Чому я постійно «відлітаю» у світ фантазій, коли потрібно зосередитись?

Чи бувало у вас таке? Ви сидите на важливій нараді або намагаєтеся закінчити звіт, але думки раптом відносять вас далеко-далеко. Ви стаєте героїнею власного фільму, ведете уявні діалоги, переживаєте яскраві пригоди. А коли повертаєтеся до реальності, виявляється, що минули не хвилини, а ціла година. Колеги кидають на вас косі погляди, і ви відчуваєте знайомий укол сорому, звинувачуючи себе у звичайній ліні.

Але що, як це не лінь? Що, як за цим стоїть щось глибше? Можливо, ви, як і багато інших, стикаєтеся з тим, що клінічний психолог Елі Сомер назвав дезадаптивною мрійливістю (Maladaptive Daydreaming). Це стан, коли яскраві, насичені та надзвичайно деталізовані фантазії буквально захоплюють вашу свідомість, заважаючи жити тут і зараз. Це не просто спосіб згаяти час — це часто несвідомий механізм подолання стресу, болючих емоцій або травматичного досвіду. І називати це лінню не просто образливо, а й глибоко неправильно. Давайте розберемося, в чому різниця.

«Світ у голові» проти нудьги

Всі ми мріємо. Ми можемо уявляти собі відпустку під час нудної лекції або думати про вечерю, стоячи в заторі. Це нормально. Такі мрії — це легка втеча від монотонності. Але для людини з дезадаптивною мрійливістю все інакше. Тут головна мета — не розважитися, а впоратися. Впоратися з емоціями, які здаються нестерпними, або з травмою, яка так і не загоїлася.

Уявімо собі Олену, яка в дитинстві відчувала брак любові та підтримки. У своїх мріях вона створює світ, де у неї є ідеальні батьки або вірні друзі, які завжди її розуміють. Вона може вести довгі, цілющі розмови з уявним терапевтом, який допомагає їй розібратися у своїх почуттях. Цей світ стає для неї безпечним притулком. Такі мрії дають тимчасове полегшення, але чим довше в них перебуваєш, тим важчим і сірішим здається реальний світ.

Більше, ніж просто «витати у хмарах»

Коли ми думаємо про ледачу людину, ми уявляємо когось, хто безцільно гортає стрічку в соцмережах або грає в ігри. Це пасивні заняття, що не вимагають великих розумових зусиль. Дезадаптивна мрійливість — це активний творчий процес. Ви не просто «відключаєтеся», ви створюєте цілі всесвіти. У вашій голові розгортаються складні сюжети з прописаними персонажами, діалогами та емоціями. Це ніби дивитися захопливий серіал, режисером і головним героєм якого є ви самі.

Часто поштовхом до такої фантазії може стати музика або навіть випадкове слово. Ви можете створити собі нову особистість, уявного партнера, який завжди вас підтримає, або навіть уявити себе героїнею, що рятує світ. Іноді це проявляється фізично: ви можете помітити, що посміхаєтесь, ходите по кімнаті або жестикулюєте, повністю занурившись у свої думки. Або раптом усвідомлюєте, що абсолютно не чули, що вам щойно казала близька людина, бо в цей час ви були в іншому світі. Коли це трапляється, почуття провини та сорому можуть бути нестерпними.

Втрачений час і пастка контролю

Мабуть, ключова відмінність від прокрастинації — це рівень контролю. Коли ви відкладаєте справи, ви можете сказати собі: «Добре, ще п’ять хвилин — і за роботу». Наближення дедлайну або сила волі зрештою повертають вас до реальності.

З дезадаптивною мрійливістю такого вибору часто немає. В одну мить ви тут, а в наступну — вже загубилися у світі фантазій. Це відбувається так раптово, ніби мозок вимкнувся без попередження. Ви можете навіть не усвідомлювати, скільки часу минуло. Деякі люди проводять у такому стані більше половини свого дня. Саме тому дослідники розглядають цей стан як форму поведінкової залежності. А залежність неможливо контролювати простим зусиллям волі. Вона захоплює вас, залишаючи відчуття безпорадності та втрати зв'язку з власним життям.

Ціна втечі: коли мрії шкодять

Звичайна лінь може призвести до зірваного терміну чи невиконаного завдання, але зазвичай на цьому все закінчується. Дезадаптивна мрійливість забирає не лише час, а й душевний спокій. Коли світ фантазій стає яскравішим і привабливішим за реальність, стосунки з близькими, робота та навчання починають страждати.

Ці мрії можуть стати нав'язливими, як повторювані думки при обсесивно-компульсивному розладі (ОКР). Вони крутяться в голові, заважаючи зосередитися на чомусь іншому. Це може призводити до дисоціації — відчуття відірваності від реальності, ніби ви спостерігаєте за своїм життям збоку. Виникає тривога, розчарування через нездатність контролювати себе, сором за цю «звичку». Та найважче — це самотність. Як поділитися цим з кимось? Чи зрозуміють вас? Чи не вважатимуть дивачкою? Це почуття ізоляції робить стан ще більш обтяжливим.

Як повернути собі себе?

Що ж робити, якщо ці слова відгукуються у вашій душі? Не хвилюйтеся, є способи повернути контроль. Для початку спробуйте зрозуміти, що саме запускає ваші мрії. Це стрес на роботі? Самотність? Конкретні емоції? Ведення щоденника може допомогти відстежити ці тригери та побачити закономірності.

Практики усвідомленості, такі як медитація, допомагають «заземлитися» в теперішньому моменті. Також можуть бути корисними когнітивні стратегії. Наприклад, коли ви ловите себе на мріях, можна сказати собі: «Я розумію, що зараз фантазую. Це приємно, але мені потрібно зосередитися на реальному завданні. Я повернуся до своїх думок пізніше».

Це може бути важко, і мова не про те, щоб повністю заборонити собі мріяти. Уява — це прекрасний інструмент. Мета — знайти здоровіші способи обробки емоцій і залишатися на зв'язку з реальним світом. Якщо ви відчуваєте, що не можете впоратися самостійно, і це серйозно впливає на ваше життя, звернення до фахівця з психічного здоров'я — це сміливий і правильний крок.

Пам'ятайте: навіть якщо оточуючі поспішають з висновками і називають вас лінивою, це не ваша провина. Ви не ліниві. Тож тримайте голову високо.

Література:

• Somer, E. (2002). Maladaptive Daydreaming: A Qualitative Inquiry. Journal of Contemporary Psychotherapy, 32, 197–212. (Це перша і фундаментальна наукова публікація, в якій професор Елі Сомер ввів і описав термін «дезадаптивна мрійливість». У статті на основі аналізу випадків розкриваються основні характеристики цього стану, такі як деталізованість фантазій, їх зв'язок із травмою та відчуттям дистресу, що безпосередньо підтверджує ключові положення статті.)
• Somer, E., Soffer-Dudek, N., & Ross, C. A. (2017). The Comorbidity of Daydreaming Disorder (Maladaptive Daydreaming) with ADHD and Other Dissociative and Comorbid Disorders. Journal of Affective Disorders, 221, 198-204. (Це дослідження підтверджує зв'язок між дезадаптивною мрійливістю та іншими розладами, зокрема з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). У статті наводяться дані, що підкріплюють твердження про те, що близько 20% людей з діагностованим СДУГ також демонструють ознаки дезадаптивної мрійливості.)
• Somer, E., & Herscu, O. (2017). Childhood Trauma and Maladaptive Daydreaming: A Retrospective Study. Imagination, Cognition and Personality, 37(2), 173–189. (Ця робота доводить зв'язок між дитячими травматичними подіями та розвитком дезадаптивної мрійливості у дорослому віці. Дослідження підтверджує тезу статті про те, що мрії часто виникають як механізм подолання, що зароджується в дитинстві для втечі від травмуючих обставин або переповнюючих емоцій.)