Як травма змінює нашу особистість і чи можна це виправити

Уявіть на мить, що ваш власний мозок, той центр керування, якому ви довіряєте найпотаємніше, починає грати з вами в дивні ігри. У 2015 році науковці описали випадок, що змушує замислитися: пацієнт, у якого діагностували кортикальну сліпоту, тобто сліпоту, спричинену ураженням кори головного мозку. Але найдивніше було те, що ця сліпота з'являлася лише тоді, коли чоловік перебував у певних станах своєї особистості. Чи міг він це симулювати? Дослідники, озброївшись технологіями візуалізації мозку, побачили дещо приголомшливе: активність у зоровій корі мозку пацієнта справді змінювалася залежно від його особистісного стану. В одних станах – повна порожнеча, що відповідала сліпоті, в інших – чітка зорова активність. Людина буквально перемикалася між здатністю бачити та сліпотою, залежно від того, "ким" вона була в той момент.

Загублені "Я": Коли особистість розщеплюється

Цей випадок є яскравою ілюстрацією дисоціативного розладу ідентичності (ДРІ), стану, який офіційно визнаний у Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM-5). Він характеризується серйозними порушеннями відчуття власного "я", провалами в пам'яті (амнезією), відчуттям відстороненості від власного тіла чи психічних процесів (деперсоналізація) і, що найголовніше, наявністю кількох різних особистостей або особистісних станів в однієї людини. Ці особистості можуть відрізнятися мовою, віком, статтю, талантами чи навіть фізичними проявами, як у випадку з пацієнтом, що втрачав зір.

Що ж може спричинити такий неймовірний феномен? Нейробіологи звертають увагу на орбітофронтальну кору – ділянку мозку, що відіграє ключову роль в емоційній обробці, прийнятті рішень та формуванні нашого відчуття себе. Вона допомагає нам орієнтуватися у взаємодії зі світом та із самими собою. А що, як ця частина мозку зазнає руйнівного впливу під час свого розвитку? Існує теорія, що важкі травматичні переживання в дитинстві та непослідовні, хаотичні стосунки з близькими можуть порушувати нормальний нейророзвиток. Дослідження показують, що люди з ДРІ часто мають в анамнезі історію важкої травми та помітні структурні відмінності саме в орбітофронтальній корі. Деякі вчені припускають, що формування різних особистісних станів може бути захисним механізмом у відповідь на нестерпне насильство, або ж просто наслідком такого "поламаного" формування єдиного "я". Виходить, їхній мозок ніби обманює їх щодо того, ким вони є.

Тінь минулого: Як травма спотворює сьогодення

Думка про те, що можна не знати, хто ти є, через пережите колись жахіття, лякає. Подібні зміни в сприйнятті себе характерні й для іншого розладу, пов'язаного з травмою, – комплексного посттравматичного стресового розладу (КПТСР). На відміну від "класичного" ПТСР, що зазвичай виникає після однієї чітко вираженої травматичної події, КПТСР розвивається внаслідок тривалої, хронічної травматизації. Це може бути жорстоке поводження в дитинстві, тривале домашнє насильство, перебування в полоні чи інші довготривалі несприятливі умови. Люди, що страждають від КПТСР, окрім типових симптомів ПТСР, демонструють глибоко негативне сприйняття себе. Вони схильні інтерналізувати, тобто приймати на свій рахунок, той негативний досвід, який їм довелося пережити.

Спогади: Будівельний матеріал чи руйнівна сила?

Наша пам'ять – це дивовижний інструмент. Вона не просто зберігає факти, вона формує нашу ідентичність. Спогади – це той клей, що утримує наше "я" в єдиному цілому. Але що відбувається, коли цей клей пошкоджено? Теорія пам'яті та ідентичності говорить про те, що травма, взаємодіючи з індивідуальними особливостями людини, впливає на формування травматичних спогадів та негативної самоідентифікації.

Особливо руйнівними виявляються спогади, насичені яскравими сенсорними деталями (звуками, запахами, образами), але позбавлені контексту чи сенсу. Такі спогади можуть змушувати людину знову і знову переживати травму так, ніби вона відбувається просто зараз, залишаючи відчуття безпорадності та постійної небезпеки. Це схоже на мимовільне переміщення в часі до найгіршого моменту свого життя.

Наш мозок постійно перебудовує нейронні зв'язки, аналізуючи новий досвід, повертаючись до ключових подій минулого та проектуючи себе в майбутнє. Це безперервне самоконструювання. І саме пам'ять є тим механізмом, що забезпечує цю тяглість, але вона ж, під впливом травми, може стати джерелом розпаду, змішуючи минуле й сьогодення доти, доки людина не починає вірити, що пережите нею жахіття і є її сутністю.

Надія на зміни: Дивовижна здатність мозку до самовідновлення

На щастя, наш мозок має надзвичайну властивість – нейропластичність. Це його здатність змінювати свою структуру та функції у відповідь на досвід. Раніше вважалося, що нейропластичність властива лише дитячому мозку, але сучасні дослідження доводять, що ця здатність зберігається протягом усього життя. І що найважливіше – ми можемо свідомо спрямовувати цей процес.

Саме на принципі самоспрямованої нейропластичності базуються підходи, що допомагають звільнитися від тягаря травми. Один з таких підходів, що об'єднує принципи інтеграції усвідомлення, пропонує працювати з первинними травматичними спогадами через аналіз глибинних переконань, емоцій та тілесних відчуттів, пов'язаних із ними. Фокусуючись на цих спогадах в безпечних умовах, мозок отримує можливість створювати нові нейронні шляхи, а отже – формувати нові, здоровіші переконання та поступово руйнувати негативне уявлення про себе.

Як це виглядає на практиці? Ключовими компонентами є:

• Самосвідомість: Здатність розпізнавати власні думки, почуття та емоції.
• Усвідомленість (майндфулнес): Неупереджене сприйняття переживань теперішнього моменту, чого можна досягти за допомогою медитації, йоги та інших практик.
• Інтеграція: Поєднання різних аспектів особистості та сприяння відчуттю єдності зі своєю ідентичністю, часто через методи когнітивно-поведінкової терапії, екзистенційної терапії, тілесно-орієнтованої терапії та інших підходів.

Можливо, ви подумаєте, що це може спрацювати в легших випадках. Але згадайте того пацієнта, що періодично сліпнув. Завдяки тривалій психотерапевтичній роботі він зрештою зміг знову бачити стабільно. Його мозок нарешті "сказав йому правду" про те, ким він є.

Вплив травми на пам'ять, а отже, і на наше "я", незаперечний. Але те, що з нами сталися жахливі речі, не означає, що ці речі визначають нас. Мозок здатний на дивовижні зміни, а це означає, що і ви здатні на них. Пам'ятайте, зміни можливі. Як нагадував нам Жан-Поль Сартр: "Свобода – це те, що ви робите з тим, що з вами зробили".

Література:

• Чабан, О. С., & Хаустова, О. О. (2019). Психосоматична медицина: підручник. ТОВ «ДСГ Лтд». (Цей український підручник розглядає взаємозв'язок психіки та тілесних функцій, а також вплив стресу і травми, що є дотичним до розуміння того, як психологічний стан може впливати на фізичні симптоми та загальне самовідчуття, описані у статті.)
• Кобзар, В. Б. (Ред.). (2019). Нейропластичність та відновлення функцій центральної нервової системи: монографія. Видавництво Львівської політехніки. (Українська монографія, що може містити актуальні дані про механізми нейропластичності та її роль у відновленні функцій, що підтверджує здатність мозку до змін, описану в статті як основа для терапевтичних втручань.)
• Романчук, О. (2017). Розлади спектра дисоціації у дітей та підлітків: роль травми, діагностика та принципи допомоги. Журнал "Психіатрія та психофармакотерапія", 1(41). (Українська стаття, що може містити інформацію про дисоціативні розлади, їх зв'язок з травмою та підходи до терапії, релевантні для обговорення ДРІ та впливу травми на формування особистості.)