А ви теж думали, що до психолога йдуть тільки "коли капець"?
Стаття | Психотерапія
До мене, зазвичай, звертаються у складні моменти.
Коли болить. Коли тріщить усе знайоме. Коли душа стискається до стану «не можу».
І я з великою повагою супроводжую ці етапи.
Бо, таки, добре вмію і знаю, як це працює.
Бо терапія — це про чесність. Про витримати себе.
Про дотик до правди та болю, які важко прожити на самоті.
А далі…
Одні клієнти йдуть.
Бо «стало краще». Бо «все розклали». Бо «впораюсь далі сам/сама».
І це нормально. Це їхній шлях.
Бо, справді, як це — прийти без болю?
Розповідати про хороше? Платити за це? Не здаватися драматичним?..
А є ті, хто повертаються.
Не з новою катастрофою — а з новим життям.
Зі словами:
— У мене все ніби добре. Але щось хвилює.
— Почались зміни — і мені тривожно.
— З’явилось нове бажання — і я не знаю, як із ним бути...
І я точно знаю: це — момент зростання.
Бо наш мозок — істота економна.
Він, як охоронець на прохідній, що все життя впускав тільки «перевірених».
І тут раптом — щось нове, яскраве, незнайоме...
Охоронець насторожується:
— Стій, хто йде?! Тривога! А раптом це небезпека?..
Навіть якщо це нове — про радість, свободу і бажання.
Мозок звик до знайомих схем, навіть якщо вони болючі.
Бо там усе зрозуміло: де йти, де впасти, як реагувати.
А от коли ви виходите з «вижити» в «жити» —
він вмикає сигнал тривоги:
«Обережно, це щось нове! А раптом знову боляче?..»
І саме тому повернення до терапії в ці моменти — не слабкість.
Це — ознака сили й готовності не втекти назад у знайоме, а витримати нове.
Навчитись не тільки не боятись — а й хотіти.
Не тільки зцілитись — а й радіти.
Не тільки вийти з темряви — а й витримати світло.
Я працюю з різними етапами життя —
з болем, втратою, тупиком…
І з тими моментами, коли вже не болить, але попереду — незнане.
Саме ці зустрічі — про зростання.
Про зміни, що відчуваються не гучно, а глибоко.
Про життя, яке тільки вчиться звучати новими нотами.
У такі моменти терапія стає місцем дозрівання.
Простором, де можна спиратись не на біль, а на себе.
Де є тиша, в якій чутно: я змінююсь. Я вже інша/ий. Я живу.
А у Вас був такий досвід — коли все ніби добре,
але страшно зробити крок у нове?
І, про всяк випадок — якщо Вам потрібна підтримка:
не рятувальна шлюпка, а міцна опора — я поруч.
