Чому дитячі способи захисту можуть стати небезпечними для дорослих
Ми, люди, дивовижно адаптивні. З раннього дитинства ми вчимося пристосовуватися до людей, місць та обставин, які нас оточують. Це вміння допомагає нам виживати, знаходити своє місце. Але що, як ця сама здатність, яка, здавалося б, покликана нас оберігати, інколи стає пасткою, що тримає нас у небезпечних ситуаціях, навіть не усвідомлюючи цього? Сьогодні я хочу поговорити про один з таких прихованих мінусів нашої адаптивності, особливо коли йдеться про досвід, отриманий у сім'ї.
Коли дім – не фортеця: життя в тіні дисфункції
На жаль, ми живемо в часи, коли ідеальні сімейні стосунки – радше виняток, аніж правило. Багато сімей тією чи іншою мірою стикаються з тим, що психологи називають "дисфункцією". Що це означає простою мовою? Це коли стосунки в сім'ї не працюють на благо її членів. Коли один або декілька елементів цих взаємин є шкідливими, руйнівними для когось одного, для пари або для всієї родини загалом.
У дисфункціональній сім'ї сама атмосфера, сама динаміка стосунків стає токсичною. Це не означає, що хтось один – "поганий", а інші – "жертви". Часто всі учасники, свідомо чи ні, підтримують цю нездорову систему. Важливо розуміти, що така динаміка може бути небезпечною на різних рівнях: емоційному, психічному, а іноді й фізичному. Дім, який мав би бути найбезпечнішим місцем у світі, таким не є. І це змушує кожного члена сім'ї, особливо дитину, шукати способи вижити в цій реальності.
Ціна виживання: як ми вчимося жити з небезпекою
Дитина в дисфункціональній сім'ї змушена адаптуватися. Вона інстинктивно шукає шляхи, щоб почуватися хоч трохи безпечніше, щоб задовольнити свої базові потреби в любові та прийнятті, навіть якщо це середовище сповнене болю. З одного боку, це допомагає їй вистояти. Але з іншого – ця адаптація може мати довгострокові, і часом руйнівні, наслідки.
По-перше, дитина ніби "вростає" в цю конкретну модель стосунків. Вона вчиться функціонувати саме в таких умовах, бо інших просто не знає. Ті стратегії, які допомагали їй почуватися у відносній безпеці вдома, стають для неї звичними, "нормальними". І тому, навіть ставши дорослою, вона несвідомо тяжітиме до схожих ситуацій, до людей, які відтворюють знайомі з дитинства сценарії. В інших, здоровіших стосунках, їй може бути незвично, некомфортно, вона може почуватися безпорадною, "не у своїй тарілці", навіть якщо ці нові стосунки об'єктивно безпечніші. Чому? Бо її "налаштування" були створені для іншого.
По-друге, адаптуючись до небезпеки, ми не змінюємо саму небезпечну ситуацію на безпечну. Ми змінюємо себе, щоб могти в ній залишатися. І ось тут криється парадокс: розробляючи стратегії "безпеки" в нездоровому середовищі, ми, по суті, робимо себе вразливими по-новому. Якості, які допомогли нам вижити в токсичній сім'ї, можуть стати на заваді нашій здатності будувати справді безпечне та щасливе життя в майбутньому.
Історія Оксани: лялька, яка хотіла любові
Щоб було зрозуміліше, про що я говорю, давайте розглянемо приклад. Назвемо нашу героїню Оксаною. Оксана виросла в сім'ї, де батько майже завжди був відсутній – чи то фізично, чи то емоційно. А мама мала дуже специфічні уявлення про материнство. Вона мріяла про дитину як про живу ляльку: слухняну, завжди усміхнену, таку, яку можна вбирати, яка буде її найкращою подружкою і беззастережно любитиме.
Реальність виявилася іншою. Маленька Оксана плакала ночами, потребувала годування та зміни підгузків не тоді, коли мамі було зручно, а коли це було потрібно дитині. Вона почала проявляти характер, рухатися, коли мама хотіла, щоб вона сиділа тихо. Вона мала свої бажання, які не завжди збігалися з маминими. Мама не була готова до цього. Вона хотіла ідеальну картинку, а отримала живу дитину з її потребами.
Мама Оксани постійно була незадоволена донькою. З її точки зору, Оксана "завдавала їй болю", не будучи тією ідеальною дитиною з її фантазій. І це мало свої наслідки: приниження, ігнорування, покарання, критика, емоційний шантаж, налаштовування батька проти доньки... Цей список можна продовжувати. Для маленької Оксани все це було не просто неприємно – це було небезпечно для її крихкої психіки.
Діти, по суті, є "заручниками" своєї сімейної ситуації. Вони не можуть просто зібрати речі й піти, якщо їм погано. Вони залежать від дорослих. Не маючи змоги змінити своє оточення на безпечне, Оксана зробила те, що роблять багато дітей у подібних обставинах – вона пристосувалася. Вона почала ставати тією "лялькою", якою її хотіла бачити мама. Вона навчилася догоджати, бути тихою, не вимагати багато, пригнічувати свої справжні бажання і потреби. Вона переконала себе, що їй подобається те саме, що й мамі, що вона хоче бути такою, як мама.
Легко зрозуміти, як це "допомогло" їй у стосунках з матір'ю, як це зробило її життя в сім'ї трохи менш нестерпним. Але ці самі якості, вироблені для виживання, зробили її дорослу особистість вразливою.
Ставши дорослою, Оксана має зайву вагу – пам'ятаєте, вона "мало рухалася" в дитинстві, щоб не дратувати маму? Тепер вона почувається фізично незграбною, невпевненою у своєму тілі. Їй важко встановлювати особисті кордони – адже в дитинстві її кордони постійно порушувалися, і вона навчилася не звертати на них уваги. Вона погоджується на те, що для неї неприйнятно, бо її перший інстинкт – підкоритися, догодити. Вона не вміє чути себе, свій внутрішній голос, бо давно "викинула" його, щоб відповідати маминим очікуванням. Їй постійно потрібен хтось, хто скаже, що робити, куди рухатися. Вона несвідомо обирає партнерів та друзів, для яких вона – лише функція, інструмент для досягнення їхніх цілей, а не самоцінна особистість.
Адаптації Оксани, покликані колись забезпечити їй безпеку, в дорослому житті зробили її глибоко нещасною та вразливою.
Зазирнути в себе: які ваші історії адаптації?
Зараз я пропоную вам на мить зупинитися і замислитися над власним дитинством. З якими унікальними труднощами, специфічними болями чи формами небезпеки ви стикалися? Це не обов'язково були фізичні загрози. Емоційне ігнорування, надмірний контроль, постійна критика, відчуття самотності – це теж форми небезпеки для дитячої психіки.
Якими способами ви адаптувалися до цих переживань? Можливо, ви стали "невидимкою", щоб не привертати до себе негативної уваги? Або, навпаки, "блазнем", щоб розряджати напружену атмосферу? Можливо, ви стали надвідповідальним, намагаючись заслужити любов і визнання? Або ж навчилися пригнічувати свої емоції, щоб нікого не "обтяжувати"?
Згадайте, як ці адаптації колись допомагали вам почуватися безпечніше, задовольняти свої потреби, хоча б частково. А тепер спробуйте побачити, як ті самі стратегії сьогодні, можливо, ведуть вас у бік небезпеки, обмежують вас, заважають будувати здорові стосунки та почуватися по-справжньому щасливою людиною. Чи бачите ви, як певні моделі поведінки, вироблені в дитинстві, досі впливають на ваш вибір партнерів, друзів, роботи, на ваше ставлення до себе?
Шлях до справжньої безпеки: від старих сценаріїв до нового вибору
Усвідомлення цих зв'язків – це перший, але надзвичайно важливий крок. Багато хто з нас асоціює ці старі адаптивні стратегії з безпекою, бо колись вони дійсно виконували цю функцію. І тому думка про те, щоб змінити їх, може викликати тривогу, відчуття незахищеності. Це природно.
Але парадокс у тому, що справжню безпеку ми знаходимо не в повторенні старих, хай і знайомих, сценаріїв, а в здатності їх побачити, переосмислити і, за потреби, змінити. Зміна цих звичних "стратегій безпеки" – це нелегкий процес, він може потребувати часу, зусиль, а іноді й допомоги фахівця. Але саме це дозволяє нам вибирати інші, здоровіші та безпечніші середовища та стосунки. Це дає нам можливість будувати життя, в якому ми не просто виживаємо, а по-справжньому живемо, спираючись на внутрішню силу та усвідомлений вибір, а не на автоматичні реакції з минулого. Це дозволяє нам обрати той метод безпеки, який справді працює, роблячи нас сильнішими та вільнішими.
Бажаю вам сил та сміливості на цьому шляху до себе!
Література:
- Bradshaw, J. (1990). Homecoming: Reclaiming and Championing Your Inner Child. Bantam Books. (Книга розглядає зцілення "внутрішньої дитини" та глибокий вплив дитячих травм і досвіду з батьківською сім'єю на формування особистості та стосунки в дорослому житті, що є центральною темою статті.)