Ілюзія влади: Чому прагнення все контролювати робить нас слабшими

Колись давно, у наших краях, жив чоловік на ім'я Тарас. Дім його стояв над рікою, що щовесни норовила вийти з берегів. І щороку Тарас докладав неймовірних зусиль, будуючи дамбу — щоразу вищу й міцнішу. Він вірив, що чим масивнішою буде споруда, тим надійніше він захистить своє майно. Та одного року повінь виявилася надто сильною. Дамбу прорвало, і вода, що накопичилася за нею, ринула з такою люттю, що завдала набагато більше шкоди, ніж якби її не стримували зовсім. Дивлячись на руїни, Тарас із гіркотою усвідомив: його відчайдушна спроба підкорити природу зробила його лише більш вразливим до її непередбачуваної сили.

Ця історія — не просто про повінь. Вона про кожного з нас. Тарас вірив, що може контролювати стихію. Проте, покладаючись лише на дамбу, він забув про інші способи захисту: можливо, варто було б прокопати дренажні канали або просто підготувати мішки з піском. Він не був готовий до катастрофи, до того, що його ідеальний план може провалитися. Його прагнення тотального контролю зробило його сліпим і неготовим до реальності. Це і є Парадокс контролю.

Ілюзія влади: Уроки короля Кнута

У бажанні контролювати все довкола є щось зарозуміле. Згадаймо англійського короля Кнута Великого, який, за легендою, сів на трон на березі моря і наказав припливу зупинитися, щоб не намочити його ноги. Звісно, хвилі не послухалися. Приплив продовжував свій природний рух, ігноруючи марні накази монарха. Королю Кнуту довелося визнати, що у світі існують сили, які йому непідвладні, і навіть наймогутніші люди мають межі своєї влади.

Значною мірою та влада, яку ми собі приписуємо, є ілюзією. Ми схильні переоцінювати свій вплив на світ. Нам здається, що ми можемо контролювати інших людей. Але рано чи пізно ми стикаємося з тим, що кожна людина врешті-решт робить те, що хоче, незалежно від наших маніпуляцій чи переконань. Так само ми думаємо, що контролюємо власне тіло. Проте життєвий досвід невблаганно доводить протилежне. Наше тіло змінюється без нашого дозволу: ми старіємо, хворіємо і врешті-решт помираємо. Жодні дієти, ліки чи операції не можуть зупинити цей процес, хоча й можуть трохи на нього вплинути. Історія короля Кнута — це застереження. Це нагадування про необхідність смирення перед природним порядком речей.

Мудрість стоїків: Що нам насправді підвладне?

Говорячи про межі контролю, неможливо оминути думку давньогрецького філософа-стоїка Епіктета. У своєму «Енхірідіоні» він написав слова, що пронизують століття:

«Деякі речі знаходяться в нашій владі, а інші — ні. У нашій владі — думка, мотивація, бажання, відраза, одним словом, все, що є результатом наших власних дій; не в нашій владі — наше тіло, наша власність, репутація, посада, одним словом, все, що не є результатом наших власних дій».

Цей погляд може здатися надто категоричним, чорно-білим. Але в ньому криється фундаментальний принцип стоїцизму: чітко розрізняти те, на що ми можемо вплинути, і те, що перебуває поза межами нашого контролю. Стоїки вчили, що, зосереджуючись на власних думках, рішеннях і вчинках, ми можемо розвинути внутрішню стійкість, яка робить нас менш вразливими до ударів долі.

Якби Епіктет побачив, як король Кнут наказує морю, він, імовірно, назвав би його великим дурнем. Уявіть, якби король спробував контролювати ще й вітер, думки своїх підданих або процес старіння власного тіла. Він би швидко виявив, що вітер невловимий, люди норовливі, а тіло живе за своїми законами. Чим більше він намагався б контролювати всесвіт, тим яскравіше всесвіт демонстрував би йому, наскільки малим є його контроль насправді.

Хто знає, що добре, а що погано?

Багато століть тому жив даоський фермер. Одного дня в нього втік кінь, і всі сусіди прийшли його втішати. «Яка біда!» — казали вони. Фермер лише знизав плечима: «Хто знає, що добре, а що погано?». Наступного дня кінь повернувся і привів із собою дику кобилу. «Яке щастя!» — раділи сусіди. Та фермер знову відповів: «Хто знає, що добре, а що погано?».

Згодом син фермера спробував об'їздити дику кобилу, впав і зламав ногу. «Яке нещастя!» — бідкалися сусіди. Відповідь була незмінною. А за кілька днів до села прийшли солдати, щоб забрати всіх молодих чоловіків на війну. Сина фермера не взяли через зламану ногу. І знову сусіди прийшли вітати старого, та він лише спокійно повторив свою мантру.

Ця притча чудово ілюструє парадокс контролю. Ми відчайдушно намагаємося керувати подіями, бо думаємо, ніби знаємо, що для нас добре. Але те, що сьогодні здається нам катастрофою, завтра може виявитися благом, і навпаки.

Згадаймо Оксану, яка панічно боялася втратити роботу. Роками вона жила у стресі, намагаючись утриматися на посаді, та врешті-решт її все одно звільнили. Після першого шоку й відчаю вона вирішила ризикнути й втілити давню мрію — відкрити власну кав'ярню. На її подив, справа стала неймовірно успішною. Тепер вона розуміла, що звільнення було найкращим, що могло з нею статися. І всі ті роки переживань, сліз і безсонних ночей були абсолютно марними.

Те, що ми вважаємо щастям, може виявитися пасткою. А те, що сприймаємо як нещастя, — початком чогось кращого. Життя можна зрозуміти, лише озирнувшись назад.

Корінь проблеми: Чому ми так прагнемо контролю?

Так у чому ж суть парадоксу? Намагаючись контролювати неконтрольоване, ми добровільно віддаємо свій спокій і щастя в руки випадку. Ми прив'язуємо свій емоційний стан до зовнішніх обставин. Якщо все йде за нашим планом — ми щасливі. Якщо ні — нас поглинає розчарування, тривога і гнів. Виходить, що те, що ми намагаємося контролювати, починає контролювати нас.

Чи може бути, що наше бажання контролю походить від глибинної невпевненості? Ми боїмося невідомого, непередбачуваного. І тому чіпляємося за ілюзію, що можемо захистити себе від хаосу життя. Алан Воттс казав: «Бажання безпеки і почуття незахищеності — це одне й те саме. Затримати подих — означає втратити подих».

Справжню безпеку і душевний спокій можна знайти не в контролі над світом, а в розвитку внутрішньої стійкості. Як писав американський філософ Ральф Волдо Емерсон: «Ніщо не може принести вам спокій, крім вас самих». Коли ми приймаємо той факт, що не можемо все контролювати, ми звільняємо величезну кількість енергії. Ми можемо спрямувати її на те, що нам справді підвладне: наші думки, реакції та рішення. Як влучно зауважив Сенека: «Ми частіше страждаємо в уяві, ніж в реальності».

Визнаючи і відпускаючи нашу уявну потребу в контролі, ми звільняємо себе від зайвих страждань. Замість того, щоб зациклюватися на зовнішньому, ми можемо розвивати гнучкість, відкритість і готовність змінювати курс. Психіатр Карл Юнг сказав геніальну фразу: «Я не те, що зі мною сталося, я те, ким я вирішив стати».

Приймаючи непередбачуваність життя, ми вчимося відпускати потребу в контролі та натомість знаходимо в собі мужність і силу, щоб зустріти будь-який поворот долі.

Література:

• Епіктет, "Енхірідіон" (також відомий як "Посібник" або "Керівництво"). (Це першоджерело стоїчної філософії, де викладено ключову ідею статті — дихотомію контролю. У тексті чітко розмежовуються речі, що перебувають у нашій владі (думки, судження, прагнення), і ті, що не залежать від нас (тіло, майно, репутація), і даються поради, як досягти душевної рівноваги, зосереджуючись на першому).
• Сенека, "Моральні листи до Луцілія". (У цих листах Сенека розглядає питання страху, тривоги, долі та смерті. Робота підтверджує ідею про те, що страждання часто виникають не через самі події, а через наше ставлення до них, і що внутрішній спокій є результатом прийняття неконтрольованого).
• Viktor E. Frankl, "Man's Search for Meaning" (укр. "Людина в пошуках справжнього сенсу"). (Книга австрійського психотерапевта, який вижив у концтаборі. Франкл на власному досвіді доводить, що навіть за умов тотальної втрати зовнішнього контролю людина зберігає останню свободу — свободу вибирати своє ставлення до обставин. Це потужне психологічне підтвердження ідеї про внутрішню стійкість).
• Раян Холідей, "На заваді шлях" (Ryan Holiday, "The Obstacle Is the Way"). (Сучасна інтерпретація стоїцизму, яка пояснює, як перетворювати перешкоди та неконтрольовані події на можливості для особистого зростання. Книга прямо стосується теми статті, пропонуючи практичний погляд на те, як прийняття неконтрольованого може стати джерелом сили).