Як перестати бути "зомбі" власного життя і знайти справжній сенс

Уявіть собі людину, яка пережила невимовні жахи концтаборів. Віктор Франкл, психолог, був саме такою людиною. Він бачив на власні очі, до чого призводить втрата сенсу в житті. Він називав цей стан "екзистенційним вакуумом" – порожнечею, де ні інстинкти, ні традиції вже не підказують, що робити. І людина, опинившись у такій пастці, або починає мавпувати інших (це конформізм), або сліпо виконує чужу волю (а це вже шлях до тоталітаризму). Чи не здається вам, що щось подібне ми іноді спостерігаємо і сьогодні, у нашому, здавалося б, вільному світі?

Привиди сучасності: Відчуття нереалізованості та "зомбі-ефект"

Багато мислителів вказують на те, що наше суспільство, попри зовнішній блиск, безліч розваг та шалений робочий ритм, страждає від глибокого відчуття нереалізованості. Це щось більше, ніж просто поганий настрій. Це той самий "екзистенційний вакуум" Франкла, або, як називає це когнітивний психолог Джон Вервеке, "криза сенсу".

Вервеке проводить досить моторошну паралель: він порівнює стан багатьох людей у західних суспільствах з образом зомбі. Подумайте: безцільне блукання, відсутність глибоких цілей, відчуття "бездомності" не лише у фізичному, а й у духовному плані. Зомбі – це метафора нашої тривоги. Вони символізують те, що можна назвати "домомицидом" – вбивством відчуття дому, як у спільнотах, так і всередині нас самих. Ми стаємо відчуженими.

Відчуження – це ще одне слово для опису цієї кризи сенсу. Ми почуваємося відірваними від чогось, до чого, як нам здається, мали б належати. Це, по суті, стосунки "не-стосунку", коли ми закриваємося від світу, від самих себе та від оточуючих.

Чому так сталося? Тиск модернізації та інструментальне ставлення

Частково виною тому є невпинний тиск модернізації. Вона вимагає від нас все більшої швидкості, ефективності. Як зазначає соціолог Хартмут Роза, цей тиск часу відчувається на всіх рівнях. Для заможних – це внутрішнє переконання, що час – дорогоцінний ресурс, який не можна марнувати. Для звичайного працівника – це зовнішній тиск від начальників та контрактів, що перетворює життя на постійну гонитву за ефективністю. Навіть ті, хто не має роботи, відчувають тиск через саму відсутність цього "тиску часу", прагнучи якимось чином його отримати. Роза пише, що прискорення – це тоталітарна сила, що тисне на всіх.

Саме таке інструментальне ставлення до себе та світу, на думку Рози, і є однією з головних причин відчуження. У нас просто не вистачає часу та ресурсів, щоб розвивати глибокі зв'язки, знаходити те, що справді хочеться робити, або навіть просто побути наодинці зі своїми думками. І ось ми потрапляємо в ті самі пастки конформізму та тоталітаризму, про які попереджав Франкл. Ми можемо проживати життя, позбавлене сенсу, але це все ще життя. Невже ми згодні на такий сценарій?

Проблиск надії: Резонанс та мудрість

Але як виглядав би невідчужений спосіб життя? Хартмут Роза пропонує ідею "резонансу". Це особливий зв'язок між вами та світом, який є взаємним і веде до взаємної трансформації. Це коли ви відчуваєте, що світ "відповідає" вам, коли ви відкриті до того, щоб він вас зворушив, вплинув на вас. Резонанс – це не просто список бажань; він допускає непередбачуваність, гру, динаміку. Роза вважає, що мистецтво та ритуали можуть бути просторами, де виникає такий резонанс.

Повертаючись до когнітивної психології, Джон Вервеке стверджує, що ми страждаємо від "голоду мудрості", що й призводить до кризи сенсу. Мудрість, за Вервеке, тісно пов'язана з поняттям резонансу Рози. Вона означає вміння взаємодіяти з тим, що відрізає нас від зв'язку, який, зрештою, і є сенсом життя. Для обох мислителів сенс життя народжується у динаміці, у "грі" між людиною та світом, між агентом та ареною, як це називає Вервеке.

Вервеке зазначає, що наші стосунки зі світом стали надто залежними від інформації та видів знань, які не потребують глибокого зв'язку та причетності (пропозиційне знання). І саме тут криється криза сенсу. Ми втрачаємо інші, не менш важливі типи знань:

• Партисипативне знання: вміння бути з іншими, спів-бути, відчувати себе частиною чогось більшого.
• Перспективне знання: вміння бути тут і зараз, усвідомлювати себе в моменті, бачити світ з різних точок зору.
• Процедурне знання: вміння щось робити, практичні навички, майстерність у певній справі.

Якщо ми будемо розвивати ці три форми знань, є шанс стати трохи менш відчуженими і трохи більш схильними до того, щоб відчути цей самий солодкий, солодкий резонанс.

Що ж робити? Від особистого до суспільного

На індивідуальному рівні це може означати прості речі: "торкнутися трави", вийти на вулицю, прислухатися до себе та світу, шукати те, що викликає відгук у душі. Знаходити час для споглядання, для творчості, для справжнього спілкування. Але справа не лише в особистих зусиллях. Ми також повинні прагнути змін на соціальному рівні: наполягати на кращому міському дизайні, що сприятиме спілкуванню, створювати більше "третіх просторів" (місць, де люди можуть збиратися поза домом та роботою), можливо, переглянути робочий час, щоб мати більше вільного часу для життя, а не лише для роботи, та активно просувати мистецтво і культуру.

Це двосторонній процес. З одного боку – наші власні зусилля знайти зв'язок зі світом та самим собою. З іншого – створення умов у суспільстві, які б цьому сприяли. Ми тут на дуже короткий час. Навіщо витрачати його на відчуження, коли можна спробувати наповнити життя щастям та сенсом?

Література:

• Франкл, В. (2017). Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Львів: Видавництво Старого Лева. (Книга описує досвід Франкла в концтаборах та основи його теорії логотерапії, центральним поняттям якої є прагнення до сенсу як основна рушійна сила людини. Поняття "екзистенційного вакууму" є ключовим у цій праці).
• Rosa, H. (2013). Social Acceleration: A New Theory of Modernity. New York: Columbia University Press. (Англійський переклад праці "Beschleunigung. Die Veränderung der Zeitstrukturen in der Moderne"). (У цій книзі Роза детально аналізує феномен соціального прискорення в сучасному суспільстві, його прояви на різних рівнях та наслідки, зокрема відчуження та кризу сенсу, що є релевантним для обговорення тиску модернізації).
• Rosa, H. (2019). Resonance: A Sociology of Our Relationship to the World. Cambridge: Polity Press. (Англійський переклад праці "Resonanz: Eine Soziologie der Weltbeziehung"). (Ця праця представляє концепцію резонансу як відповідь на проблеми відчуження та прискорення, пропонуючи модель "вдалого життя" через якісні взаємини зі світом. Це прямо стосується ідей, викладених у статті щодо пошуку виходу з кризи сенсу).
• Vervaeke, J. (2019-2020). Awakening from the Meaning Crisis. [YouTube Series]. (Хоча це серія лекцій, а не книга, вона є основним джерелом ідей Джона Вервеке про кризу сенсу, чотири типи знання (пропозиційне, процедурне, перспективне, партисипативне) та важливість мудрості. Ці лекції детально розкривають тези, згадані у статті щодо "голоду мудрості" та втрати різних форм знання).