Пошук сенсу: Чому людині потрібна релігія

Чи замислювалися ви коли-небудь, чому релігія так міцно вкорінена в людській історії? Навіть у нашому сучасному, часто секулярному світі, вона залишається силою, що формує життя мільйонів, і водночас – джерелом палких суперечок. Ми не будемо тут заглиблюватися в істинність тих чи інших вірувань. Натомість, давайте спробуємо зрозуміти, яку глибинну роль релігія – у найширшому сенсі цього слова – відіграє в житті кожного з нас. Чому ця тема торкається якихось внутрішніх струн, навіть якщо ми вважаємо себе далекими від організованих церков?

Що таке релігія насправді? Більше, ніж церква та Бог

Коли ми чуємо слово "релігія", перше, що спадає на думку – це, мабуть, знайомі нам великі світові релігії, як християнство чи іслам, з їхніми храмами, ритуалами та священними текстами. Часто ми також асоціюємо релігію з вірою в Бога або богів. Але чи це все?

Філософ Вільям Джеймс колись запропонував дивитися на релігію глибше. Він говорив про "почуття, дії та досвід окремих людей у їхній самотності", коли вони відчувають зв'язок із чимось, що сприймають як "Божественне". І тут важливо: "Божественне" – це не обов'язково персоніфікований Бог. Це може бути сама Природа, Всесвіт, незбагненна Таємниця буття, щось більше за нас. Навіть у великих релігіях, які ми знаємо, все починалося з глибоко особистого досвіду окремих пророків чи засновників.

Існують тисячі форм духовності, які практикувалися невеликими групами або навіть окремими людьми, без формальних організацій. Згадаймо хоча б буддизм – одну з головних світових релігій, яка, по суті, є атеїстичною, тобто не вимагає віри в бога-творця.

Тож, можливо, релігія – це не стільки про догми чи конкретні вірування, скільки про систему символів, яка пробуджує в нас сильні почуття, мотивацію і дає відчуття зв'язку з чимось фундаментальним, з "загальним порядком існування", як казав соціолог Роберт Белла.

Глибока потреба: Чому ми шукаємо відповіді?

Здається, у самій нашій природі закладено прагнення ставити "великі питання": Хто ми? Звідки прийшли? Куди йдемо? Який сенс усього цього? Наше повсякденне життя – робота, побут, практичні справи – часто не дає на них відповіді. Ми живемо у світі конкретних завдань і цілей.

Але за цією завісою буденності ховається глибока тривога, яку ми не завжди усвідомлюємо, – екзистенційна тривога, страх перед небуттям, перед смертю. Думка про те, що наше існування чи існування близьких може раптово обірватися, лякає. Щоб якось функціонувати, ми часто відсуваємо ці думки на задній план.

Проте рано чи пізно ці екзистенційні питання і страхи наздоганяють нас: під час хвороби, втрати близької людини, або навіть у момент тиші та нудьги, коли думки починають блукати. І тоді ми інстинктивно шукаємо опори, розради, чогось, що допоможе впоратися з цією фундаментальною невизначеністю.

Знайти опору перед обличчям невідомого

Історично саме релігія пропонувала таку опору. Вона давала і дає людям наративи, історії, вірування, які допомагають вгамувати екзистенційний страх. Релігійні системи часто пропонують відповіді про наше місце у Всесвіті, мету життя, те, що чекає після смерті, і як варто жити тут і зараз.

Через ритуали, молитви, дотримання певних моральних норм чи відчуття зв'язку з "Божественним", релігія створює острівець визначеності у світі, повному сумнівів та невідомості щодо найважливіших питань буття. Вона пропонує систему координат, яка допомагає орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях.

Наука проти душі? Чи вони говорять про різне?

З часів Просвітництва та наукової революції авторитет релігії похитнувся. Наука дала нам потужні інструменти для пізнання світу, і часом здається, що вона спростовує релігійні догми. Дехто вважає, що наука поступово витісняє релігію.

Але чи справді вони перебувають у стані війни? Психолог Абрахам Маслоу влучно зауважив, що хоча вчений може не погоджуватися з відповідями, які дають організовані релігії, самі питання, які ставить релігія, – про сенс, цінності, мету – є глибоко людськими і цілком законними з наукової точки зору. Це потреби, вкорінені в нашій природі.

Наука шукає достовірності у поясненні того, як влаштований фізичний світ. Релігія ж, як припускав філософ Людвіг Вітгенштайн, торкається сфери, яка лежить "поза простором і часом", сфери "містичного" – того, що важко чи неможливо висловити словами, але що можна відчути. Наука пояснює "як", а релігія (у широкому сенсі) намагається відповісти на "навіщо". Можливо, вони просто говорять про різні рівні реальності?

Чи може атеїст бути "релігійним"?

А як щодо атеїзму – погляду, що відкидає віру в Бога? Часто його помилково сприймають як повне заперечення релігії. Але якщо ми розуміємо релігію ширше, ніж просто віру в Бога – як пошук сенсу, зв'язку з чимось більшим, відповіді на екзистенційні питання, – то виявляється, що атеїзм не обов'язково означає відмову від "релігійних" потреб.

Атеїст, як і будь-яка людина, стикається з тими ж питаннями про життя, смерть і сенс. Просто він шукає відповіді та екзистенційну опору в інший спосіб, який не передбачає віри в надприродне божество. Це може бути філософія, наука, мистецтво, гуманістичні цінності, служіння людству, глибокі стосунки з іншими людьми або єднання з природою.

Атеїзм відкидає теїзм (віру в Бога), але не обов'язково глибинний людський пошук, який Вільям Джеймс назвав би "релігійним досвідом".

Знайти власну опору

Зрештою, незалежно від того, чи знаходимо ми відповіді в організованій релігії, чи шукаємо їх в особистих роздумах, філософії або служінні іншим, мета залишається схожою: знайти точку опори, сенс і розраду у світі, повному невизначеності.

Як казав Вільям Джеймс, релігійне почуття, навіть якщо воно тимчасове, може збагатити наше внутрішнє життя. Воно дає нам "нову сферу влади", коли зовнішній світ розчаровує або руйнується. Воно може "викупити та оживити внутрішній світ", який інакше міг би здаватися порожнім.

Можливо, саме цей пошук внутрішньої опори і є тією універсальною "релігійною" потребою, яка об'єднує всіх нас, незалежно від наших переконань.

Література:

• James, William. The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature. (Penguin Classics, 1982). (В. Джеймс аналізує релігію як глибоко особистий досвід індивіда у його ставленні до того, що він вважає Божественним, наголошуючи на почуттях та діях, а не лише на догмах. Особливо лекції II та III про визначення релігії та реальність невидимого).
• Maslow, Abraham H. Religions, Values, and Peak-Experiences. (Penguin Compass, 1970). (А. Маслоу розглядає релігійні питання та прагнення як фундаментальну частину людської природи, яку наука повинна поважати, навіть якщо наукові методи не можуть підтвердити релігійні догми; аналізує "пікові переживання" як можливе джерело цих прагнень та зв'язок з релігійністю).
• Вітгенштайн, Людвіг. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження. (Основи, 2000). (У "Трактаті", особливо в пропозиціях 6.4-6.522, Л. Вітгенштайн розмірковує про межі мови та науки, вказуючи, що відповіді на глибокі екзистенційні питання ("загадка життя") лежать поза сферою природничих наук і належать до "містичного", того, що неможливо висловити, але що себе показує).
• Bellah, Robert N. Religion in Human Evolution: From the Paleolithic to the Axial Age. (The Belknap Press of Harvard University Press, 2011). (Р. Белла, спираючись на антропологію (зокрема, К. Гірца), визначає релігію як систему символів, що формує потужні, всепроникні та тривалі настрої та мотивації, пов'язуючи їх із уявленнями про загальний порядок існування. Див. Вступ та перші розділи для визначення та підходу).
• Жадько В.О. Основи релігієзнавства: Навчальний посібник. (Вид. Паливода А.В., 2005). (Український підручник, що надає загальний огляд релігієзнавства, визначень релігії, її функцій у суспільстві та історичних форм, що може слугувати контекстом для розуміння згаданих у статті концепцій).