Почуття – це не гріх: настав час переглянути наше ставлення до емоцій

Ми часто вважаємо себе людьми раціональними, можливо, навіть духовними, тими, хто давно переріс застарілі релігійні догми. Але чи так це насправді? Ми виросли у світі, настільки просякнутому релігійними уявленнями, що вони, немов невидимі нитки, вплелися у саму тканину нашого мислення. І ось тут криється пастка: ми можемо несвідомо продовжувати жити за старими програмами, просто називаючи їх іншими словами. Сьогодні я хочу поділитися однією такою програмою, сподіваючись, що, побачивши її, ми зможемо разом розірвати це коло.

Давнє тавро: що таке "гріх" насправді?

Щоб зрозуміти, про що йдеться, варто згадати релігійне поняття гріха. Хоча воно найтісніше асоціюється з християнством, схожі ідеї існують чи не в кожній релігії світу, хай і під іншими назвами. Саме слово "гріх" походить від давнього терміну лучників, що означав "схибити", "не влучити в ціль". У релігійному ж контексті воно завжди вказувало на якусь помилку, провину перед вищою силою або порушення встановленого закону – тобто, серйозний недолік, аморальний вчинок.

Простіше кажучи, гріх – це все, що та чи інша релігія вважає поганим або неправильним. І трагедія в тому, що незліченну кількість аспектів людської природи, а іноді й саму людську природу загалом, багато релігій та духовних філософій затаврували як "гріховні". Існували й існують вірування, що ця гріховна природа передається нам від самого початку часів, що ми створені слабкими, схильними до помилок, а тому й до гріха, або що нами керують темні бажання. Навіть культури, що не мали прямого поняття гріха, все одно просякнуті уявленнями про "неправильність" багатьох людських рис. Метою багатьох духовних практик було і є "перевершення" своєї людяності.

У "скриньку гріха" різні культури та релігії складали безліч речей: потяги, гординю, жадібність, лінощі, марнотратство, заздрість, сексуальність (особливо складну тему з безліччю "правильних" і "неправильних" уявлень), ненависть, образу, отримання чи сплату відсотків, чаклунство, крадіжку, недотримання посту, вживання певних продуктів, вбивство, нескромність, лайку, гомосексуальність, брехню, азартні ігри, плітки, порушення обіцянок, нелояльність, прив'язаність, віру в багатьох богів, ідолопоклонство, злість, невігластво та забобони. Цей список можна продовжувати довго.

Точніше кажучи, гріх – це все, що, на думку певної системи вірувань, суперечить "волі Божій" або тому, що ця система визначила як "правильне" і "добре". Саме тому так багато речей вважаються поганими, неправильними, моральними вадами чи, якщо хочете, вадами характеру. І той, хто демонструє ці "вади", ризикує втратити повагу та статус у суспільстві.

Новий "гріх": коли наші почуття стають табу

А тепер подивімося, що ж посіло місце "гріха" у нашому, здавалося б, сучасному, секулярному світі. Довгий список того, що люди вважають "поганим" і "неправильним", і до чого підсвідомо ставляться як до гріха, поповнили… емоції. Особливо негативні емоції. І надто ті, що, на думку оточення, порушують соціальний спокій.

Люди, які переживають ці "погані" емоції, часто почуваються винними та "неправильними" вже за сам факт їх наявності, на додачу до болю від самих переживань. І суспільство часто сприймає та ставиться до них так, ніби вони справді вчинили щось негоже. У сучасному світі неемоційність, а особливо неемоційна реакція на події, часто розглядається як ознака просвітленості, зрілості та високого морального характеру – подібно до того, як колись близькість до Бога вважалася запорукою моральної чистоти. І це величезна проблема.

Живі історії: коли емоції стають вироком

Дозвольте навести кілька прикладів. Ось Катерина. Дівчина кинула навчання, щоб "знайти себе", і швидко потрапила до спільноти прихильників нового духовного руху. За кілька років вона вже сама проводила ретрити, спілкувалася з йогами, енергопрактиками, астрологами. Катерина найняла помічницю для організації заходів, але та привласнила гроші й зіпсувала податкову звітність, залишивши Катерину з боргами та під загрозою втрати бізнесу. Дівчину охопив шквал негативних емоцій: відчай, лють, образа, гіркота. Коли її питали, як справи, вона не стримувала сліз і розповідала про свої почуття.

Результат був жахливим. У її спільноті одразу вирішили, що через ці негативні емоції Катерина "втратила зв'язок", "вийшла з рівноваги", "надто прив'язалася до грошей та бізнесу", "дозволила его взяти гору". Вона перестала бути прикладом "вкоріненості в універсальному плані", бо так сильно перейнялася "дрібною побутовою проблемою". Катерина впала в немилість, її ретрити перестали рекомендувати. Люди раптом почали вважати себе "свідомішими" за неї, сприймаючи її як духовно незрілу. Бо в цих колах негативні емоції та емоційна реактивність вважалися "гріхом" – хоча й називалися іншими словами, ставлення було таким самим, як у традиційній спільноті до перелюбу.

А ось історія Григорія. Він боровся в суді за спільну опіку над дітьми. Його колишня дружина робила все, щоб виставити його в негативному світлі та отримати повну опіку. Вона переконала дітей сказати сімейному терапевту, ніби Григорій та його нова партнерка займаються розпусними діями в їхній присутності, що лякає дітей. Терапевт, не розібравшись, що дітей підготували, засвідчила в суді, що дім Григорія не підходить для дітей. Григорія переповнювали біль, гнів та відчай. У залі суду він плакав і кричав, що це брехня. Адвокат його колишньої дружини миттєво цим скористався, заявивши: "Ваша честь, саме така нестабільність і відсутність самоконтролю є причиною, чому моя клієнтка вимагає повної опіки". І це спрацювало. Прояв негативних емоцій був розцінений як вада характеру, як доказ того, що він не здатен приймати раціональні рішення щодо своїх дітей.

Невидима ціна емоційної "праведності"

Релігії завжди використовувалися як засіб створення соціальної конформності та контролю, для встановлення порядку, підкріплення законів, норм, гендерних ролей. Навіть без релігії уряди прагнуть того ж. І навіть без офіційного уряду в будь-якій людській групі встановлюється свій "порядок" щодо того, що є "добрим", а що "поганим". Коли люди почали асоціювати негативні емоції з негативною поведінкою, особливо такою, що порушує соціальний спокій та порядок, вони зробили ці емоції "поганими" та "неправильними". І ми досі живемо з цим ставленням, у своєрідній "емоційній темній добі".

Але ж емоції – це не гріх. Вони не є поганими чи неправильними за своєю суттю. Емоції несуть величезну кількість інформації: про наше оточення, про нас самих, про наше суб'єктивне сприйняття світу та про наші особисті істини. Корисно думати про емоції як про ще одну мову, якою ми отримуємо та передаємо інформацію. Тавруючи емоції як "гріх", ми завдаємо шкоди собі, іншим і всьому світу.

На шляху до прийняття своєї емоційної правди

Настав час усвідомити, що ми ставимося до емоцій, особливо негативних, як до чогось забороненого, як до "гріха", незалежно від того, чи використовуємо ми це слово. Настав час по-справжньому поставити під сумнів цю підсвідому установку, щоб змінити її назавжди. Емоції – це не те, чого слід соромитися чи боятися. Вони – компас, що вказує на те, що для нас важливо, що відбувається всередині нас та у стосунках зі світом. Пригнічувати їх – означає позбавляти себе цінного джерела інформації та життєвої сили. Навпаки, розуміння та прийняття своїх емоцій, навіть найскладніших, відкриває шлях до глибшого самопізнання та більш гармонійного життя.

Література:

• Екман, П. (2021). Психологія емоцій. Фабула. (Класична праця Пола Екмана, яка досліджує універсальні емоції, їхні вирази та функції. Книга допомагає зрозуміти, що емоції є природною та інформативною частиною людського досвіду, а не чимось, що підлягає осуду.)
• Ґоулман, Д. (2018). Емоційний інтелект. Віват. (Деніел Ґоулман обґрунтовує надзвичайну важливість емоційного інтелекту, що включає самоусвідомлення, саморегуляцію, емпатію та соціальні навички. Ця книга підкреслює цінність розуміння емоцій, а не їх придушення.)
• Максименко, С. Д. (ред.). (2006). Загальна психологія: Підручник. Вінниця: Нова Книга. (Фундаментальний український підручник з психології, в якому емоції розглядаються як одна з ключових психічних функцій, що відіграють важливу роль у регуляції діяльності та взаємодії людини зі світом. Це суперечить ідеї про їхню природжену "гріховність" чи "неправильність".)