Солодкий комфорт поразки: невидимі переваги невдач
Чи ловили ви себе колись на думці, що хоча й прагнете успіху, щось всередині ніби чинить опір? Можливо, ви навіть здивуєтеся, прочитавши заголовок, адже "привілей" – це щось позитивне, а "втрата" або "поразка" – навпаки. Як же так виходить, що програш може мати свої, хай і приховані, переваги? Виявляється, у цього явища є чимало вторинних "бонусів", які, як не дивно, можуть стати серйозною перешкодою на шляху до справжніх досягнень для багатьох із нас. Давайте спробуємо розібратися, що ж це за такі "привілеї".
Ціна успіху та комфорт програшу
Кожен, хто серйозно налаштований чогось досягти, підкорити свої вершини, має бути готовим заплатити певну ціну. Часто ця ціна – це "переплата": більше часу, енергії, грошей, зусиль, ніж у конкурентів. Це своєрідна інвестиція у перемогу, і чим амбітніша ціль, тим вищою може бути ця ставка.
Але є ще одна, менш очевидна ціна. Це готовність відмовитися від "привілею програти". Багато хто з нас, свідомо чи ні, не готовий пожертвувати цим специфічним комфортом. У чому ж він полягає?
Насамперед, це співчуття та емоційна підтримка. Погодьтеся, переможці отримують визнання, можливо, гроші та славу. Але саме тим, хто програв, дістаються слова підтримки, розуміння, співчуття. Перемога часто пов'язана з болем, боротьбою, жертвами. Та коли ти на вершині, оточуючі часто вважають, що твій успіх сам по собі є достатньою компенсацією за всі труднощі. "Чого йому скаржитися, у нього ж все є!" – типова реакція. І це, хоч як дивно, правда: ставши переможцем, важко розраховувати на те, що твої переживання і жертви знайдуть глибоке розуміння. Люди схильні думати, що успіх автоматично дорівнює щастю, хоча насправді це далеко не завжди так. Є успішні, але глибоко нещасні люди, так само як є й ті, хто не досяг вершин, але живе в гармонії.
Перемога може бути самотньою. Кажуть, нещастя любить компанію, і це тому, що страждання – річ більш універсальна і зрозуміла, ніж успіх. Багато хто просто не може щиро порадіти за чужий успіх, бо самі його ще не відчували, а ще більше людей стримує банальна заздрість. Іноді ми підсвідомо саботуємо власний прогрес, аби не "перерости" своє оточення, не втратити звичні зв'язки.
Романтика аутсайдера та тягар чемпіонства
Зверніть увагу, як часто ми вболіваємо за аутсайдера, за того, хто кидає виклик лідеру. Чим довше хтось перебуває на вершині, тим привабливішим стає його суперник. Образ того, хто ще не переміг, але прагне цього, часто наділяється романтичними рисами – сміливість, наполегливість, чистота прагнень. Це не завжди означає, що він більш справедливий чи доброчесний, але його фігура здається більш привабливою.
Перемогти – означає відмовитися від цієї романтичної аури. Бути тим, хто вже досяг, часто не так захоплююче, як бути тим, хто "має шанс".
Ще одна "перевага" програшу – можливість зосереджуватися на майбутній, ще не досягнутій меті. Це прагнення може надавати життю сенс, мету, приносити задоволення від самого процесу. Можна мріяти, що ось коли я досягну "того самого", тоді нарешті стану щасливим, реалізованим. А що відбувається після перемоги? Увага зміщується з досягнення на збереження. Рухатися далі ніби нікуди, перспективи обмежені, а ризик втратити здобуте – значний. Це може бути нудно з одного боку, і страшно – з іншого.
Ті ж, хто досяг своїх цілей, лише щоб виявити, що щастя не прийшло автоматично, можуть опинитися у складній ситуації. Надія, яка раніше підтримувала, зникає. Саме тоді багато успішних людей починають "збиватися з курсу", бо не знають, куди рухатися далі, і приходять до висновку, що абсолютного щастя не існує.
Відповідальність, зміни та солодкий самообман
Мало хто покладає велику відповідальність на тих, хто програв. Існує ніби мовчазна згода, що вони й так достатньо постраждали. Підзвітність у такому випадку сприймається як зайве "посипання сіллю на рани". І, на жаль, ті, хто уникає відповідальності, часто довше залишаються у своїх скрутних ситуаціях саме через таких доброзичливих співчуваючих.
Тим, хто ще не досяг успіху, легше обманювати себе, думаючи, що вони впораються з тиском та відповідальністю краще, ніж ті, хто вже на вершині. Світ повний "теоретиків", які точно знають, як би вони вчинили на місці переможця.
Нарешті, перемога може повністю дестабілізувати життя. Саме тому люди іноді саморуйнуються, стоячи на порозі успіху. Перспектива нової реальності стає надто приголомшливою. Спосіб життя, стосунки, навіть самооцінка можуть кардинально змінитися, якщо людина раптово опиниться у вищому соціальному прошарку. Тому дехто несвідомо "вириває поразку з пазурів успіху", вважаючи за краще жити надією на перемогу в майбутньому, аніж зіткнутися з реальністю перемоги в сьогоденні. Це також дозволяє їм вірити, що вони "могли б перемогти, якби дійсно хотіли", і втішати себе співчуттям оточуючих, багато з яких, будемо відверті, таємно радіють чужій невдачі.
Отже, виявляється, у поразки дійсно є певні "привілеї". І для того, щоб перемогти, часто доводиться свідомо від них відмовлятися. Це може бути непросто, але, можливо, варто ризикнути? Чому б не дослідити межі того, на що ви насправді здатні, навіть якщо для цього доведеться вийти із зони комфорту "зручної" невдачі? Адже справжнє життя, з усіма його викликами та перемогами, може виявитися набагато яскравішим, ніж здається на перший погляд.