цікавіший і складніший, ніж його малюють у популярних міфах. І розуміння його справжньої ролі може докорінно змінити наше уявлення про те, що ж таке мужність.

Міф про "гормон агресії": Перший погляд і перші сумніви

Звісно, ідея про зв'язок тестостерону та агресії не взялася з повітря. У багатьох видів тварин самці мають вищий рівень цього гормону, і саме в періоди його піку вони більш схильні до бійок та боротьби за територію чи партнерок. Класичні експерименти з кастрацією (видаленням яєчок, основного джерела тестостерону) показують зниження агресивності. А якщо потім ввести тестостерон штучно – агресивність повертається. Здавалося б, усе сходиться: тестостерон = агресія.

Однак тут починаються нюанси. По-перше, навіть після кастрації агресія не зникає повністю. Тварини все ще можуть поводитися агресивно, просто рідше або менш інтенсивно. Отже, тестостерон – не єдиний фактор. По-друге, дослідження показують: чим більше досвіду агресивної поведінки мав самець до кастрації, тим більш агресивним він залишається після неї. Це натякає на важливу роль соціального навчання, яке не залежить напряму від гормонів.

Коли наука каже "не все так просто": Люди – не тварини

А що ж у людей? Тут картина ще складніша. Британський ендокринолог Джон Арчер та багато інших дослідників зазначають: зв'язок між рівнем тестостерону в крові та агресивною поведінкою у дорослих людей є слабким та непослідовним. Тобто, знаючи рівень тестостерону конкретного чоловіка, неможливо точно передбачити, наскільки він буде агресивним.

Більше того, коли вченим у рамках експериментів давали тестостерон добровольцям, це зазвичай не призводило до зростання їхньої агресивності. Це руйнує простий наратив "більше тестостерону – більше злості".

Здається, що популярні уявлення сильно спрощують реальність. Тоді що ж насправді робить тестостерон у нашому мозку та тілі, крім впливу на м'язи та лібідо?

Тестостерон і соціальна гра: Статус понад усе

Наука показує, що тестостерон впливає на нашу соціальну поведінку, але не так прямолінійно, як вважалося. Наприклад, він може трохи знижувати нашу здатність до "емпатичної мімікрії" – несвідомого копіювання мікровиразів обличчя співрозмовника, що допомагає нам краще його розуміти. Також він може ускладнювати розпізнавання емоцій за поглядом.

З іншого боку, тестостерон тісно пов'язаний з так званим "ефектом переможця". Перемога у змаганні (будь-якому – від спорту до суперечки) підвищує рівень тестостерону, що, своєю чергою, збільшує бажання змагатися далі та підвищує шанси на успіх у майбутньому. Успіх і тестостерон підживлюють один одного, створюючи відчуття впевненості та задоволення (тут задіяні дофамінергічні шляхи мозку, пов'язані з винагородою).

Але й тут є зворотний бік. Цей "ефект переможця" може зробити людину надмірно самовпевненою, імпульсивною, схильною до ризику та менш здатною до ретельного обмірковування наслідків (знижується активність у префронтальній корі, відповідальній за планування та контроль). Образ "домінантного, імпульсивного, трохи бездушного, але успішного" мачо, який так люблять у маносфері, частково випливає звідси.

Та найцікавіше відкриття останніх десятиліть полягає в тому, що вплив тестостерону дуже залежить від контексту. Він не штовхає нас до якоїсь однієї поведінки (наприклад, агресії). Натомість він підсилює вже існуючі, соціально засвоєні моделі поведінки, спрямовані на досягнення та підтримку статусу.

Класичний приклад – дослідження на мавпах приматолога Роберта Сапольскі. Коли мавпам із середини ієрархії вводили додатковий тестостерон, вони не починали кидати виклик ватажкам. Замість цього вони ставали більш агресивними до мавп, які стояли нижче за них в ієрархії. Тестостерон не створив нову модель поведінки, а посилив вже існуючу – утвердження свого статусу за рахунок слабших.

Несподіваний поворот: Тестостерон "хороший хлопець"?

А що відбувається, коли для підтримки статусу потрібно бути... милим і щедрим? В одному експерименті використовували "гру в ультиматум", де учасники мали ділити гроші. При цьому була важлива репутація: інші гравці бачили, наскільки ти щедрий чи скупий. Коли учасникам вводили тестостерон в умовах, де репутація мала значення, вони ставали... більш щедрими! Щоб зберегти (або підвищити) свій соціальний статус, вони демонстрували просоціальну поведінку, і тестостерон підсилював саме її.

Інше дослідження, пов'язане з моральними дилемами (на кшталт "проблеми вагонетки"), показало, що введення тестостерону робило чоловіків більш чутливими до моральних норм і цінностей.

Тобто, тестостерон діє як підсилювач. Він робить нас більш схильними робити те, що вже вважається правильним або вигідним для статусу в даному соціальному контексті. Якщо в суспільстві чи групі цінується агресія – тестостерон може її посилити. Якщо цінується щедрість чи дотримання норм – він може посилити і їх.

Цікавий штрих до експерименту з "грою в ультиматум": деяким учасникам давали плацебо (фізіологічний розчин), але казали, що це тестостерон. Ці чоловіки, думаючи, що перебувають під впливом "агресивного чоловічого гормону", поводилися набагато егоїстичніше та антисоціально! Це показує, наскільки потужними є наші переконання про тестостерон, сформовані культурою та стереотипами.

Переосмислення мужності: Не гормони, а цінності

Отже, чи робить тестостерон чоловіків більш агресивними? Не напряму. Він не створює агресію з нічого. Він може посилювати агресивні тенденції, якщо вони вже є і якщо соціальне середовище цьому сприяє. Але так само він може посилювати й просоціальну поведінку, співпрацю, щедрість – якщо саме це допомагає досягти чи підтримати статус у конкретній ситуації.

Як влучно сказав Роберт Сапольскі, тестостерон робить нас більш готовими робити все необхідне, щоб отримати та зберегти статус. Ключове питання – що саме є цим "необхідним" у нашому суспільстві?

Проблема чоловічого насильства та агресії – це не стільки проблема тестостерону, скільки проблема того, як часто наше суспільство (іноді несвідомо) винагороджує агресію, асоціює її з силою та статусом.

Можливо, замість того, щоб шукати магічні способи "підняти тестостерон" для досягнення спрощеного ідеалу мужності, варто замислитися над тим, яку саме мужність ми хочемо бачити? Якщо ми почнемо цінувати і заохочувати в чоловіках не лише силу та конкурентність, але й емпатію, співчуття, емоційну відкритість, вміння співпрацювати – хтозна, можливо, той самий тестостерон почне підсилювати саме ці якості? Адже, як показує наука, він лише підсилює те, що вже закладено середовищем і соціальним навчанням. Справжня сила – не в рівні гормонів, а в цінностях, які ми обираємо.

Література:

• Sapolsky, R. M. (2017). Behave: The Biology of Humans at Our Best and Worst. Penguin Press. (Ця книга є фундаментальною працею, що детально розглядає біологічні, психологічні та соціальні фактори, які впливають на поведінку людини, включаючи агресію, емпатію, мораль. Сапольскі приділяє значну увагу гормонам, зокрема тестостерону, розвінчуючи міф про нього як про суто "гормон агресії" та підкреслюючи його контекстну залежність і роль у поведінці, спрямованій на підтримку статусу. Багато аргументів у статті спираються на висновки, представлені в цій книзі).
• Archer, J. (2006). Testosterone and human aggression: an evaluation of the challenge hypothesis. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 30(3), 319-345. (Ця оглядова стаття є класичною роботою Джона Арчера, де він аналізує численні дослідження зв'язку між тестостероном та агресією у людей. Автор доходить висновку, що прямий зв'язок слабкий та непослідовний, і пропонує "гіпотезу виклику", згідно з якою тестостерон підвищується у відповідь на соціальні виклики, що загрожують статусу, і сприяє поведінці (не обов'язково агресивній), яка допомагає цей статус зберегти. Це підтверджує тезу статті про контекстну залежність дії тестостерону).