Справжнє щастя: Не результат, а процес усвідомленого життя
Ми всі його шукаємо, чи не так? Того самого щастя. Здається, це вбудована програма в кожному з нас – прагнути стану, де все добре, де душа співає. І найпоширеніший шлях, яким ми намагаємося туди дістатися, – це здійснення наших бажань. Думаємо, от отримаю підвищення, вийду заміж за Олексія, куплю ту квартиру, переїду в іншу країну, стану відомою художницею, як мріяла з дитинства, і ось воно – щастя, назавжди. Ми уявляємо це як такий собі рай на землі, де більше не буде проблем, розчарувань, а лише суцільне задоволення. Але чи так це насправді?
Сьогодні я хочу поділитися з вами думкою, яка, можливо, змусить вас по-іншому поглянути на цю одвічну гонитву. І ця думка проста: досягнення бажаного саме по собі не зробить вас щасливими надовго.
Короткочасна радість і неминучі контрасти
Дозвольте пояснити. Коли ми нарешті отримуємо те, чого так сильно прагнули, – безперечно, ми відчуваємо сплеск радості, задоволення, ейфорії. Це може тривати кілька хвилин, годин, можливо, навіть днів. Але потім… Потім це відчуття поступово згасає. Чому? Бо життя таке. Цей феномен психологи часто називають гедоністичною адаптацією: ми звикаємо до нового рівня добробуту чи задоволення, і воно перестає приносити таку ж гостру радість, як спочатку.
Люди схильні вірити, що як тільки вони досягнуть якоїсь великої мети – знайдуть ідеальну пару, як от моя подруга Катруся, що мріяла про весілля з дитинства, чи стануть мільйонерами, як сусід Тарас, що працює днями й ночами, – то в їхньому житті більше не буде місця для негараздів, для того, що ми називаємо "контрастами".
Але контраст – це невід'ємна частина нашого земного досвіду. Це існування протилежностей: позитивне і негативне, бажане і небажане, світло і темрява, біль і насолода. Якби не було ночі, чи цінували б ми так день? Якби не знали смутку, чи відчували б повною мірою радість? Саме ці контрасти, як не дивно, є двигуном нашого розвитку, як особистого, так і, можливо, вселенського. Вони змушують нас розрізняти, чого ми хочемо, а чого ні, народжують нові бажання і спонукають нас рухатися вперед, узгоджуючи наші думки, слова та дії з цими новими прагненнями.
Життя – це значною мірою рух до бажаного. І цей рух справді розширює нас, робить нас кращими версіями себе. Але кожен новий, покращений стан неминуче приносить із собою новий набір контрастів. І процес починається знову. Це нескінченне розширення.
Найбільша ілюзія сфери самодопомоги
Найбільша ілюзія, яку ми часто купуємо, особливо в індустрії самодопомоги та духовності, полягає в тому, що можна досягти стану, де контрасти зникнуть. Що можна прийти до точки, де життя буде суцільно позитивним, без жодного негативу, і де більше нічого не хотітиметься. Це просто не так працює в нашій реальності.
Правда в тому, що кожне досягнуте бажання, кожна здійснена мрія приносить із собою не лише радість, а й новий набір викликів, потенційного болю та небажаних аспектів. І вгадайте що? Ці нові аспекти можуть знову зробити нас нещасними, спонукаючи прагнути чогось іще. Якщо ми до цього не готові, нас чекає глибоке розчарування.
Уявіть: ви працюєте не покладаючи рук, щоб досягти мети, думаючи, що вона стане вашим квитком у вічне щастя. Досягаєте. Радієте. А потім розумієте, що щастя не стало постійним. Що з'явилися нові проблеми, нові турботи. І тоді ви починаєте сумніватися в собі: "Що зі мною не так? Чому я не можу просто бути щасливою?" Можливо, ви навіть змінюєте свої цінності, починаєте гнатися за чимось зовсім іншим, думаючи, що ось це вже точно принесе щастя. Але історія повторюється.
Бажання – не ворог, а двигун
Отже, що ж робити? Відмовитися від бажань? Зовсім ні. Насправді, подолання розриву між тим, де ми є, і тим, чого ми прагнемо, – це теж частина щастя. Бажання відіграють важливу роль. Секрет не в тому, щоб відкинути свої мрії, а в тому, щоб прийняти, що щастя не є кінцевим результатом отримання бажаного.
Бажання за своєю природою покликані створювати постійне розширення, тому вони ніколи не можуть бути повністю і назавжди вгамовані. Спокусливо вважати саму цю невгамовну природу бажання проблемою. Але проблема не в бажанні як такому, а в нашому переконанні, що його можна задовольнити раз і назавжди, і що саме це задоволення є синонімом щастя.
Коли ви приймаєте, що досягнення бажаного не зробить вас автоматично і вічно щасливими, ваші стосунки з власними бажаннями стають набагато свідомішими, реальнішими. Ви можете об'єктивно дивитися на них, бачити їх такими, якими вони є насправді. Ви можете працювати з ними як із союзниками, як із частиною себе. Вони перестають вас контролювати, і ви перестаєте боротися з ними, намагаючись їх позбутися.
Жити справжнім життям, а не його репетицією
Коли ми віримо, що щастя чекає на нас лише після досягнення якоїсь мети, ми часто починаємо жити не своїм життям. Ми робимо речі, які нам не подобаються, які не є для нас автентичними, лише б досягти чогось "іншого", що, як нам здається, зробить нас щасливими. Наприклад, хтось намагається бути таким, яким його хочуть бачити інші, аби здобути відчуття приналежності, думаючи, що воно принесе щастя. Або ж працює на ненависній роботі, щоб заробити гроші, бо вірить, що гроші – це ключ до щасливого життя.
Звісно, в житті нам доводиться свідомо обирати певні труднощі, певні "набори контрастів", яким ми кажемо "так". Але це зовсім інше, ніж несвідомий процес, коли ми робимо те, що нам не подобається, аби отримати щось бажане, помилково вважаючи це шляхом до щастя. Це дуже нестійкий спосіб життя, особливо враховуючи, що отримання бажаного все одно не гарантує постійного щастя.
Якщо ж ви приймете, що саме по собі досягнення мети не є фінальною точкою щастя, ви, скоріше за все, почнете свідомо обирати робити те, що вам подобається, що резонує з вами вже зараз. І таким чином ваше життя справді стане кращим. Ви почнете жити відповідно до своїх глибинних цінностей – речей, які набагато важливіші й мають більше значення, ніж просто власне відчуття щастя. Це робить нас стійкішими і надає життю глибшого сенсу та задоволення.
Звільнення від самоосуду та гонитви за майбутнім
Прийнявши цю правду, ви перестанете картати себе, коли після досягнення чогось бажаного знову відчуєте смуток чи незадоволення. Ви не будете розповідати собі історію про те, що вас неможливо задовольнити або що ви "провалили" своє життя. Жити з очікуванням, що бажання можна вгамувати назавжди, – це форма самообману і навіть жорстокості до себе.
Вам стане легше віддатися пригоді життя таким, яким воно є, з усіма його злетами та падіннями. Це означає опанувати процес розширення, перестати чинити опір тому, що є, перестати намагатися "перевершити" життя або втекти від нього.
Цікаво, що тоді зменшиться ваша відчайдушна прив'язаність до сталості та ідеї безсмертя. Якщо отримання бажаного не є квитком до щастя, то й збереження цього бажаного назавжди (тобто безсмертя в якомусь сенсі) теж перестає бути таким квитком.
І, мабуть, найважливіше: ви станете менш гарячково прагнути проскочити теперішній момент, щоб швидше опинитися в майбутньому, де, як вам здається, чекає бажане. Це змусить вас бути більш присутніми тут і зараз. Ви почнете більше помічати, більше зосереджуватися на тому, що переживаєте, на тих радощах, які доступні вам просто зараз. Такі речі, як вдячність, стануть набагато відчутнішими. Ви більше не будете ігнорувати чи позбавляти себе радісних переживань у сьогоденні заради примарного щастя в майбутньому.
Навіть у найважчі часи, коли серце розривається, коли страшно, коли ви опиняєтеся в морі невизначеності, ви станете здатнішими знаходити світлі моменти, доступні вам. Бо ви усвідомите, що радість і біль можуть існувати одночасно. Відповідь на те, як почуватися краще, коли ви "в пеклі", полягатиме не в тому, щоб намагатися стати щасливими, досягнувши чогось бажаного в майбутньому, а в тому, щоб знаходити опору і маленькі радості в теперішньому.
Щастя – у самому процесі
Прийняття правди, що досягнення бажаного не зробить нас щасливими остаточно, не означає відмову від мрій. Навпаки, саме усвідомлення цього може допомогти знайти справжнє щастя – те, що виникає в моментах "тут і зараз", на шляху до того, чого ми прагнемо, а не лише в пункті призначення.
Тож, якщо ви приймете цю ідею, що б змінилося для вас? Що б ви почали робити інакше?