Нейропсихологія ігрової залежності
Останні нейропсихологічні дослідження зосередилися на вивченні причетності дисфункцій передньої частини мозку до появи адикцій – «соматичного маркера». Справді ураження префронтальної кори призводить до порушення функції програмування, регуляції та контролю психічної діяльності (Goldberg, 2002; Fuster, 2015). Ослаблення «системи гальмування» (пригнічення) сприяє домінуванню (підвищенню активності) «системи задоволення». Тому в адиктів центр задоволення активніший, ніж у нормі.
Натомість у деяких адиктів помітна знижена чутливість системи винагороди – наявний дофаміновий рецептор 4-го типу (варіант 7R гена DRD4), для якого характерна знижена чутливість до дофаміну. Тому для отримання оптимального рівня задоволення доводиться підвищувати інтенсивність стимулу (екстремальні види спорту, BDSM, психостимулятори), про що вище згадувалося. Серед цих носіїв також частіше трапляється синдром дефіциту уваги з гіпеактивністю та інші коморбідні з цим синдромом стани: обсесивно-компульсивний синдром, синдором Жиль де ля Туретта (Thapar, Langley, Owen, & O'Donovan, 2007; Munafo, Yalcin, Willis-Owen, & Flint, 2008).
Reuter та ін. (2005) виявили зниження активації «структур системи винагороди» (стріатумної та вентромедіальної префронтальної кори) у гемблерів і що нижча активація цих структур, порівняно з нормою, то сильніше виражена адикція. Дослідження Bechara та ін. (2001) дикціями показали наявність у осіб з хімічними та двостороннє ураження вентромедіальної частин префронтальної кори, а також ураження мигдалеподібних тіл і частини соматосенсорної кори включно з острівцем. Ті самі порушення у ґеймерів виявив Cavedini та ін. (2002). Potenza (2001) вважає нейропсихологічною основою хімічних залежностей, гемблінгу, сексуальних адикцій, шопоголізму та комп’ютерних адикцій обсесивно-компульсивний розлад, який зумовлений дисфункцією орбіто-фронтальної кори. Regard, Knoch, Gutling, & Landis, 2003 серед ґеймерів виявив черепно-мозкові травми (75 %), ліворукість і амбідекстрію (43 %). Вони вважають, що причиною адикцій є мозгові дисфункції, зокрема, фронто-лімбічной системи. Портнова та Сиволап (2017) виявили зв’язок між травмами в дитячому віці та хімічними адикціями. Specker, Carlson, Christenson та Marcotte (1995) виявили взаємозв’язок між високою частою синдрому дефициту уваги з гіперактивністю (дисфункція орбіто-фронтальної частини префронтальної кори) і появою патологічного геймблінгу. Єгоров (2006) нейропсихологічні патерни адиктивної поведінки вбачає у порушенні функціональної асиметрії мозку: підвищеній активності правої півкулі мозку. Пояснює це тим, що зсув активності в праву півкулю пов’язаний з негативним емоційним фоном, а вживання психоактивних речовин має «самолікувальну» мету – покращити свій емоційний стан. Він також описав профілі моторної, сенсорної та когнітивної асиметрії, які можуть бути орієнтирами для виявлення групи ризику до адикцій. Хоча існує безліч суперечливих досліджень, коли та сама психоактивна речовина спричиняє діаметрально протилежні ефекти на зміну міжпівкульної взаємодії.
