Чи справді депресія найчастіше вражає "хороших" людей?

Одне з найважчих переживань при депресії — це глибоке, всепоглинаюче почуття провини. Не за щось конкретне, а просто за те, що ти є. Здається, ніби ти фундаментально "не такий", ні на що не здатний, і це відчуття може, мов тінь, супроводжувати все життя. Можливо, ще з дитинства вам давали зрозуміти: "будь хорошим", "не будь собою, будь кимось іншим", "ти недостатньо стараєшся". І ми старалися. Ох, як ми старалися бути хорошими.

Дороті Роу, видатна психологиня, відома своїми глибокими дослідженнями людських емоцій та природи депресії, висунула, на перший погляд, парадоксальну ідею: депресія часто трапляється саме з "хорошими" людьми. Що ж це означає? Щоб розібратися, варто поглянути на те, як ми взагалі стаємо тими, ким ми є.

Сценарій нашого життя: хто пише правила?

За теорією Дороті Роу, наша особистість – це не щось застигле, дане від народження. Це радше живий процес, історія, яку ми пишемо щодня, реагуючи на світ і людей навколо. Ми маємо певну свободу у тому, якими нам бути. Але тут є нюанс: суспільство постійно впливає на наше самосприйняття. Ми хочемо бути прийнятими, тому вбираємо, як губка, ті цінності та норми, які вважаються важливими: бути працьовитим, успішним, завжди позитивним, ідеальним партнером, батьком чи працівником.

Ми розвиваємо уявлення про себе, свою самооцінку, намагаючись зрозуміти, хто ми є у цьому світі. І часто виявляється, що ми, попри всі зусилля, не дотягуємо до цих високих планок. Звідси – почуття неадекватності, сорому, тривоги. Ця прірва між тим, якими ми бачимо себе (або якими нам здається, ми маємо бути), і тим ідеалом, який транслює оточення, може стати джерелом глибокого внутрішнього болю, низької самооцінки і, врешті-решт, депресії.

Коли наша фортеця стає в'язницею

Дороті Роу писала, що депресія – це своєрідний захист. Це спосіб "утриматися", коли здається, що весь світ, уся звична картина життя розсипається на друзки. А розсипається вона тоді, коли ми усвідомлюємо величезну невідповідність між тим, яким ми уявляли своє життя, і тим, яким воно є насправді. Це страшно, адже тоді вся структура сенсу, яку ми так старанно вибудовували, втрачає опору.

Щоб зрозуміти, як ми бачимо себе та світ, ми з раннього віку створюємо певні "історії" про себе – їх можна назвати внутрішніми переконаннями або схемами. Вони допомагають нам орієнтуватися, надають життю сенсу. Але іноді ці історії стають надто жорсткими, і ми відмовляємося їх переглядати, навіть коли вони перестають відповідати реальності.

Саме тут Дороті Роу вводить поняття "психологічних в'язниць". Це ті самі самонакладені обмеження, які ми створюємо, щоб захиститися від страху розпаду. Ми ніби кажемо собі: "Це я винен у всьому поганому, що зі мною сталося. Тому я можу нікого не просити про допомогу і не чекати її". Ці "в'язниці" проявляються у негативних думках про себе, у самокритиці, яка невпинно знижує самооцінку. Коли ми починаємо вірити у свою історію про власну "недосконалість" як в абсолютну і незмінну істину, ми починаємо жити за жорсткими, часто нереалістичними правилами, які самі собі й встановили.

Наприклад, перфекціоніст може все життя розповідати собі історію, що його любитимуть лише тоді, коли він буде ідеальним у всьому. Недосягнення цих надвисоких стандартів неминуче призводить до розчарування, відчуття провалу і, як наслідок, до депресії, адже його фундаментальне уявлення про те, як здобути любов і прийняття, руйнується. Ці "психологічні в'язниці" ми збудували, щоб бути "хорошими" в якомусь сенсі, щоб відповідати засвоєним правилам. Ці історії колись виконували свою функцію, допомагали нам орієнтуватися, але з часом, як вважає Роу, звільнення від них стає ключем до подолання депресії.

Не лише внутрішній світ: погляд назовні

Звичайно, було б несправедливо покладати всю відповідальність за наш стан лише на нас самих. Дороті Роу завжди наголошувала на впливі ширших соціальних та культурних чинників. Вона досліджувала, як динаміка влади, жорсткі ієрархії та системна нерівність можуть руйнівно впливати на психічне здоров'я, особливо маргіналізованих спільнот. На відміну від деяких теорій, що розглядають людину ізольовано, Роу бачила її як продукт свого оточення. Депресія в цьому контексті може бути реакцією та захистом від зовнішніх загроз і тиску.

Розуміння того, як формуються наші внутрішні "історії", як суспільство впливає на нашу самооцінку, і як ми самі себе заганяємо у "психологічні в'язниці" прагнучи бути "хорошими", – це вже важливий крок. Дороті Роу та її праці пропонують цілісний погляд на те, як виникає депресія в сучасному світі. Її аналіз поєднує філософію та психологію, щоб намітити шлях для людини, яка страждає.

Цікаво, що Роу також підкреслювала важливість прийняття – себе та інших – навіть перед глибоким аналізом. Іноді нагадування про те, що ми можемо любити когось, не розуміючи його до кінця, і що ми заслуговуємо на любов та прийняття такими, якими ми є, навіть якщо не відповідаємо всім ідеалам, може бути ціннішим за будь-які складні теорії. Адже, можливо, саме прагнення бути "хорошим" за чужими правилами і зачинило нас у цій невидимій клітці. І перший крок до свободи – це усвідомити, що двері ніколи не були замкнені ззовні.

Література:

• Rowe, D. (1987). Depression: The Way Out of Your Prison. Routledge. (Оригінальна праця Дороті Роу, де вона детально розкриває свою теорію "психологічних в'язниць", роль самооцінки, провини та шляхи виходу з депресивного стану. Ця книга є основоположною для розуміння її підходу).
• Бек, А. Т., Раш, А. Дж., Шо, Б. Ф., & Эмери, Г. (2003). Когнитивная терапия депрессии. Питер. (Хоча це праця засновників когнітивної терапії, вона детально описує, як негативні автоматичні думки, глибинні переконання та схеми, схожі на "історії" у Роу, впливають на розвиток та підтримку депресії. Сторінки, що стосуються виявлення та зміни дисфункціональних переконань, можуть бути корисними – наприклад, розділи про когнітивну концептуалізацію).
• Ялом, И. (2008). Экзистенциальная психотерапия. Класс. (Ця книга розглядає фундаментальні екзистенційні данності – смерть, свободу, ізоляцію та безглуздість – і їхній зв'язок з психологічними проблемами, включаючи депресію. Ідеї Роу про втрату сенсу та депресію як захист перегукуються з екзистенційними підходами, особливо в частині про відповідальність та створення сенсу).
• Роджерс, К. Р. (2001). Становлення особистості. Погляд на психотерапію. Видавничий дім "KM Academia". (Праця Карла Роджерса, хоч і представляє гуманістичний напрям, підкреслює важливість самоприйняття, конгруентності між "реальним Я" та "ідеальним Я" для психічного здоров'я. Невідповідність, про яку пише Роу, є центральною темою і тут. Розділи про умови цінності та безумовне позитивне прийняття можуть дати додаткове розуміння).
• Гілберт, П. (2020). Здолати депресію. Як змінювати звичне мислення та поведінку. Свічадо. (Ця книга є прикладом практичного застосування когнітивно-поведінкових технік, які допомагають виявити та змінити негативні мисленнєві патерни, що лежать в основі депресії, і які Роу могла б описати як частину "психологічних в'язниць". Вона пропонує конкретні стратегії для роботи з депресивними станами).