Гіпергамія жінок: Як прагнення до кращого змінює правила гри для чоловіків

Розмови про стосунки часто оминають один делікатний, але, на мій погляд, ключовий аспект – економіку взаємин. Не поспішайте заперечувати, мовляв, кохання не продається і не купується. Я говорю не стільки про прямі фінансові угоди, скільки про невловимий обмін цінностями, ресурсами та, зрештою, про те, хто і яку «ціну» платить за перебування у парі.

Пошук «кращого»: Природа жіночого вибору?

Давайте почнемо з поняття, відомого як жіноча гіпергамія. Якщо просто, це схильність жінок обирати партнерів, які в чомусь їх перевершують: вищі, сильніші, старші, успішніші, з вищим соціальним статусом або заробітком. Звучить прагматично, чи не так? Можна сказати, що жінки інтуїтивно шукають чоловіка, здатного покращити якість їхнього життя, забезпечити стабільність та безпеку. Це схоже на те, як людина обирає роботу – шукає найкращу пропозицію з усіх доступних. Жінка, обираючи партнера, ніби оцінює «загальний пакет переваг», який він може запропонувати.

Чоловіча перспектива: Інвестиція чи «прийнятна втрата»?

А що ж чоловіки? Здається, для нас правила гри дещо інші. Якщо чоловік прагне мати жінку у своєму житті, він так чи інакше «платить». І це не завжди про гроші, хоча суто фінансові вливання – часом найпростіший, хоч і не єдиний спосіб «забезпечити доступ». Чоловікам доводиться «платити, щоб грати», і часто цінність, яку вони віддають (час, зусилля, ресурси, емоційна залученість), відчувається як більша, ніж та, яку вони отримують натомість. Можливо, так і має бути, адже інакше жіноча стратегія пошуку «вигоди» не працювала б. Кожен чоловік сам для себе визначає межу «прийнятних втрат», зважаючи на свої цілі та життєві пріоритети.

Історичний «баланс»: Служіння як валюта?

Цікаво замислитись, як цей обмін функціонував історично. Якщо припустити, що потік ресурсів переважно йшов від чоловіка до жінки, то чим жінка «платила» у відповідь? Здається, відповідь криється у слові «служіння». Історично жінка часто брала на себе роль тієї, хто служить чоловікові та родині. Можливо, ця модель мала більше спільного з описаним економічним принципом, що випливає з гіпергамії, ніж з тим, що сьогодні називають патріархальним гнобленням. Адже, якщо слідувати логіці «хто платить, той замовляє музику», то в ситуації, де «слуга бере гроші» (тобто, отримує ресурси), саме він чи вона і надає послуги. Жінкам, як правило, подобається ідея отримання вигоди, але роль «служниці» викликає супротив. Проте, чи можливо бути одночасно і «начальницею», і «отримувати зарплату» в такій системі?

Стосунки – це завжди обмін цінностями. На «ринку» взаємин чоловіки часто використовують ресурси для отримання сексуальних можливостей, а жінки – сексуальні можливості для отримання ресурсів. Через гіпергамію цей обмін не завжди рівноцінний, і жінка часто отримує більше. Ця «заборгованість» історично компенсувалася різними формами жіночого служіння, що робило гіпергамні стосунки своєрідною справедливою угодою.

Сучасний зсув: Незалежність та старі сценарії

Сьогодні ситуація змінилася. Сучасні жінки, дякувати раннім феміністкам на кшталт Вірджинії Вулф, яка говорила про важливість «власних грошей та власної кімнати», здобули значну економічну незалежність. Вулф мала рацію: без власних ресурсів важко визначати свої правила гри. Фемінізм другої хвилі багато зробив для покращення матеріального становища жінок, і це, безумовно, позитивний зсув, адже ніхто не хоче бути слугою вічно.

Проте, що ми бачимо? Жінки мають власні гроші, кар'єру, будинки. Але гіпергамні тенденції, схоже, нікуди не зникли. Бажання мати партнера «вищого за статусом» залишається, хоча реалізувати його стає все складніше. Чистий потік ресурсів у багатьох парах все ще може рухатися від чоловіка до жінки. Проблема в тому, що від історичної «роботи» зі збалансування цього боргу жінки часто відмовляються. Прагнення бути «начальницею» і водночас «отримувати зарплату» створює напругу.

Коли «вигода» стає питанням: Дилема сучасних пар

Саме ця економічна логіка, на мій погляд, пояснює, чому багато чоловіків сьогодні незадоволені стосунками. Вони відчувають, що «гра не варта свічок», що стосунки стають занадто «дорогими» через жіночі гіпергамні налаштування та небажання «служити» стосункам у традиційному розумінні, що створює чистий виграш для жінки. Коли ресурси обмінюються переважно на сексуальні можливості без інших вагомих компенсаторів, дехто може навіть гостро поставити питання: чи не наближається така домовленість до форми, скажімо так, «проституції з додатковими кроками»? Звучить різко, але як інакше назвати ситуацію, де один платить, а інший переважно отримує?

На терезах часу: Статус і пошук рівноваги

Який же вихід? Економічно виправданим шляхом для жінки уникнути ролі «слуги» було б створення стосунків з чоловіками порівнянного статусу та способу життя. Але тут виникають дві складності. По-перше, гіпергамія, можливо, має глибоке біологічне коріння, і відмовитися від бажання «отримувати більше» не так просто. Зрештою, люди хочуть того, чого хочуть, а не того, чого від них вимагає певна ідеологія. Вибір, по суті, такий: або відмовитися від «зарплати» (тобто переваг від вищого статусу партнера), або надавати послуги, цінні для іншої сторони, порівнянної вартості.

По-друге, статус чоловіків і жінок часто змінюється з часом по-різному. На краще чи на гірше, але чоловічий статус має тенденцію з віком зростати (кар'єра, досвід, ресурси), тоді як жіночий, особливо пов'язаний із зовнішністю та репродуктивною цінністю, може знижуватися. Це означає, що умовний «рівноцінний обмін» у 30 років може перестати бути таким у 50. Те, що починалося як справедлива угода, з роками може ставати все більш незбалансованим, створюючи підґрунтя для конфліктів, якщо цю динаміку не усвідомлювати та не коригувати.

Замість крапки: Роздуми про цінності та обмін

Це лише один погляд на складну динаміку людських взаємин, спроба осмислити її через призму певних економічних аналогій. Можливо, для когось він здасться цинічним, для когось – одкровенням. Але важливо ставити собі питання: що я вкладаю у стосунки? Що очікую отримати? І чи є цей обмін справедливим для обох? Адже справжня близькість, мабуть, можлива там, де кожен відчуває, що його цінність визнають, а внесок – поважають, незалежно від того, в якій «валюті» він виражений.