Стоїцизм Епіктета: Шлях до спокою чи відмова від повноти життя?

Кажуть, стоїчний філософ Епіктет не прикрашав реальності. Він був прямим і говорив так, як є – принаймні, з позиції стоїцизму. Саме цей практичний, дещо безкомпромісний підхід часто приваблює людей, коли вони вперше знайомляться з його вченням. Мене особисто Епіктет колись вразив до глибини душі, змусивши по-новому поглянути на власні життєві труднощі та на саму філософію як інструмент для життя. Його ідеї настільки потужні, що й досі надихають на роздуми, а іноді навіть кидають виклик нашим усталеним переконанням.

Нещодавно мені трапилася історія, що змусила знову замислитися над межами стоїчної мудрості. Це розповідь про чоловіка на ім'я Титус, молодого римлянина із заможної родини, чиє життя раптово пішло шкереберть.

Коли світ руйнується: у пошуках опори

Уявіть собі: Титус, відправлений батьком до Нікополіса доглядати за родинними маєтками, спочатку знаходить своє щастя. Він закохується, одружується, у нього народжуються двоє синів. Здавалося б, життя склалося. Але раптом помирає батько, родина розпадається, а статки розтрачуються. Титус змушений продати майже все майно і ледве зводить кінці з кінцями.

Та біди на цьому не скінчилися. Невдовзі дружина зраджує його і йде до багатого сноба Алкандра Кассія. Мало того, Алкандр, скориставшись своїм впливом, отримує опіку над двома синами Титуса. Розчавлений і безсилий щось змінити законними шляхами (адже його друг Рем, обійшовши всіх юристів, чув одне: позов проти Алкандра приречений без величезних грошей на хабарі), Титус, за порадою свого друга Арріана з Нікомедії, звертається до філософа Епіктета.

Лекції Епіктета проходили в різних місцях, іноді просто в міському парку. Останнім часом, однак, багатий покровитель Гай Елій Октавіан надав для цього одну зі своїх садиб. Зала була переповнена: ремісники, інтелектуали, аристократи, політики, навіть раби, яким господарі дозволили прийти. Сам Гай Елій Октавіан сидів у першому ряду зі своїми доньками, яких змалку привчав до стоїцизму. Був там і галасливий квестор Тиберій Селл, відомий тим, що переривав лекції.

Слово філософа: гірка пігулка правди

Епіктет увійшов, спираючись на милиці. Оглянувши аудиторію, він запитав: «Ви тут, бо хочете стати багатими чи знаменитими? Чи, може, щоб вилити душу... Або ви прийшли, щоб навчитися бути вільними? І під свободою я маю на увазі не те, що ви можете робити все, що заманеться, а те, що ви не залежите від речей, які не можете контролювати. Якщо хочете бути вільними, ласкаво просимо».

Титус підвівся. Серце калатало, руки тремтіли. Він розповів свою історію: про втрату багатства, зраду дружини, розлуку з дітьми, зруйновану репутацію.

Епіктет перервав його: «Чому ти скаржишся на речі, які не мають значення? Ти засмучений втратою того, що тобі не належало. Чого ти чекав?.. Твоя дружина, твої діти, твій дім, твоя репутація, твої дорогоцінні метали і навіть, так, навіть твоє тіло не є твоєю власністю. Зевс позичив їх тобі. Він забирає їх, коли забажає... Не називай це трагедією, а прийми з вдячністю».

«Але що мені залишилося, якщо все це відібрано?» – у розпачі вигукнув Титус.

«Боги створили нас, людей, щоб ми були щасливими і врівноваженими, – відповів філософ. – Зевс дав нам засоби для цього. Він дав нам те, що належить нам, і те, що не належить нам. Те, що твоя дружина покидає тебе, не залежить від тебе. Але те, як ти поводишся в цій ситуації, залежить саме від тебе. Те, що ти відчуваєш себе нещасним... це твоя власна недосконалість».

Титус обурився: «Тепер ти звинувачуєш жертву! Хіба моя дружина не винна? А той негідник? Я не бачу ніякої справедливості!»

Епіктет був невблаганний: «Чому ти називаєш себе жертвою? Ти страждаєш через свою нерозумність... Такі речі, як багатство, слава, влада, стосунки і навіть справедливе ставлення, в кінцевому рахунку залежать від богів; вони поза твоїм контролем. Єдине, що ти можеш контролювати, – це те, як ти поводишся в цих обставинах. Якщо ти не турбуєшся цими речами, то й не відчуватимеш смутку. Але якщо ти продовжуєш нарікати на речі, які тебе не стосуються, то ти не більше ніж раб».

Зал вибухнув оплесками. Титус сів, спустошений.

Сумнів у затінку кипарисів: чи все так просто?

Пізніше, у внутрішньому дворику садиби, Титус зустрів таємничого незнайомця. Цей чоловік, одягнений у темно-червону тогу, вже зустрічався йому раніше. Між ними зав'язалася розмова про почуте.

«Цей Епіктет – справді феноменальний оратор, чи не так?» – почав незнайомець. – «Здається, я чув, як він казав, що справжній філософ не бажає, щоб життя було таким, яким він хоче, а таким, яким воно є. Я правильно почув?» Титус, все ще під враженням від лекції та власних болісних роздумів, погодився. «Тож ти повинен змиритися з тим, що твоя дружина зрадила тебе... Зевс забрав у тебе дружину і дітей і віддав їх іншому,» – продовжив чоловік. «Схоже, суть саме в цьому,» – ледь чутно відповів Титус.

Раптом незнайомець поставив питання, що посіяло сумнів: «Можливо, я повністю помиляюся. Але я дійсно замислююся, чи справді ми повинні з радістю приймати все, що Епіктет називає «не від нас», особливо ті речі, які глибоко обурюють нас».

Він вказав на те, що саме речі, які не підвладні нашій волі – слава, багатство, близькі люди – часто і є найкращими в житті. «Що варте життя без прогулянок з коханими серед оливкових гаїв, без виду храму Зевса, без насолоди від фалернського вина? Дотримання стоїцизму може принести внутрішній спокій, але воно також заважає по-справжньому жити».

Ці слова змусили Титуса, і, зізнаюся, мене разом з ним, глибоко замислитися. Дійсно, прагнення стоїків до атараксії – незворушності духу – є потужним захистом від ударів долі. Вміння відрізняти те, що ми можемо контролювати (наші думки, судження, реакції), від того, що нам непідвладне (зовнішні події, вчинки інших людей, наше тіло, репутація, майно), є фундаментальним для душевного здоров'я. Епіктет тут абсолютно правий: поки ми прив'язані до зовнішнього, ми вразливі.

Між спокоєм і повнотою життя: де істина?

Але чи не є ціною за абсолютний спокій відмова від самої суті людського досвіду? Хіба глибока любов, пристрасне захоплення, навіть гострий біль втрати – це не те, що робить нас живими? Відмовляючись від бажання того, що «не в нашій владі», чи не ризикуємо ми перетворитися на байдужих спостерігачів власного життя, відгородившись від його яскравих фарб, хай навіть іноді болючих?

Слова незнайомця вказують на інший підхід, можливо, менш філософський у класичному розумінні, але більш людяний. Він ніби запитує: а чи не в тому й полягає справжнє життя, щоб приймати його у всій повноті, з усіма його радощами та стражданнями, не намагаючись сховатися за щитом байдужості?

Можливо, істина, як це часто буває, лежить десь посередині. Можливо, варто прагнути мудрості стоїків, щоб не дозволяти зовнішнім обставинам руйнувати наш внутрішній світ, але при цьому не втрачати здатності глибоко відчувати, любити і навіть сумувати – адже саме ці переживання наповнюють наше існування сенсом. Історія Титуса залишає це питання відкритим, змушуючи кожного з нас шукати власну відповідь у складних переплетіннях долі та філософських роздумів. Це нелегкий шлях, але, можливо, саме в цьому постійному пошуку балансу і полягає мистецтво жити.

Література

• Эпиктет. Энхиридион (Краткое руководство к нравственной жизни) и Беседы. (Існують різні переклади та видання російською мовою, наприклад, у перекладі Г.А. Тароняна).

  (Ці праці є першоджерелами філософії Епіктета. В Енхиридіоні та Бесідах викладено ключові принципи стоїцизму, згадані у статті, зокрема, розрізнення того, що перебуває під нашим контролем, а що ні, а також ідея прийняття долі та байдужого ставлення до зовнішніх благ та втрат. Наприклад, Енхиридіон, розділ 1, прямо говорить: "Из существующих вещей одни находятся в нашей власти, другие нет..." Ця теза є центральною для порад, які Епіктет дає Титусу в статті.)

• Гринберг, М. С. Психология горя и утраты: теория и практика помощи. – М.: Когито-Центр, 2018. – 287 с.

  (Ця книга розглядає психологічні аспекти переживання втрати, що є центральною темою для персонажа Титуса. Хоча книга не є прямим коментарем до стоїцизму, вона може допомогти зрозуміти глибину емоційних реакцій, які Епіктет пропонує долати через розум. Вона опосередковано підтверджує складність емоційного стану, описаного у статті, та дає контекст для розуміння того, чому поради Епіктета можуть сприйматися як виклик.)

• Мамардашвили, М. К. Лекции по античной философии. – М.: Аграф, 1997.

  (У своїх лекціях відомий філософ Мераб Мамардашвілі розглядає різні аспекти античної філософії, включно зі стоїцизмом. Його аналіз може допомогти глибше зрозуміти філософський контекст ідей Епіктета, їхню актуальність та можливі інтерпретації. Зокрема, роздуми Мамардашвілі про свободу та необхідність в античній думці можуть бути корисними для розуміння стоїчного поняття свободи як внутрішнього стану, незалежного від зовнішніх обставин, що обговорюється у статті.)