Епістемологія: Розуміння різниці між знанням та вірою

Здається, це закладено в самій нашій природі – нестримне бажання пізнавати світ навколо. Ще давньогрецький філософ Арістотель зауважив: "Кожна людина за своєю природою прагне знати". Але зупинімося на мить і запитаймо себе: а що насправді означає "знати"? Це питання не таке просте, як здається на перший погляд, і саме воно лежить в основі цілої галузі філософії – епістемології, або теорії пізнання. Спробуймо розібратися, що ж ховається за цим прагненням і як ми відрізняємо справжнє знання від простої думки чи переконання.

Що таке знання і звідки воно береться?

Епістемологія – це, по суті, спроба зрозуміти саму природу знання. Вона ставить перед нами фундаментальні питання:

• Що взагалі можна назвати знанням?
• Які перешкоди стоять на шляху до його здобуття?
• Чи є межі того, що ми можемо пізнати?
• І, мабуть, найважливіше для нашого внутрішнього світу: як відрізнити тверде знання від швидкоплинної думки чи глибоко вкоріненого, але, можливо, хибного переконання?

Коли ми говоримо про те, як здобуваємо знання, традиційно виділяють два основні шляхи.

Шлях перший: Довіряй, але перевіряй (Наші відчуття)

Перший шлях – це наші органи чуття, наш досвід. Ми дивимося на рослину і бачимо її форму, колір, відчуваємо текстуру листя, вдихаємо аромат квітів. Це здається найнадійнішим джерелом інформації – ось же воно, перед нами! Тих, хто вважає досвід основою пізнання, називають емпіриками.

Але чи завжди можна покладатися на свої відчуття? Згадайте: тисячі років люди були переконані, що Земля пласка, бо саме так підказували їм очі. Ми знаємо, що ложка у склянці води виглядає зламаною, хоча насправді це не так. Наші відчуття можуть вводити нас в оману. Ба більше, сучасні роздуми підказують, що саме наше тіло, наш унікальний сенсорний апарат формує те, як ми сприймаємо реальність. Світ кажана, що орієнтується за допомогою ехолокації, кардинально відрізняється від нашого. Цей скептицизм щодо надійності відчуттів змушує шукати інші опори.

Шлях другий: Сила розуму (Наша здатність мислити)

Другий шлях – це використання нашого розуму, логіки, міркувань. Якщо відчуття можуть обманювати, можливо, саме розум здатен виправити ці помилки і дійти до істини? Тих, хто робить наголос на розумі як основному інструменті пізнання, називають раціоналістами. Саме розум дозволяє нам зрозуміти, що Земля кругла, попри видиму пласкість, або вирахувати, що $3 \times 30 = 90$, не перераховуючи предмети тридцять разів.

Знання "Що" і знання "Як": Не лише факти

Цікаво, що коли філософи говорять про знання, вони найчастіше мають на увазі так зване "пропозиційне знання" – знання фактів. Наприклад: "Я знаю, що Київ – столиця України" або "Я знаю, що вода кипить при 100 градусах Цельсія".

Але ж існує й інший тип знання – практичне знання, або "ноу-хау". Це знання як щось робити: як їздити на велосипеді, як готувати улюблену страву, як спускатися сходами. Це знання часто неусвідомлене, автоматичне. Ми не замислюємося щоразу, як поставити ногу на сходинку – ми просто робимо це, використовуючи навичку, здобуту колись давно. Деякі мислителі, як-от Мартін Гайдеггер, вважали таке практичне знання навіть більш фундаментальним. Адже яким би геніальним фізиком-теоретиком не була людина, ці знання мало чого варті, якщо вона не знає, як просто встати з ліжка вранці. Хоча епістемологія традиційно концентрується на знанні фактів, важливо пам'ятати про цей тілесний, практичний вимір нашого розуміння світу.

Віра, Істина та Обґрунтування: Три кити знання

Отже, повернімося до знання фактів. Що ж відрізняє його від простої віри чи думки? Філософи часто визначають знання як Обґрунтовану Істинну Віру (Justified True Belief – JTB). Розберемо це:

1. Віра: Щоб щось знати, ви повинні в це вірити. Дивно було б сказати: "Я знаю, що Земля кругла, але я в це не вірю".
2. Істина: Ваша віра має відповідати дійсності. Якщо ви вірите, що Земля пласка, ви не можете знати, що вона пласка, бо це неправда.
3. Обґрунтування: І ось найцікавіше! Ваша істинна віра має бути обґрунтованою. У вас повинні бути вагомі причини так вважати. Якщо ви просто вгадали правильну відповідь або повірили чуткам, які випадково виявилися правдою, – це ще не знання.

Сказати "Я вірю, що завтра буде сонячно" – це не те саме, що сказати "Я знаю, що завтра буде сонячно". Знання вимагає міцної основи, усвідомлення причин, чому ви так вважаєте. Здогадки, припущення, інтуїтивні відчуття, навіть якщо вони ведуть до правильного висновку, зазвичай не вважаються знанням у строгому сенсі, адже відсутній елемент свідомого обґрунтування.

Навіщо нам усе це? Прагнення до знання та страх невідомості

Ми почали з того, що прагнення до знання є природним. Як зазначає філософ Ніколас Решер, розуміння світу дає нам величезні переваги, це фундаментальна потреба людини як розумної істоти. Знання звільняє від невігластва.

Але навіщо нам потрібна саме теорія пізнання, епістемологія? Можливо, вона народжується там, де з'являється сумнів. Доки ми беззастережно довіряємо своїм відчуттям чи логіці, особливої потреби в теорії немає. Та щойно ми починаємо сумніватися: "А чи справді мої уявлення відповідають реальності?", "Чи можу я бути впевненим у своїх висновках?", "А що, як я помиляюся?" – виникає проблема знання.

Дехто припускає, що в основі епістемології лежить навіть глибше почуття – страх. Страх, що наші інструменти пізнання (відчуття, розум) недосконалі. Страх загубитися у безмежному космосі, не розуміючи його законів, свого місця в ньому, сенсу власного існування. Як писали Лоррейн Дастон та Пітер Галісон, "Уся епістемологія починається зі страху... страху, що почуття занадто крихкі, а інтелект занадто слабкий...". Математик Блез Паскаль висловив схоже почуття: "...поглинутий безмежністю просторів, про які я нічого не знаю і які нічого не знають про мене, я боюся".

Тож, можливо, епістемологія – це не просто академічна дисципліна. Це відповідь на глибоку людську потребу в ясності та впевненості. Це спроба розвіяти страх невідомості, знайшовши надійні шляхи до знання, навчившись розпізнавати помилки та ілюзії, які чатують на нас у пошуках істини. Це постійне нагадування собі ставити питання: "А звідки я це знаю? Чи справді я знаю, чи лише вірю?". І в цьому питанні – ключ до глибшого саморозуміння та усвідомленого ставлення до світу.

Література:

• Табачковський В.Г., Булатов М.О., та ін. Філософія: світ людини (Курс лекцій). Київ: Либідь, 2004. (Містить лекції або розділи, присвячені епістемології, зокрема проблемам джерел знання, критеріїв істини, співвідношенню знання та віри, що перегукується з ключовими темами статті.)
• Rescher, Nicholas. Epistemology: An Introduction to the Theory of Knowledge. State University of New York Press, 2003. (Англомовне джерело, яке є доступним вступом до епістемології. Детально розглядає природу пропозиційного знання (Justified True Belief - JTB), обґрунтування, скептицизм та цінність знання, що відповідає багатьом пунктам статті.)
• Daston, Lorraine, and Peter Galison. Objectivity. Zone Books, 2007. (Англомовне джерело, яке досліджує історичний розвиток поняття об'єктивності. Розділи книги торкаються епістемічних чеснот і страхів, зокрема страху суб'єктивності та помилок сприйняття, що прямо пов'язано з ідеєю про страх як рушій епістемології.)