Самотність як вибір: Переваги та сенс життя поза суспільством

У глибині душі, мабуть, кожен із нас хоч раз відчував це щемливе бажання – втекти. Втекти від гамору, від метушні, від суспільства, яке часом здається таким несправедливим і виснажливим. Думки про те, щоб залишити все й усамітнитися, знайти спокій подалі від щоденних тривог, не нові. Вони супроводжують людство крізь віки, знаходячи втілення в історіях тих, хто наважився на такий крок.

"Якщо ці часи триватимуть, я стану відлюдником,
Бо я не бачу тут нічого, крім горя і мук;
Зло панує, добрі люди зневажаються,
А нечестиві захоплюють місця в уряді."
– Есташ Дешан

Відлуння віків: Чому люди обирають самотність?

Згадаймо легендарного мудреця Лао-Цзи. Кажуть, написавши свій фундаментальний твір "Дао Де Цзин", він пішов від суспільства. Одні вірять, що він прагнув простоти і єднання з природою. Інші ж припускають, що втома від морального занепаду та політичних інтриг підштовхнула його до усамітнення. Хоча його життя оповите легендами, самі ці почуття – розчарування, прагнення чистоти, пошук глибшого сенсу – надзвичайно людські.

Історія знає чимало таких постатей. Аскети давньої Індії, згадані в Упанішадах, тисячі років тому йшли до лісів у пошуках духовної практики, подалі від мирських спокус. Християнські пустельні отці та матері, як святий Павло Фівейський чи Амма Синклетика Олександрійська, свідомо обирали суворість пустелі, щоб зберегти чистоту віри, яка, на їхню думку, розчинялася у близькості до імператорської влади. Вони бачили, як корупція проникає не лише в суспільство, але й у саму церкву, і вирішили дистанціюватися. Це була не просто втеча, а форма протесту, відмова миритися з тим, що суперечило їхнім найглибшим переконанням. Вони, подібно до Лао-Цзи, відчували, що світ навколо них більше нічого цінного запропонувати не може.

Навіть у наш час, наприклад, у китайських горах Чжуннань, традиція відлюдництва продовжує жити. А філософи, такі як Генрі Девід Торо чи Томас Мертон, хоч і не були відлюдниками в класичному розумінні, оспівували цінність самотності та вели напівусамітнений спосіб життя, шукаючи в ньому простір для роздумів та творчості.

Отже, що ж штовхає людей в обійми самотності? Часто це глибоке духовне прагнення. Даоські відлюдники шукали єднання з Дао – первоосновою всього сущого. Але не менш важливою є й інша мотивація – відмова від зіпсованого світу. Коли людина бачить, що не може змінити несправедливість, корупцію, моральний занепад, вона може обрати інший шлях – відсторонитися. Це визнання того, що подальша участь у такій системі позбавлена сенсу. Можливо, і вам знайомі думки: "Я більше не хочу бути частиною цього" або "Якби ж тільки можна було просто піти від усього цього". Це універсальне відчуття, і відлюдники просто роблять рішучий крок.

Скарби тиші: Що знаходять в усамітненні?

Але чи справді самотність – це лише втеча? Чи може вона запропонувати щось більше? Багато хто з тих, хто обрав цей шлях, свідчать, що їхнє життя в усамітненні стало кращим. Парадоксально, але люди часто шукали поради та мудрості саме в тих, хто відвернувся від суспільства. Очевидно, в існуванні відлюдників є щось цінне.

Що ж такого привабливого в глибокій самотності? Ми ж соціальні істоти, чи не так? Та чи завжди ця соціальність приносить нам користь? Розгляньмо історію Крістофера Найта, відомого як "відлюдник з Мену", який прожив у лісі майже три десятиліття (хоча варто зазначити, що його випадок складний і включав крадіжки для виживання, що відрізняє його від класичних відлюдників). Він знайшов у самотності звільнення від суспільного шуму та, за його словами, певну форму внутрішнього спокою. Він розповідав про майже симбіотичний зв'язок із природою – досвід, якого прагнули даоські відлюдники і який так яскраво описував Торо.

Втеча від інформаційного шуму та близькість до природи – це, мабуть, найперші переваги, які спадають на думку. Такі умови створюють ідеальний ґрунт для глибокого духовного життя або плідної інтелектуальної праці. Артур Шопенгауер, хоч і не був відлюдником, цінував усамітнення, яке дозволяло йому заглиблюватися у свою філософію. Фрідріх Ніцше бачив у самотності шлях для "надлюдини" піднятися над натовпом.

Роберт Родрігес, дослідник феномену відлюдництва, вказує на ще один важливий аспект – усвідомлення істини про непостійність. Подивіться на наше сучасне споживацьке суспільство. Воно женеться за статусом, грошима, матеріальними благами. Люди шукають схвалення, намагаються відповідати модним трендам, безперервно споживають новини, які часто лише посилюють тривогу та відчуття незахищеності. Рольф Добеллі у своїх працях (наприклад, у книзі "Мистецтво мислити чітко") переконливо показує, як багато зовнішньої інформації та прагнень є просто відволіканням або джерелом ірраціональних рішень.

Але, як казали мудреці, все минає. Зовнішній світ постійно змінюється. Ми ж чіпляємося за тимчасове, прив'язуємося, породжуючи негативні емоції та виснажуючи свою енергію. Відлюдник бачить цю схему. Він звільняє себе від цих мирських турбот, бо розуміє, що вони не зроблять його щасливим. Навпаки, вони стають на заваді його внутрішньому спокою та благополуччю.

Уявіть собі радість відсутності безглуздих розмов, соціального тиску, постійної потреби пристосовуватися. Тиша і спокій дозволяють безперервно займатися творчістю або духовними пошуками. Світські вітри не руйнують внутрішню фортецю відлюдника, яка стає оазою спокою. І саме з цієї оази він може поглянути на суспільство збоку, побачити його недоліки, зазвичай невидимі зсередини. Можливо, саме цей унікальний погляд і приваблює людей, які шукають поради.

Відлюдник у сучасному світі: Міф чи реальність?

Ми збудували складні, глобалізовані суспільства, де, здавалося б, не залишилося місця для самотності. Ми ніколи не були так тісно пов'язані і водночас так перевантажені інформацією. І все ж, прагнення до усамітнення не зникло, а можливо, навіть посилилося.

Сьогодні ізоляція часто сприймається негативно. Згадайте японський феномен "хікікоморі" – людей (часто молодих), що добровільно відмовляються від соціального життя та ізолюються у своїх домівках на тривалий період. Хоча причини цього явища складні й можуть включати психологічні проблеми, воно також відображає глибоке розчарування або нездатність вписатися у вимоги сучасного суспільства. Сучасний світ, загалом, не надто шанує і не підтримує відлюдників. До того ж, відтворити класичний спосіб життя відлюдника практично неможливо. Юридичні зобов'язання, податки, потреба в документах, банківських рахунках – усе це міцно прив'язує нас до системи.

Але сучасність пропонує й нові можливості, хоч і дещо парадоксальні. Зверніть увагу на так званого "міського відлюдника". Старе китайське прислів'я каже: "Малий відлюдник живе в лісі, а великий – у місті". Це натяк на те, що зберегти внутрішню самотність серед міської метушні – завдання не менш, а то й більш складне та гідне.

Як же живе сучасний міський відлюдник? Він шукає усамітнення серед натовпу – у своїй квартирі чи будинку, зводячи контакти з людьми до мінімуму. Раніше міське життя передбачало активну соціальну взаємодію. Сьогодні ж інтернет дозволяє працювати, робити покупки, вирішувати банківські справи, не виходячи з дому. Міський відлюдник не є самодостатнім, як даоський мудрець у горах, але система дозволяє йому підтримувати мінімальний контакт із зовнішнім світом, користуючись при цьому зручностями цивілізації.

Для декого, однак, навіть таке "міське" відлюдництво в суспільстві, яке вони зневажають, є нестерпним. Вони обирають переїзд, часто в іншу культуру. Перебування в чужому культурному середовищі створює дистанцію. Політичні баталії та соціальна напруга рідної країни можуть втратити будь-яку актуальність. Навіть цифровий кочівник може вести спосіб життя, близький до відлюдницького. Перебуваючи за кордоном, працюючи дистанційно, він часто є лише гостем. Культурна та мовна дистанція, анонімність великого міста – все це створює своєрідну форму усамітнення, невидимі стіни відчуження.

Отже, сучасний світ пропонує різноманітні шляхи для тих, хто прагне самотності та відсторонення. Але перш ніж ступати на цю стежку, варто бути обережним. Це шлях не для кожного. Особливо не для тих, хто сповнений образи та не може відпустити мирські справи – для них самотність може перетворитися на особисте пекло.

Як сказав невідомий мудрець із розповідей пустельних отців: "Краще жити серед натовпу і вести самотнє життя в душі, ніж жити на самоті з серцем у натовпі". Можливо, справжнє мистецтво полягає не стільки в тому, щоб фізично покинути світ, скільки в тому, щоб знайти внутрішній спокій і мудрість, незалежно від зовнішніх обставин. І тоді питання "чи варта самотність того, щоб покинути світ?" набуває нових, глибших сенсів для кожного з нас.

Література:

• Франс, Пітер. Hermits: The Insights of Solitude. St. Martin's Press, 1999. (Англійською мовою. Дослідження історії та філософії відлюдництва в різних культурах, аналіз мотивацій та досвіду людей, що обрали самотність. На жаль, перевіреної інформації про існування офіційного українського чи російського перекладу немає.)
• Торо, Генрі Девід. Уолден, або Життя в лісі. (Існують українські переклади, наприклад, видавництва "Основи" (2017) або "Темпора" (2018)). (Класичний твір, де автор описує свій досвід усамітненого життя в гармонії з природою. Приклад філософії добровільної простоти, самодостатності та близькості до природи.)
• Добротолюбіє. (Існують численні видання церковнослов'янською, російською та українською мовами, наприклад, у перекладі Святійшого Патріарха Філарета). (Збірка духовних текстів східнохристиянських аскетів, багато з яких були пустельниками. Розглядаються питання духовного життя в усамітненні, молитви та внутрішньої боротьби, що стосується теми пустельних отців і матерів.)
• Лао-цзи. Дао Де Цзін (Книга про Шлях і Чесноту). (Існують українські переклади, наприклад, Яна Шиндлера (Віче, 2018) або А. Маслюха (Піраміда, 2001)). (Основоположний текст даосизму. Розкриває принципи Дао, недіяння, простоти та гармонії з природою, що є ключовими для розуміння мотивації даоських відлюдників.)
• Merton, Thomas. Thoughts in Solitude. Farrar, Straus and Giroux, 1958. (Також існує російський переклад: Мертон, Томас. Розмышления в одиночестве. Изд-во Францисканцев, 2011). (Роздуми католицького монаха-траппіста ХХ століття про цінність самотності для духовного життя, самопізнання та стосунків з Богом.)