Від бажання змін до реальності: мистецтво м'якого впливу та підтримки

Уявіть ситуацію: ви довго натякали, просили, можливо, навіть благали близьку людину почати робити щось, чого вам дуже хотілося. Або, навпаки, припинити те, що вас дратувало. І ось, диво сталося! Людина наважилася, зробила крок. Можливо, несміливий, незграбний, далекий від вашого ідеального уявлення. Якою буде ваша перша реакція? Якщо це шквал критики, вказівки на недоліки та порівняння з омріяним ідеалом – вітаю, ви, ймовірно, щойно покарали людину за те, що вона спробувала піти вам назустріч. Звучить абсурдно? На жаль, це буденна реальність багатьох стосунків.

Коли прагнення змін зустрічає емоційний ризик

Люди часто не до кінця задоволені своїми стосунками і прагнуть вплинути на партнерів, щоб ті змінили певні моделі поведінки. Вони хочуть, щоб інша людина робила більше якихось речей або менше інших. У їхній уяві існує ідеальний шаблон того, як має виглядати успішна зміна. Однак, спонукати когось навіть спробувати зробити те, чого ви хочете, – завдання не з легких, особливо якщо внутрішньої мотивації для цього бракує.

Коли ж людина все-таки робить цю спробу, це часто пов'язано для неї з великим емоційним ризиком. Частина її може хотіти змін, а інша – чинити опір. Це означає, що, можливо, вона не надто охоче це робить, але готова спробувати заради стосунків. Ба більше, це може бути щось, чого вона ніколи раніше не робила або робила дуже давно, тому може почуватися невпевнено або сором'язливо. Ця суміш неоднозначності та недосвідченості створює значний емоційний ризик.

Більшість людей, відверто кажучи, навіть не докладають зусиль за таких умов. А ті, хто все ж наважується, навряд чи з першої спроби досягнуть того ідеалу, який ви собі намалювали. І саме тут криється пастка.

Невидиме покарання: як ми вбиваємо ініціативу

Якщо у відповідь на емоційний ризик та реальну спробу рухатися в напрямку бажаних змін людина отримує лише вказівки на те, наскільки її зусилля не відповідають вашому ідеальному шаблону, це сприймається як покарання. Неважливо, наскільки м'яко ви подаєте свою "конструктивну критику". Якщо ви караєте когось, попри його готовність ризикувати та докладати зусиль, то можете не сподіватися, що ця людина спробує ще раз. Серйозно, ви можете ніколи більше не отримати такої спроби.

Очікуйте, що перша спроба буде далекою від досконалості. Можливо, це буде лише 5% від того, на що, на вашу думку, здатна людина. Але якщо ви зосередитеся на тому, наскільки ці 5% погані, неприйнятні та проблематичні, я гарантую, що ви ніколи не досягнете 10%. А як можна дійти до 100%, якщо навіть 10% стають недосяжними через фокусування на 95% того, що "все ще не так"? Це знецінює та демотивує.

Сила позитивного підкріплення: вчимося у дельфінів

Замість того, щоб карати за недосконалість, винагороджуйте зусилля. Якщо хтось робить хоч якийсь крок у потрібному вам напрямку, цю поведінку варто винагородити, незалежно від того, наскільки незграбною чи далекою від ідеалу ця спроба може здатися на даний момент. Якщо є рух у правильному напрямку – має бути винагорода. У цьому полягає сила формування поведінки.

Ви коли-небудь були в дельфінарії? Як, на вашу думку, тренери змусили дельфінів стрибати в повітря, робити сальто та влучати м'ячем у кільце? Невже дельфіни зробили це з першої спроби або за власним бажанням? Звісно, ні. Тренери використовували метод формування – термін з поведінкової психології, що означає винагородження послідовних наближень до цільової поведінки.

Це схоже на гру "гаряче-холодно". Коли людина наближається до бажаної поведінки (рухається у правильному напрямку), ви її винагороджуєте. Коли віддаляється – винагороди немає. Зверніть увагу: не караєте, а просто не винагороджуєте. Завдяки формуванню живі істоти здатні на дивовижні речі, навіть не завжди розуміючи кінцеву мету. Цей процес може тривати місяці, а то й роки, але він майже завжди працює.

Цікаво, що формування часто відбувається несвідомо. Люди ненавмисно підкріплюють певну поведінку одне одного, що іноді призводить до дисфункціональних міжособистісних моделей, яких вони свідомо не прагнули. Тож якщо формування все одно відбуватиметься, чому б не зробити цей процес усвідомленим і не спрямувати його на позитивні зміни?

Що робити з відкатами та невдачами?

Звісно, на шляху до змін траплятимуться відкати. Важливо, щоб ці моменти не каралися активно. Просто приберіть винагороду і замініть її нейтральною реакцією, що не підсилює небажану поведінку. А коли людина знову почне рухатися в потрібному напрямку, відновіть підкріплення. Ідея полягає в тому, щоб винагороджувати за кожен сантиметр прогресу, а не карати за кожен сантиметр невдачі. Покарання за зусилля – один з найгірших способів психологічно зламати людину та зробити будь-які подальші зміни неможливими.

Терпіння, доброта, щедрість – або інший шлях

Якщо ви хочете вплинути на партнера, щоб він робив те, чого ви бажаєте, вам доведеться запастися терпінням, бути добрим і щедрим у своїх позитивних реакціях. Якщо ж ви з якихось причин не можете собі цього дозволити, можливо, не варто й намагатися впливати на його поведінку. Є ризик лише все зіпсувати та ускладнити життя обом.

Змінити вже сформовану звичку неймовірно важко. У деяких випадках, якщо певна поведінка для вас є критично важливою, а партнер не готовий або не може змінитися навіть за умови вашої підтримки, чесніше буде розірвати стосунки і шукати когось, хто природно ближчий до ваших очікувань. Це може здатися радикальним, але іноді це менш руйнівно, ніж нескінченні спроби "переробити" іншу людину.

Якщо ж ви не готові до розриву, то будьте готові до тривалої роботи. Допомагайте своєму партнерові за допомогою заохочення, визнання, схвалення та похвали, щоб він поступово ставав тією людиною, яку ви хочете бачити поруч. Це вимагатиме часу, енергії та ресурсів. Але винагорода – гармонійніші стосунки та спільний розвиток – може бути того варта.

Література:

• Прайор, Карен. Мистецтво виховання та дресирування. Не поспішайте стріляти в собаку! / пер. з англ. С. Новікової. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. – 320 с.
  (Анотація: Ця книга у доступній формі пояснює принципи позитивного підкріплення та формування поведінки, які можна застосовувати не лише до тварин, а й до людей у повсякденному житті та стосунках. Вона детально розкриває, чому покарання неефективне і як винагороджувати найменші кроки в бажаному напрямку для досягнення значних змін.)