Чому деякі жінки виглядають пасивними у стосунках, а інші – активно їх будують

Ми часто чуємо, чи не так? Чоловіки діляться поміж собою, іноді з розчаруванням, іноді з гіркотою: "Здається, сучасні жінки лише хочуть, щоб про них дбали, ніби вони дорослі діти. Вони шукають, хто б задовольнив їхні потреби, але самі не поспішають щось давати натомість". Це відчуття, ніби ти стукаєш у зачинені двері, намагаючись побудувати щось спільне, а у відповідь – лише очікування подарунків та турботи. Але чи справді все так однозначно? Можливо, за цим "небажанням вкладатися" ховається щось глибше, що ми не завжди помічаємо?

Коли "цінність" стає валютою

Давайте будемо відвертими: кожен з нас, вступаючи у стосунки, так чи інакше "платить" – своїм часом, емоціями, увагою. І влучно підмічено, що чим більше жінка зацікавлена у чоловікові, тим "нижчою" буде ця плата. Якщо ж іскри немає, якщо саме перебування поруч не сприймається як щось цінне саме по собі, то жінка, свідомо чи ні, починає "вимагати" компенсації. Це не завжди про гроші чи матеріальні блага. Це може бути вимога підвищеної уваги, постійних доказів почуттів, вирішення її проблем – усього того, що компенсує їй "альтернативні витрати" часу, проведеного не з тим, хто справді запалив би її серце.

Звучить дещо цинічно? Можливо. Але якщо замислитись, це дуже схоже на те, як ми обираємо будь-що в житті. Чи готові ми докладати зусиль заради того, що нам байдуже? Навряд чи. І жінки тут не виняток. Коли чоловік працює над собою – своїм зовнішнім виглядом, статусом, почуттям гумору, вмінням цікаво жити – він стає тим, поруч з ким хочеться бути. І тоді питання "компенсації" відпадає саме собою. З'являється бажання не просто брати, а й віддавати.

Прихована сила турботи: чому жінкам це потрібно?

Є одна річ, про яку сьогодні говорять не так часто, але яка, на мою думку, є надзвичайно важливою. Більшість жінок мають глибоко вкорінену потребу про когось дбати, опікуватися, метушитися. Згадайте, скільки самотніх жінок заводять домашніх улюбленців, називаючи їх "пухнастими дітками". Це не просто так. Ця потреба в турботі – це щось дуже природне.

Обговорюючи причини цього, дехто звертається до еволюційних гіпотез. Наприклад, припускають, що жінки еволюційно могли розвинути вищий рівень тривожності, адже їхня історична роль часто полягала у вихованні та захисті дітей, які ще не усвідомлювали небезпек. Ця підвищена уважність та готовність реагувати на потенційні загрози могла бути необхідною для збереження потомства. Хоча застарілі теорії, на кшталт "блукаючої матки" як причини істерії, давно спростовані наукою, ідея про те, що сучасна відносна самотність жінки є чимось новим для людства, заслуговує на увагу. Століттями жінки жили в оточенні родини, громади. Вони рідко були по-справжньому ізольовані. І, можливо, ця сучасна ситуація, коли іноді бракує об'єкта для природної турботи, і справді може призводити до певного внутрішнього дискомфорту, відчуття, що "чогось не вистачає".

Коли ця енергія турботи не знаходить конструктивного виходу, вона може трансформуватися у щось інше, іноді навіть у тривогу чи невдоволеність. Проблема в тому, що жінки не хочуть спрямовувати цю турботу на будь-кого. Вони хочуть віддавати її "правильному" чоловікові.

Від "розпещеної пасажирки" до "першого помічника": як задати тон із самого початку?

Ось тут ми підходимо до найцікавішого. Сучасне залицяння часто перетворюється на гру, де жінка – це "приз", а чоловік має змагатися за право її "завоювати", обсипаючи подарунками та увагою. І хоча це може бути приємно на певному етапі, така динаміка часто залишає незадоволеною ту саму потребу жінки – бути потрібною, вкладатися, піклуватися. Це створює нестійкі стосунки, де чоловік відчуває, що лише віддає, а жінка, можливо, підсвідомо, нудьгує від ролі пасивної принцеси.

Багато чоловіків, самі того не усвідомлюючи, грають у гру "приманки та підміни". Вони сподіваються, що, інвестуючи в жінку на початку, вони згодом отримають взаємність. Але це так не працює. Якщо ви з самого початку позиціонуєте жінку як "розпещену пасажирку" на своєму кораблі, не дивуйтеся, що вона не захоче раптом стати "першим помічником" і взяти на себе частину відповідальності. Вона просто "не підписувалася" на таке.

Тому так важливо з самого початку давати жінці можливість проявити себе, "включитися в економіку корабля". Попросіть її зробити щось для вас, щось, що ви хотіли б, аби жінка робила у ваших стосунках. Це не про експлуатацію. Це про те, щоб дати їй шанс показати свою зацікавленість і свій характер.

Її готовність "працювати" – це комплімент для вас (і захист для неї)

Як це не парадоксально, але прохання чоловіка щось для нього зробити – це один із найнадійніших знаків його серйозної зацікавленості у довгострокових стосунках. Чоловік, який хоче лише короткочасного зв'язку, навряд чи буде "навантажувати" жінку якимись проханнями чи відповідальністю. Йому потрібен легкий шлях для відступу, "чисті руки". Чим більше жінка вкладається, тим більше вона "втручається" у його життя, тим складніше йому буде просто піти.

Для жінки ж такі прохання – це можливість продемонструвати свою цінність, свою готовність бути партнером. Це також своєрідний захист від того, щоб бути використаною і покинутою. Якщо чоловік бачить, що ви готові не лише брати, а й давати, це підвищує вашу значущість в його очах.

Тож, чоловіки, не бійтеся просити. Ви або отримаєте те, що хочете, і побачите її справжню зацікавленість, або вона покаже своє справжнє обличчя – і це теж результат, який збереже ваші ресурси. А жінки, розглядайте такі прохання не як тягар, а як можливість. Можливість показати себе, свою турботу і, можливо, знайти того, з ким справді захочеться будувати щось спільне та цінне.

Зрештою, стосунки – це завжди про взаємність. І коли кожен готовий "вкладатися", тоді й народжується та сама гармонія, якої ми всі так прагнемо.

Література:

• Гелен Фішер. "Чому ми кохаємо: природа та хімія романтичного кохання" (Fisher, H. (2004). Why We Love: The Nature and Chemistry of Romantic Love. Henry Holt and Co.)
  (Анотація: Книга досліджує біологічні та еволюційні основи романтичного кохання та прив'язаності, що перегукується з ідеями статті про природні потяги та мотивації у стосунках, зокрема, про те, чому люди прагнуть певних партнерів і як формується зацікавленість).