Створюй себе сам: Головна ідея екзистенціалізму

Чи бувало у вас відчуття, ніби ви стоїте на роздоріжжі, дивлячись у туманне майбутнє, і запитуєте себе: "Навіщо я тут? Який у цьому всьому сенс? Хто я насправді?" Ці питання – не просто миттєві сумніви, вони є відлунням глибоких роздумів, якими людство переймається століттями. Саме ці роздуми лежать в основі філософського руху, відомого як екзистенціалізм. Це не суха теорія чи набір правил, а скоріше спроба чесно поглянути на наше існування з усіма його складнощами, тривогами та можливостями.

Звідки ці думки? Корені екзистенціалізму

Хоча роздуми про сенс життя сягають глибокої давнини, екзистенціалізм як рух почав формуватися в Європі 19 століття. Такі мислителі, як Серен К'єркегор та Фрідріх Ніцше, вважаються його "батьками-засновниками". Не можна оминути й геніального письменника Федора Достоєвського, чиї герої постійно борються з великими життєвими питаннями. Проте справжньої популярності екзистенціалізм набув у 20 столітті, особливо після жахіть Другої світової війни. Імена Жана-Поля Сартра, Альбера Камю, Мартіна Гайдеггера, Франца Кафки та Моріса Мерло-Понті стали символами цього напряму. Вони не завжди погоджувалися один з одним, але їх об'єднувала спільна турбота про те, що означає бути людиною у цьому світі.

Загублені у складному світі: Людська умова

Що ж так хвилювало цих мислителів? Уявіть собі людину, яка раптом усвідомлює всю плутанину навколишнього світу. Світу, який не дає готових відповідей, не має чітких інструкцій. Екзистенціалісти починають саме з цього відчуття – дезорієнтації перед обличчям реальності, яку важко прийняти. Це те, що називають "людською умовою". Питання "Чому я тут?", "Що означає бути людиною?" та "Як мені жити далі?" стають центральними. Вони не шукають легких шляхів чи втечі від цих питань, навпаки – вони закликають поглянути їм у вічі.

Чому готові відповіді не працюють?

Екзистенціалісти здебільшого скептично ставилися до будь-яких систем – чи то релігійних, чи філософських, чи навіть наукових, – які претендують на те, що знають абсолютну істину про сенс життя для всіх людей. Чому? Бо такі системи часто забувають про найголовніше – про конкретну живу людину з її страхами, надіями, тривогами та розчаруваннями. Вони можуть говорити про вічність, божественний задум чи об'єктивні закони, але при цьому ігнорують унікальний досвід кожної особистості, яка живе тут і зараз.

Наприклад, багато релігійних доктрин пропонують картину світу з точки зору всезнаючого Бога. Але екзистенціалісти наголошують: нам потрібна не стільки божественна, скільки людська перспектива. Адже, як казав Ніцше, ми – "люди, аж надто людські". Однією з ключових проблем "готових відповідей" є те, як вони ставляться до нашої смертності. Багато систем пропонують віру в безсмертя, ніби заперечуючи тимчасовість нашого земного шляху. Натомість деякі екзистенціалісти вважали, що саме усвідомлення власної скінченності може стати потужним поштовхом. Коли ми по-справжньому приймаємо, що це життя – єдине, в якому ми можемо бути впевнені, це може дати нам сміливість перестати жити "як усі" і почати будувати життя за власними мірками та цінностями.

"Існування передує сутності": Створюючи себе

Мабуть, одна з найвідоміших фраз екзистенціалізму належить Жану-Полю Сартру: "Існування передує сутності". Що це означає? Давайте спробуємо розібратися.

Подумайте про звичайний предмет, наприклад, стілець. Перш ніж він з'явиться, майстер має ідею (креслення, задум) – тобто його сутність, його призначення і форма вже визначені. Спочатку – ідея (сутність), потім – створення (існування).

Протягом століть багато філософів та релігійних діячів вважали, що з людиною так само. Арістотель говорив про "природу" людини (наприклад, бути раціональною твариною). Релігійні погляди часто стверджують, що Бог створив людину з певним призначенням, визначив її сутність ще до її народження. У цих випадках "сутність передує існуванню".

Сартр, будучи атеїстом, бачив це інакше. Він казав, що людина – це не стілець. Нас ніхто не "задумав" з наперед визначеною метою чи функцією. Ми просто з'являємося у цьому світі – ми існуємо. І вже потім, протягом життя, своїми виборами, діями, рішеннями ми самі створюємо те, ким ми є – свою сутність. Ми не народжуємося героями чи боягузами, добрими чи злими – ми стаємо ними. Ми вільні обирати і нести відповідальність за цей вибір. Кожен з нас – це унікальний проект, який ми самі реалізуємо. (Варто зазначити, що не всі екзистенціалісти, як Гайдеггер, повністю погоджувалися з цим формулюванням Сартра, але ідея свободи та самотворення є центральною для багатьох).

Тягар і дар свободи

Ця свобода – неймовірний дар, але водночас і величезний тягар. Якщо немає заздалегідь написаного сценарію, якщо немає нікого, хто скаже тобі, як правильно жити, то вся відповідальність лягає на твої плечі. Немає на кого перекласти провину за свої невдачі чи помилки. Це може лякати. Але в цьому ж і полягає наша гідність – у здатності бути авторами власного життя, творити сенс там, де його ніхто не гарантував.

Не плутати з відчаєм: Екзистенціалізм – це не нігілізм

Іноді екзистенціалізм помилково ототожнюють з нігілізмом – поглядом, що життя абсолютно безглузде і не має жодної мети чи цінності. Так, екзистенціалізм починається з визнання відсутності наперед заданого, об'єктивного сенсу. Але це не означає, що він закликає до відчаю. Навпаки, багато екзистенціалістів, як той же Ніцше, який вважав нігілізм "хворобою", наголошували на нашій здатності створювати особистий, суб'єктивний сенс. Нігіліст каже: "Сенсу немає, і нічого з цим не поробиш". Екзистенціаліст може відповісти: "Готового сенсу немає, тому я створю його сам". Ідея Ніцше "стати тим, ким ти є" – це заклик не чіплятися за зовнішні догми, а викувати власні цінності та жити відповідно до них.

Виклик жити автентично

Ніхто не казав, що це легко. Жити усвідомлено, брати на себе відповідальність, створювати власний сенс у світі, що часто здається байдужим, – це вимагає мужності. Це шлях, на якому можна почуватися самотнім. Фрідріх Ніцше попереджав про це у своїй поетичній манері:

"Несправедливість і бруд кидають вони вслід самотньому: але, брате мій, якщо хочеш ти бути зіркою, ти повинен світити їм і попри це! Стережися добрих і праведних! Вони люблять розпинати тих, хто винаходить для себе власну чесноту, – вони ненавидять самотнього."

Можливо, найбільший виклик екзистенціалізму – це заклик до автентичності. Бути чесним із собою, приймати свою свободу і відповідальність, навіть якщо це страшно, і шукати свій власний шлях, а не просто йти второваною стежкою. Це непросто, але, можливо, саме в цьому і полягає глибинний сенс людського існування.

Література:

• Сартр, Ж.-П. (2005). Екзистенціалізм – це гуманізм. Київ: Основи. (Класична лекція Сартра, де він доступно пояснює ключову тезу "існування передує сутності", розглядає поняття свободи, відповідальності та вибору людини. Це пряме джерело для розуміння його позиції, згаданої у статті).
• Камю, А. (2015). Міф про Сізіфа. Харків: Фоліо. (У цьому есе Камю досліджує поняття абсурду – зіткнення людини, що прагне сенсу, зі світом, який мовчить. Він обґрунтовує можливість бунту проти абсурду та знаходження цінності в самому житті, незважаючи на відсутність вищого сенсу. Це доповнює ідеї статті про пошук сенсу та відмінність від нігілізму).
• Ніцше, Ф. (2019). Так казав Заратустра. Львів: Астролябія. (Хоча це складний філософсько-поетичний твір, він містить ключові ідеї Ніцше про смерть Бога, надлюдину, волю до влади та необхідність створення власних цінностей поза традиційною мораллю. Актуально для розуміння критики "готових систем" та ідеї "стати тим, ким ти є", згаданої у статті як протидія нігілізму).