Парадокс бажання: Чому гонитва за мрією може зробити нещасним

Ми живемо у світі, одержимому самовдосконаленням. Нас постійно закликають ставати кращими, сильнішими, багатшими, успішнішими. Ми ставимо цілі, читаємо книги, відвідуємо семінари, прагнемо до ідеальної версії себе. Але що, як сам цей невпинний рух до мети – лише ілюзія, яка віддаляє нас від справжнього задоволення? Що, як шлях до значущого життя лежить не через досягнення, а через щось глибше і, можливо, навіть тривожніше?

Спробуймо поглянути на ці питання крізь призму ідей одного досить суперечливого мислителя – Славоя Жижека. Його філософія, хоч і складна, пропонує кілька цікавих концепцій, які можуть пролити світло на наші повсякденні прагнення та розчарування. Це не академічний аналіз, а радше спроба знайти практичну мудрість у його дещо незвичних поглядах.

Пастка бажання: Чому сам процес вабить більше за результат?

Чи помічали ви коли-небудь дивну річ: люди годинами блукають магазинами, наповнюють віртуальні кошики в інтернеті, але так нічого й не купують? Або захоплено читають про саморозвиток, мріють про ідеальне життя, але рідко роблять конкретні кроки? Жижек називає це явище «надлишковим задоволенням». Суть у тому, що ми часто отримуємо насолоду не від самого результату – покупки речі, досягнення мети, – а від процесу бажання, фантазування, прагнення.

Згадаймо популярні наративи успіху: підкорення вершин кар'єри, завоювання безлічі партнерів, накопичення багатства. Чи справді саме володіння цим приносить щастя? Або ж задоволення криється в самій гонитві, в романтизації процесу – виснажливих тренувань, харизматичних виступів, ризикованих угод? Приклад Ніла Страуса, автора книги "Гра", показовий. Досягнувши неймовірного успіху в мистецтві спокуси, заробивши статок, він зрештою зіткнувся з особистісною кризою, розпадом шлюбу та психологічними проблемами. Погоня за швидкоплинними бажаннями виявилася руйнівною для побудови стабільних стосунків і внутрішньої гармонії. Цей процес може нагадувати залежність: ми женемося за чимось, отримуємо це, відчуваємо миттєве задоволення, а потім – порожнечу і розчарування. Знайоме відчуття?

Мужність безнадії: Коли світло в кінці тунелю – фари зустрічного поїзда

І ось тут виникає відчуття безнадії. Ми купили нові туфлі, подивилися довгоочікуваний фільм, досягли певної мети – а очікуваного щастя немає. Це розчарування може бути глибоким. Деякі гуру самодопомоги пропонують взяти на себе більше відповідальності, працювати ще наполегливіше, і тоді, мовляв, безнадія відступить. Жижек пропонує інший погляд: мужність безнадії.

Йдеться не про пасивний відчай, а про сміливість чесно подивитися на ситуацію. Визнати, що ми часто перебуваємо в пастці ілюзій, женучись за тимчасовими задоволеннями або намагаючись відповідати чужим бажанням (начальників, реклами, суспільства). Ми сподіваємося, що щось або хтось прийде і все виправить – новий лідер, особисте досягнення, диво. Але водночас боїмося радикальних змін, чіпляємося за звичні ідеали, які обіцяють комфорт, але не вирішують глибинних проблем.

Жижек вважає таку позицію дещо боягузливою. Справжня мужність, за його словами, полягає в тому, щоб визнати складність ситуації без прикрас. Усвідомити, що «світло в кінці тунелю цілком може виявитися фарами іншого поїзда, що мчить нам назустріч». Це не заклик до песимізму, а заклик до реалізму. Тільки відмовившись від ілюзій легких рішень, ми можемо почати мислити по-справжньому творчо і шукати нові шляхи, навіть якщо вони не обіцяють миттєвого комфорту. Це схоже на те, що іноді називають «жорстоким оптимізмом» – коли те, що ми вважаємо шляхом до процвітання, насправді заважає йому.

Втрачене "Я": Криза ідентичності як шанс на переосмислення

Що відбувається, коли ми усвідомлюємо ілюзорність своїх прагнень, коли звичні опори руйнуються? Це може призвести до стану, який можна назвати «суб'єктивною злиденністю». Це глибоке екзистенційне спустошення, відчуття, що ті риси, цілі, переконання, які ми вважали своєю сутністю, виявилися крихкими, мов картковий будинок. Хто я тепер, якщо все, у що я вірив, виявилося не таким?

Це болісний досвід, і реакції на нього можуть бути різними. Хтось впадає в соціальний нігілізм, прагнучи зруйнувати все навколо себе, як персонаж Джокера. Хтось шукає розчинення в містичному досвіді або буддійській нірвані, намагаючись повністю позбутися власного «я». Жижек, однак, бачить у цьому стані не лише небезпеку, але й величезний потенціал для творення. Саме в момент, коли старі ідентичності зруйновані, з'являється простір для чогось нового, для переосмислення себе і свого місця у світі.

Новий шлях: Знайти сенс у відданості справі, а не в нагородах

Як же вийти з цієї кризи, не скотившись у руйнацію чи повне самозречення? Жижек пропонує шлях, який виходить за межі простих рецептів успіху. Він вказує на людей, які знаходять сенс не в зовнішніх нагородах, а у відданості певній справі, вищій меті.

Згадаймо медичних працівників під час пандемії. Багато з них діяли не заради слави чи грошей, а тому, що відчували свій обов'язок, робили те, що мало бути зроблено тут і зараз, попри ризики та виснаження. Вони стали носіями вищої мети, їхня особиста суб'єктивність відступила на другий план перед обличчям спільного завдання. Або вчені, письменники, митці, які відмовляються від престижних нагород, підкреслюючи, що для них важливіший сам процес творчості чи дослідження, а не зовнішнє визнання.

Саме тут криється ключ: обрати щось, що ти любиш по-справжньому, з усією пристрастю, і присвятити себе цьому, навіть якщо це означає ризик невдачі. Провалитися в тому, що ти любиш, – це, можливо, найпочесніша річ. Це дозволяє вийти за межі гонитви за зовнішніми цілями (які все одно не принесуть остаточного задоволення – згадайте «гедоністичну бігову доріжку») і знайти сенс у самій діяльності.

Якщо ти художник – присвяти себе мистецтву, незалежно від слави. Якщо спортсмен – віддайся спорту. Якщо бухгалтер – роби свою справу з максимальною віддачею, якщо вона тобі справді до душі. Це чесний спосіб життя, який дозволяє позбутися тягаря власної суб'єктивності і стати провідником того, що тебе по-справжньому захоплює.

Сам Жижек, здається, живе за цим принципом. Він невпинно пише, займається філософією, критикує систему, в якій живе, але продовжує робити свою справу, незважаючи на суперечливість і можливі невдачі. Цікаво, що він, за його ж словами, уникає алкоголю та наркотиків, пояснюючи це необхідністю зберігати ясність розуму в надзвичайно конкурентному світі. Йому не подобається ця конкуренція, але він приймає реальність («мужність безнадії») і діє відповідно.

Можливо, саме в цьому криється глибока мудрість: не гнатися за примарним щастям зовнішніх досягнень, а знайти справу свого життя і віддатися їй повністю, приймаючи як успіхи, так і невдачі. Це шлях, вільний від гендерних стереотипів чи культурних воєн. Це заклик до автентичності та відданості тому, що має для нас справжню цінність. І, можливо, саме ця відданість, а не досягнення кінцевої мети, і є тим, що робить життя по-справжньому значущим.

Література:

• Žižek, S. (2009). How to Read Lacan. W. W. Norton & Company. (Англійською мовою. Книга є доступним вступом до ідей Жака Лакана, які Жижек активно використовує, зокрема концепції бажання, насолоди (jouissance) та символічного порядку, що лежать в основі аналізу "надлишкового задоволення" та "суб'єктивної злиденності").
• Жижек, С. (2014). Погляд навскіс. Вступ до теорії Жака Лакана через популярну культуру. Комора. (Українською мовою. У цій праці Жижек аналізує феномени масової культури через лаканівську теорію, розкриваючи механізми ідеології, бажання та насолоди в сучасному суспільстві, що безпосередньо стосується тем "надлишкового задоволення" та критики споживацтва, порушених у статті).