Коли один у парі “робить, як хоче”: про знецінення і однобічність

У стосунках важливо відчувати себе рівноправними партнерами — з правом голосу, з повагою до думки, з бажанням домовлятися. Але іноді трапляється, що один із партнерів діє за принципом: “я так вирішив/ла — значить, так і буде”. У таких випадках починається зсув: один керує, інший — підлаштовується.

Це може проявлятися у дрібницях — куди поїхати, що купити, з ким спілкуватися — або в більш серйозних рішеннях: житло, фінанси, діти. З часом партнер, якого не чують, починає відчувати роздратування, образу, втому і… відчуження.

Проблема тут не в “упертості”, а у знеціненні меж і думки іншої людини. Стосунки — це не контроль і не поступки “для спокою”, а діалог. Якщо один мовчки приймає рішення іншого, виникає не союз, а підпорядкування.

Почати варто з розмови: чесної, спокійної, про свої почуття. Якщо не чують — це вже сигнал. Бо любов без поваги і зворотного зв’язку — це залежність, а не партнерство.