Ціна "безмежних можливостей": Втома та самоексплуатація у світі досягнень

Ми часто чуємо, що живемо в епоху небачених можливостей. Наші батьки, дідусі та бабусі й уявити не могли такої свободи вибору: стати ким завгодно, реалізувати будь-яку мрію. Від них вимагали простоти: вірити, народжувати, працювати на заводі й не ставити зайвих питань. А ми? Ми – діти нового часу, діти неолібералізму. Перед нами відкриті всі шляхи: можна заснувати власний стартап, стати зіркою YouTube, інфлюенсером в Instagram, інноватором, фрилансером – вибір, здається, безмежний. Потрібно лише "стиснути зуби", кілька років посилено працювати, харчуючись скромно, і успіх гарантований. І це, звісно, стосується кожного! Тож, досить лінуватися, бери приклад з успішних людей, слухай мотиваційних гуру, і ти швидко опинишся серед обраних. Бо ж ніхто не хоче бути невдахою, чи не так?

Та за цим блискучим фасадом безмежних можливостей ховається не така вже й райдужна картина. Німецький філософ корейського походження Бюн-Чул Хан б'є на сполох: наше суспільство, орієнтоване на досягнення, невпинно веде нас до колективного вигорання, нарцисизму та гіперактивності. У своїй праці "Суспільство вигорання" він глибоко аналізує наслідки цього сучасного культу успіху і пояснює, чому люди відчувають себе більш виснаженими та відірваними від реальності, ніж будь-коли.

Від палиці до пряника: нова форма контролю

Бюн-Чул Хан звертає увагу на кардинальну зміну в тому, що нас мотивує. Колись поведінку людей визначали переважно зовнішні чинники: страх покарання, суворі правила, авторитет влади. Це було, за словами філософа Мішеля Фуко, "дисциплінарне суспільство" – світ лікарень, психіатричних закладів, в'язниць, казарм та фабрик. Місце, де панували заборони та примус.

Сьогодні ці похмурі інституції поступилися місцем фітнес-центрам, офісним хмарочосам, банкам та торговельним центрам. На перший погляд, ми перейшли від авторитарного суспільства до світу свободи та безмежних можливостей. Тепер нас мотивують не зовнішні сили, а внутрішнє прагнення. Головне – не слухняність, а ініціатива, самореалізація, успіх. Ми самі ставимо собі цілі, самі себе контролюємо, самі прагнемо стати "кращою версією себе".

Ілюзія свободи: коли "можу" стає "мушу"

Здавалося б, що може бути краще? Вся ця свобода, всі ці ресурси та можливості! Наші предки з індустріальної епохи могли лише мріяти про таке: обирати з десятків видів зубної пасти чи подорожувати світом, збираючи лайки в Instagram.

Проте, як зазначає Хан, підступність "суспільства досягнень" полягає в тому, що, вважаючи себе вільними, ми насправді потрапляємо в нову, ще хитрішу пастку. "Свобода", за яку ми так боремося, виявляється ілюзорною.

Фундаментальна відмінність між дисциплінарним суспільством і суспільством досягнень криється у зміні модальності: від негативного "мусиш" до позитивного "можеш". Якщо раніше існувала зовнішня сила, яка примушувала до праці (умовний рабовласник з батогом), то тепер цей "наглядач" перемістився всередину нас. Хан влучно зауважує, що позитивність "можу" набагато ефективніша за негативність "мушу". Суб'єкт досягнення, рухомий внутрішнім бажанням, працює продуктивніше, ніж суб'єкт покори, якого змушують. Ми самі стали своїми наглядачами і в'язнями одночасно, носимо "трудовий табір всередині себе".

Тиранія позитиву та гімн самоексплуатації

Ідея свободи робити все, що завгодно, бути ким завгодно – багатим, знаменитим, успішним – звучить неймовірно привабливо. Ми вже не стільки дбаємо про базові потреби, скільки про самооптимізацію, створення "автентичного" стилю життя. Саморозвиток – це чудово, але проблема в тому, що суспільство досягнень підштовхує нас перевершувати власні межі. Постійна напруга, нескінченна гонитва за вдосконаленням неминуче призводять до глибокого виснаження – вигорання.

Хан говорить про "тиранію позитиву". Позитивність у цьому контексті – це наші нескінченні зусилля, спрямовані на досягнення, самовдосконалення, реалізацію "безмежних можливостей". Негативність – це обмеження, правила, кордони, а також такі "непродуктивні" стани, як нудьга, очікування, рефлексія. Суб'єкт досягнення – фанатик позитивності. Ми всі знаємо таких надмотивованих людей, які завжди "в тонусі", фонтанують енергією, прагнуть покращити все навколо і зневажають відпочинок, якщо це не черговий тренінг з командоутворення.

Але чому ми перетворилися на людей, які просто не вміють зупинятися? Тому що "можу" непомітно трансформувалося в новий імператив – "мусиш досягати". Невдача в суспільстві досягнень карається не менш жорстоко, ніж непослух у дисциплінарному суспільстві. Якщо раніше система породжувала "божевільних і злочинців", то тепер вона створює "депресивних людей і невдах". Саме тиск необхідності досягати, який ми самі на себе чинимо, призводить до самоексплуатації. "Експлуататор є одночасно експлуатованим. Винуватець і жертва більше не можуть бути розрізнені", – стверджує Хан. І ця самоексплуатація виснажує нас, веде до вигорання, яке часто є передвісником депресії.

Роздроблена увага та втрата глибини

Ситуацію ускладнюють цифрові технології. Вони підтримують культ надмірної позитивності, завалюючи нас надлишком стимулів, інформації та імпульсів. Наша увага стає фрагментованою. Ми втрачаємо здатність до глибокої концентрації, до споглядання, які необхідні для творчості та народження чогось справді нового. Натомість розвивається гіперактивність – розсіяна форма уваги, що дозволяє поверхнево переключатися між безліччю завдань.

Згадайте типові описи вакансій: від вас очікують одночасного виконання адміністративних завдань, консультування, участі в нарадах, спілкування з клієнтами та управління командою. Багатозадачність вітається. Такі працівники функціональні та продуктивні, але чи створюють вони щось глибоке, щось значуще? "Він відтворює і прискорює те, що вже є", – каже Хан.

Ця гіперактивність, на думку філософа, є кроком назад, поверненням до тваринної поведінки. Тварина в дикій природі змушена одночасно шукати їжу, стежити за потомством, партнером і остерігатися небезпек. Здатність до рефлексії, до глибокого занурення в одну думку – унікально людська риса, яку ми розмінюємо на поверхневу самоексплуатацію та гонитву за стимулами. І ми платимо за це високу ціну: турбота про хороше життя, про спільноту все більше поступається місцем простій турботі про виживання.

Епоха нарцисизму та крихких зв'язків

Ми стаємо "підприємцями самих себе": індивідуалістами, зосередженими на власному "Я", з роздутим его, що страждають від постійного тиску бути успішними. І, звісно, досить нарцисичними. Зацикленість на собі призводить до того, що дружба та інші соціальні зв'язки втрачають глибину, стають швидкоплинними та транзакційними. У соціальних мережах, як зазначає Хан, функція "друзів" зводиться переважно до того, щоб підживлювати наш нарцисизм, надаючи увагу нашому "Я", виставленому як товар.

Все обертається навколо нескінченного проєкту під назвою "я". Це прагнення, кероване суспільними очікуваннями, веде до виснаження, вигорання, психічних розладів, а іноді й до саморуйнування.

Чи є вихід? Пошук "споглядального життя"

Книга Бюн-Чула Хана – це не посібник із самодопомоги. Він не пропонує покрокових інструкцій. Але його роздуми наштовхують на думку про необхідність протистояти цьому виснажливому способу життя. Можливо, нам усім варто просто зробити паузу. І не лише від роботи, а й від гіперстимулів, що руйнують нашу здатність зосереджуватися, та від суспільних очікувань, які перетворюють нас на катів для самих себе.

Хан говорить про "vita contemplativa" – споглядальне життя. Це активний процес захисту нашого розуму від надмірної позитивності. Справжня перерва – це не перегляд серіалу з одночасним гортанням стрічки новин під фонову музику. Це активне відсторонення від стимулів, щоб відчути стан "буття", а не "діяння". Для цього потрібно встановлювати межі, вчитися приймати "негативність" – нудьгу, тишу, очікування.

Капіталістична економіка, пише Хан, абсолютизує виживання. Вона створює ілюзію, що більше капіталу означає більше життя. Але життя позбавляється своєї суті, зводиться до набору функцій. Здоров'я стає "новою богинею". Ми ретельно дбаємо про тіло, його естетику та показники. Але чи не іронічно так зосереджуватися на фізичному здоров'ї, коли саме життя втрачає глибокий сенс?

Можливо, варто запитати себе: навіщо ми так відчайдушно намагаємося "вижити" в цьому суспільстві досягнень, якщо при цьому почуваємося занадто втомленими, щоб по-справжньому жити?

Література:

• Han, Byung-Chul. The Burnout Society. Stanford University Press, 2015. (Оригінальна праця, яка детально розглядає перехід від дисциплінарного суспільства до суспільства досягнень, аналізує феномени втоми, вигорання, гіперактивності та самоексплуатації в умовах неоліберального капіталізму. Основні тези статті базуються на цій книзі).
• Фуко, Мішель. Наглядати й карати: Народження в'язниці. Пер. з фр. П. Таращук. Київ: Основи, 1998. (Класична праця, на яку посилається Хан, описуючи концепцію "дисциплінарного суспільства", його інститутів та механізмів влади-знання. Допомагає зрозуміти контраст із сучасним "суспільством досягнень").
• Ліповєцкі, Жиль. Ера порожнечі. Есе про сучасний індивідуалізм. Пер. з фр. Андрій Рєпа. Київ: Ніка-Центр, 2001. (Розглядає трансформації індивідуалізму в сучасному суспільстві, зокрема посилення нарцисичних тенденцій, культ самореалізації та споживацтва, що перегукується з аналізом Хана щодо суб'єкта досягнення та його зосередженості на власному "Я").
• Carr, Nicholas. The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains. W. W. Norton & Company, 2010 (Updated Edition 2020). (Досліджує вплив Інтернету та цифрових технологій на когнітивні здібності, зокрема на здатність до концентрації, глибокого читання та критичного мислення. Це доповнює тези Хана про роздроблену увагу та гіперактивність, спричинені надлишком стимулів у цифровому середовищі).
• Ehrenberg, Alain. The Weariness of the Self: Diagnosing the History of Depression in the Contemporary Age. McGill-Queen's University Press, 2010. (Аналізує зростання депресії в сучасному суспільстві, пов'язуючи це з імперативом індивідуальної ініціативи та відповідальності за власний успіх, що співзвучно з ідеями Хана про те, як суспільство досягнень породжує депресивних людей через тиск самореалізації).