Що таке "заперечення смерті" за Ернестом Беккером?
Ми часто уявляємо зло як щось надзвичайне – моторошних монстрів з фільмів жахів чи жахливі акти терору. Але що, як зло є чимось значно буденнішим?
Усвідомлення власної скінченності: людська дилема
Екзистенційний антрополог Ернест Беккер запропонував ідею, яка може здатися дещо тривожною, але водночас глибоко людяною. Ми, люди, унікальні істоти. Ми живемо, дихаємо, прагнемо, любимо, але водночас гостро усвідомлюємо, що наше існування має кінець. Ми знаємо, що помремо. Це знання, за Беккером, породжує глибоку тривогу, своєрідну "екзистенційну провину" – ніби ми відчуваємо себе ніяково через те, що "виділяємося" з природи, будучи самосвідомими, але не до кінця розуміючи своє місце у вічному порядку речей.
Пошук безсмертя: створення "систем героїзму"
Щоб впоратися з цим всеохопним страхом небуття, ми, свідомо чи несвідомо, прагнемо заперечити свою смертність. Ми будуємо те, що Беккер називав "системами героїзму". Це наші культури, ідеології, релігії, соціальні проєкти – все, що обіцяє нам символічне безсмертя, щось, що переживе наше фізичне тіло. Ми прагнемо стати "героями" у власній системі координат: зробити видатний внесок, залишити спадок, стати частиною чогось більшого і вічного. Від стародавніх ритуалів до сучасної гонитви за кар'єрним успіхом чи багатством – усе це, згідно з Беккером, можна розглядати як спробу перемогти смерть, хоча б символічно.
Загроза нашій "вічності": коли ідеології стикаються
Проблема виникає тоді, коли наші "системи героїзму", наші переконання, що гарантують нам символічне безсмертя, ставляться під сумнів. Коли хтось чи щось – інша культура, інша ідеологія, навіть просто людина з іншими поглядами – кидає виклик тому, у що ми віримо, це сприймається не просто як інтелектуальна суперечка. Це сприймається як загроза нашому існуванню, нашій надії на вічність. Якщо наші переконання виявляться хибними, якщо наша "система героїзму" зруйнується, то ми символічно "помремо".
Саме тому, вважає Беккер, люди так затято борються за свої ідеї. Саме тому більшість ідеологій визначають "зло" як усе те, що суперечить їхнім власним догмам. Ворога, "іншого", часто перетворюють на "цапа-відбувайла". Його демонізують, дегуманізують, оголошують "брудним" – усім тим, що нагадує нам про нашу власну тлінність, нашу тваринну природу, нашу приреченість стати "їжею для черв'яків". Знищуючи цього "іншого", символічно чи фізично, ми ніби стверджуємо власну правоту, власну "чистоту" і власне право на вічність. Як зазначав Отто Ранк, інший мислитель, на якого посилався Беккер, страх смерті зменшується через вбивство, через жертвопринесення іншого. Війна стає жахливим випробуванням – хто "правіший", на чиєму боці "боги"?
Капіталізм як сучасний ритуал безсмертя?
Цей механізм заперечення смерті проявляється не лише у відкритих конфліктах. Беккер та інші мислителі, як Норман О. Браун чи Мері Дуглас, вказували на те, що навіть сучасна економічна система, зокрема капіталізм, може функціонувати як своєрідний "ритуал безсмертя". Прагнення накопичити багатство понад реальні потреби, створення надлишкових товарів, самовіддана праця заради прибутку – все це може бути несвідомою спробою створити щось "вічне", залишити по собі слід, стати "героєм" у системі, де гроші стають символом сили та тривалості. Ми можемо забувати, що не заберемо гроші з собою в могилу, але гонитва за ними дає швидкоплинне відчуття контролю над власною долею.
Однак ця система також може породжувати відчуження. Ми можемо настільки зануритися в неї, що втрачаємо зв'язок із наслідками: руйнуванням довкілля, експлуатацією, соціальною нерівністю. Це "буденне зло" стає наче фоновим шумом, який лише на мить нас турбує, перш ніж ми знову зануримося у свої справи. Воно теж, за логікою Беккера, випливає з того самого глибинного страху смерті та прагнення його заперечити.
Вихід за межі страху: розуміння замість засудження
То що ж робити? Беккер не пропонує простих рішень чи утопічних візій. Він закликає нас вийти за рамки спрощених уявлень про людську природу. Люди – не обов'язково злі за своєю суттю, але й не "чисті аркуші", зіпсовані суспільством. Ми, перш за все, істоти боязкі. Нами керує страх перед власною незначущістю та скінченністю. І саме з цього страху ми будуємо суспільства, які, намагаючись гарантувати нам символічне безсмертя, іронічно перетворюють світ на поле битви та страждань.
Можливо, перший крок – це спробувати подивитися на себе та інших саме крізь цю призму. Мільярдер, що накопичує незліченні багатства, – можливо, це не просто жадібність, а відчайдушна спроба заглушити жах перед небуттям? Ворогуючі нації – можливо, це суспільства, чиє відчуття сенсу та вічності перебуває під загрозою? Злочинець – можливо, він діє зі слабкості та страху, а не лише зі злої волі?
Беккер вважав, що нам потрібна "наука про людину", яка б чесно досліджувала ці глибинні страхи та їхні наслідки. Зрозуміти, що найбільше зло часто народжується з найбільшого страху – це не означає виправдати його. Це означає отримати шанс знайти інші шляхи.
Вибір на користь любові
Якщо страх є коренем значної частини зла, яке ми бачимо у світі та в собі, то що може бути протиотрутою? Можливо, відповідь звучить банально, але від того не стає менш правдивою. Це любов. Любов як мужній вибір – цінувати життя, цінувати інших, незважаючи на усвідомлення власної крихкості та скінченності. Любити не тому, що це гарантує безсмертя, а тому, що це надає сенсу нашому скінченному існуванню тут і зараз. Обирати зв'язок замість відчуження, співчуття замість засудження, любов замість страху.
Як влучно сказав письменник Джеймс Болдвін:
"Любов ніколи не була популярним рухом, і ніхто ніколи по-справжньому не хотів бути вільним. Світ тримається разом – насправді його тримає разом – любов і пристрасть дуже небагатьох людей... Пам’ятай, що те, на що ти дивишся, – це також ти. Кожен, на кого ти дивишся, – це також ти. Ти міг би бути цією людиною. Ти міг би бути тим монстром. Ти міг би бути тим поліцейським. І ти можеш вирішити в собі не бути таким."
Можливо, саме в цьому рішенні – не піддаватися страху, а обирати любов і розуміння – криється наш найглибший шанс на подолання того зла, яке ми самі породжуємо.
Література:
- Becker, Ernest. The Denial of Death. Free Press, 1973. (Основна праця Беккера, де він детально розкриває теорію про страх смерті як центральний рушій людської поведінки, культури та психопатології. У книзі аналізуються поняття "систем героїзму", символічного безсмертя та їхній зв'язок із творенням зла.)
- Becker, Ernest. Escape from Evil. Free Press, 1975. (Продовження та розширення ідей "Заперечення смерті", де Беккер фокусується безпосередньо на проблемі зла, аналізуючи, як людське прагнення до самозбереження та заперечення смертності призводить до насильства, жертвоприношень, воєн та соціальної нерівності.)