Залежність: не ворог, а відчайдушний крик душі про допомогу

Ми звикли думати про залежність як про щось однозначно погане, як про слабкість чи моральний недолік. Але чи замислювалися ви коли-небудь, що вона дає вам у короткостроковій перспективі? Чому, попри всі руйнівні наслідки, до неї так тягне? Можливо, відповідь криється глибше, ніж здається на перший погляд, і пов'язана з тим, від чого ми насправді намагаємося втекти.

Травма: невидима рана всередині

Часто говорять про травму як про якусь жахливу подію, що сталася з людиною. Але насправді, травма – це не сама подія, а те, що відбувається всередині нас у відповідь на неї. Уявіть, що вас вдарили – це подія. А струс мозку, який ви отримали – це вже внутрішнє ушкодження, рана. Травма, у цьому сенсі, – це психологічна рана.

Коли ми торкаємося фізичної рани, вона болить, вона чутлива. Так само і з психологічною. Інша особливість рани – вона з часом рубцюється. Шрам, рубцева тканина, захищає, але вона вже не жива, вона не має здатності до росту. Люди, які пережили травму, можуть "застрягати" на певних етапах емоційного розвитку, ніби частина їхньої душі вкрилася такою рубцевою тканиною. Цікаво, що в рубцевій тканині немає нервових закінчень, тому вона не відчуває. І люди, травмовані до певної міри, можуть відключатися від своїх тіл, від своїх почуттів.

На перший погляд, це може здатися не таким вже й поганим. Візьмемо екстремальний приклад: дитина, яка зазнає насильства. Вона не може втекти, не може дати відсіч. Здоровою реакцією було б боротися або тікати, але якщо це неможливо, то захисною реакцією стає відключення від себе, від своїх відчуттів. Це автоматичний захисний механізм організму. Але згодом ця відключка від почуттів створює безліч проблем у дорослому житті, призводячи до психічних та фізичних недуг. Або, коли біль стає нестерпним, і немає внутрішніх ресурсів, щоб з ним впоратися (бо їх не вдалося сформувати в дитинстві), людина шукає зовнішні способи його заглушити – так виникають залежності.

Що таке залежність насправді?

Давайте визначимося з термінами. Залежність проявляється у будь-якій поведінці, в якій людина знаходить тимчасове полегшення або задоволення, і тому прагне цього знову. Однак, ця поведінка призводить до негативних наслідків у довгостроковій перспективі, і людина відчуває труднощі з тим, щоб відмовитися від неї, попри очевидну шкоду. Отже, ключові компоненти: задоволення/полегшення -> сильне бажання (тяга) -> короткостроковий ефект -> довгострокова шкода -> нездатність зупинитися.

Я кажу "у будь-якій поведінці", і це важливо. Не йдеться лише про наркотики – кокаїн, героїн, нікотин, кофеїн, алкоголь. Це може бути ігроманія, інтернет-залежність, порнографія, залежність від сексу, стосунків, роботи (трудоголізм у нашій культурі часто навіть заохочується, як колись мій трудоголізм), шопінг – будь-який спектр людської поведінки. Суть не в самій активності, а у внутрішньому ставленні до неї: пошук полегшення, тяга, шкода і неможливість відмовитися.

"Хороше" в залежності: короткочасний порятунок

Тепер поставимо собі питання: не що поганого в залежності (це ми знаємо), а що в ній "хорошого"? Що вона дає вам у короткий момент? Втечу від стресу, від емоційного болю. Усе це – речі, яких ми всі прагнемо, на які заслуговуємо, які мали б отримати в дитинстві. Це означає, що залежність не була вашою первинною проблемою. Ваша залежність була спробою розв'язати проблему – проблему болю, дискомфорту, внутрішньої порожнечі.

Якщо ми хочемо зрозуміти залежність, нам потрібно подивитися на атмосферу, в якій людина виросла, і від чого вона намагається втекти.

Шлях до себе через співчуття

Перший крок – це визнати, що проблема існує, і не тікати від неї. Другий – співчутливо прийняти всі частини себе, всі свої аспекти, подобаються вони нам чи ні. Бо всі наші аспекти з'явилися не просто так, вони мали якусь причину.

Наприклад, ви зробили щось, чим не пишаєтеся. Якщо ви запитаєте себе зі співчуттям: "Чому я це зробив? Яку потребу це задовольняло? З чим мій організм намагався впоратися?", ви знайдете відповідь. Можна поставити питання двома способами. Перший: "Ну чому я це зробив?!". Як думаєте, буде відповідь? Ні, бо це не питання, а звинувачення – себе чи когось іншого.

Тільки коли присутнє співчуття, людина дозволяє собі побачити правду. Якщо ви запитаєте когось іншого не з докором "Чому ти це зробив?", а з щирим бажанням зрозуміти, наприклад: "Я бачу, ти вчинив так. Мені цікаво, що тебе до цього спонукало, адже я знаю, що ти прагнеш кращого?", – це вже питання, що відкриває простір для діалогу. Те саме стосується і себе. Якщо ви ставите собі питання не "Ну чому я це зробив?!", а "Гм, цікаво, чому я це зробив?", – це і є співчутливе дослідження.

Відповіді є всередині кожного з нас. Вони справді там. І якщо ми співчутливі одне до одного, і якщо ми співчутливі до себе, тоді відповіді з'являться. Тож початок – це визнати проблему і співчутливо дослідити її джерела. Можливо, ваша залежність – це не вирок, а вказівник на те, що потребує вашої уваги та зцілення.

Література:

• Габор Мате. "У царстві голодних привидів: близькі контакти із залежністю" (Видавництво "Terra Incognita"). (Книга детально досліджує природу залежності, розглядаючи її не як моральну ваду, а як наслідок травми та спробу самолікування емоційного болю. Автор наводить численні приклади зі своєї практики роботи з залежними людьми, підкреслюючи зв'язок між дитячими травмами та розвитком залежностей у дорослому віці. Основні ідеї книги перегукуються з тезами статті про те, що залежність є спробою вирішити глибинні проблеми та втекти від дистресу).
• Габор Мате. "Коли тіло каже "Ні": Ціна прихованого стресу" (Видавництво "BookChef") або "Коли тіло каже Ні. Як стрес впливає на наше здоров’я" (Видавництво "КСД"). (Хоча ця книга більше фокусується на зв'язку між стресом, емоціями та фізичними захворюваннями, вона також розкриває, як придушення емоцій та невирішені травми (які часто лежать в основі залежностей) можуть мати руйнівний вплив на організм. Це доповнює думку статті про те, що травма – це "внутрішня рана", а відключення від почуттів має довгострокові наслідки).