Чому всі наші емоції є дійсними, але не всі – виправданими?
Чи замислювалися ви коли-небудь, чому певні ситуації викликають у вас бурю емоцій, тоді як інші люди реагують на них абсолютно спокійно? Або чому іноді здається, що почуття захоплюють нас зненацька, змушуючи діяти так, про що ми потім шкодуємо? Тема емоцій – одна з найскладніших і водночас найцікавіших у психології. Існує думка, що емоції ніколи не бувають ірраціональними. Дивно звучить, правда? Але давайте розберемося.
Чому емоції не можуть бути "неправильними"
Річ у тім, що емоція – це не спроба логічного чи раціонального міркування. Лише наші думки, наші спроби осмислити світ можуть бути раціональними або ірраціональними, логічними або нелогічними. Емоції ж не претендують на логіку чи розум у тому сенсі, в якому ми це звикли розуміти. Вони просто є. Вони – сигнал, реакція, внутрішній відгук. Тому називати емоцію "ірраціональною" чи "нелогічною" – це все одно, що сварити барометр за погану погоду. Він лише показує те, що є.
Більше того, за кожною емоцією, абсолютно за кожною, стоїть певна думка. Я використовую слово "думка" в найширшому його значенні. Це може бути усвідомлене переконання, глибоко захована несвідома установка, миттєве сприйняття ситуації або внутрішнє судження. Майже завжди емоції передує якась форма розумової активності. Ви щось подумали, прийняли це за правду (навіть несвідомо), і ваше тіло миттєво відгукнулося, виробивши емоційний відповідник цій думці. Можна навіть сказати, що емоції – це пізнання, втілене в тілі.
Саме тому часто за надмірно емоційною людиною ховається надзвичайно активний розум. Коли емоція вже виникла – чи то тривога, гнів, ревнощі, чи гордість – намагатися заперечити її, назвати "нелогічною" марно й навіть шкідливо. Це лише спроба відмовитися прийняти реальність власного внутрішнього стану. Всі почуття є дійсними. Якщо ви щось відчуваєте, ваш досвід цього почуття є абсолютно реальним.
Дійсні, але чи завжди виправдані?
А ось тут починається найцікавіше. "Дійсні" та "виправдані" – це дві великі різниці. Так, усі емоції дійсні, бо вони існують всередині нас. Але чи всі вони виправдані? Якщо за кожною емоцією стоїть думка, а думки, як ми знаємо, можуть бути ірраціональними, спотвореними або не відповідати дійсності, то цілком можливо відчувати абсолютно реальну, дійсну емоційну реакцію на абсолютно нелогічну чи хибну думку.
Насправді, можна сміливо сказати, що це трапляється значно частіше, ніж нам здається. Об'єктивна правда тут не завжди відіграє роль. Наш розум здатний повірити у будь-що, і щойно це сталося, ми неминуче відчуємо емоційний корелят цієї віри. Ми не можемо не відчувати його.
Отже, емоції завжди обґрунтовані нашим внутрішнім станом, нашими думками та переконаннями. Але самі ці думки та переконання можуть не мати міцного зв'язку з реальністю. Часто сильні емоційні коливання якраз і є ознакою того, що наше мислення десь "з'їхало з рейок", адже сама реальність, зазвичай, не змінюється так драматично з хвилини на хвилину. Чим більше наше мислення узгоджується з об'єктивною дійсністю, тим менше в нас проявляється егоцентричних, бурхливих емоцій. Це часто сприймається як внутрішній спокій.
Як розібратися у власних почуттях: приклад із провиною
Буває складно, перебуваючи всередині власної свідомості, об'єктивно оцінити, чи виправдані наші почуття. Один зі способів, який допомагає – це пропускати свої думки через своєрідні "емоційні протоколи". Дозвольте пояснити на прикладі почуття провини, з яким часто борються чоловіки, особливо ті, кого називають "хорошими хлопцями". Вони можуть відчувати сильну провину, коли думають, що розчарували жінку або відмовили їй у чомусь. Причини цього можуть сягати глибоко в дитинство, у стосунки з матір'ю, але це зараз не так важливо. Важливо те, що їхній досвід є дійсним – вони справді відчувають провину, незалежно від того, "повинні" вони її відчувати чи ні. Але чи виправдана ця провина?
Почуття провини, як і будь-яка інша емоція, виникло не просто так. Еволюційно воно надзвичайно корисне для мотивації адаптивної поведінки. Протягом більшої частини історії людства ми жили племенами. Порушення зобов'язань перед спільнотою чи моральних норм племені могло призвести до покарання, аж до вигнання, що фактично означало смерть. Тому провина слугує попередженням про можливе порушення та стимулом до виправлення ситуації – вибачення, відшкодування шкоди. Така поведінка могла заспокоїти спільноту і зберегти індивіду життя.
Отже, щоб почуття провини було виправданим, має бути реальне порушення зобов'язання або етичної норми. Це може бути невиконання обіцянки, порушення морального кодексу стосунків, організації чи суспільства. Це – виправдані причини для провини.
Тому, працюючи з кимось, хто відчуває провину, я пропоную проаналізувати її за таким протоколом:
- Чи ви не зробили щось, що зобов'язалися зробити?
- Чи ви зробили щось, що зобов'язалися не робити?
- Чи ви порушили чітко визначений моральний або етичний кодекс ваших стосунків (або спільноти, організації)?
Якщо відповідь на всі три питання "ні", то почуття провини, ймовірно, не є виправданим. Воно могло виникнути через глибші, можливо, несвідомі переконання (наприклад, про те, як "повинен" поводитися чоловік), які не ґрунтуються на реальних домовленостях чи об'єктивних обов'язках. У такому випадку провина є недоречною. Якщо ж відповідь на будь-яке з цих питань "так", тоді провина може бути виправданою, і варто прислухатися до імпульсу виправити ситуацію.
Що робити, коли емоція є, а підстав – немає?
А що, як аналіз показав: почуття є, а підстав для нього – катма? Тут на допомогу приходить те, що Марша Лінехан, розробниця діалектико-поведінкової терапії, назвала "протилежною дією". Просто подумайте, як це почуття підказує вам поводитися, і зробіть навпаки.
Якщо невиправдана провина підказує мені вибачитися і загладжувати неіснуючу провину, я маю свідомо прийняти рішення не вибачатися. Те, що хтось може бути засмучений на мене, ще не означає, що я обов'язково зробив щось не так. Важливо стояти на своєму. З часом таке почуття провини має ослабнути.
Чому це працює? Поведінка, яка суперечить нашому емоційному досвіду, викликає так званий когнітивний дисонанс. Цей внутрішній конфлікт майже завжди врешті-решт вирішується на користь поведінки. Адже те, що ми робимо насправді, є найточнішим барометром того, як ми "повинні" себе почувати. Тому, якщо я вважаю, що моя провина виправдана, і я виправляю ситуацію, почуття має вщухнути. Якщо ж я вважаю, що провина невиправдана, і я свідомо дію протилежно до її імпульсів, почуття також з часом має зникнути. Майте на увазі: якщо ви не звикли до "протилежної дії", спочатку емоційний досвід може навіть посилитися, перш ніж почне слабшати.
Я використав приклад із почуттям провини, але подібні "протоколи" і стратегії існують для кожної емоції, на яку здатна людина.
На завершення
Головне – зрозуміти: хоча жодна емоція не є ірраціональною сама по собі, емоції часто народжуються з ірраціонального мислення. І це мислення можна навчитися розпізнавати та змінювати. Це не означає придушення емоцій. Це означає розуміння їхнього джерела і свідомий вибір реакції, заснованої на більш об'єктивному погляді на ситуацію. Це шлях до більшої емоційної зрілості та внутрішньої гармонії. А як ви вважаєте, чи відповідає це вашому власному досвіду?