Чому ми хвилюємося через те, що не можемо змінити

Ми не можемо зазирнути у завтрашній день, і саме ця невідомість часто стає джерелом нашої найглибшої тривоги. Здається, що саме ця відсутність контролю над майбутнім змушує нас боятися. Ми намагаємося вгадати, що станеться, «продумуючи» всі можливі сценарії, або звертаємось до вищих сил у молитвах, сподіваючись схилити шальки терезів долі на свій бік. Та врешті-решт усвідомлюємо: майбутнє залишається непередбачуваним, попри всі наші зусилля.

Ще в давнину стоїки пропонували прийняти цю непередбачуваність. Вони вчили, що речі, які від нас не залежать, не варті нашої пильної уваги. Намагатися керувати ними — це марна трата часу, що породжує лише страх і тривогу. Ці емоції, або «пристрасті», як їх називали філософи, руйнують наш душевний спокій. Хіба ми хочемо витрачати дорогоцінні хвилини життя на занепокоєння? Проте багато хто з нас потрапляє в цю пастку постійного хвилювання, навіть через дрібниці.

Філософ Епіктет радив зосереджуватися виключно на тому, що в наших силах, і ставитися до решти з певною зневагою. Якщо ми будемо дбати лише про власні дії, думки та прагнення, зовнішні події втратять владу над нами. Вони приходитимуть і йтимуть, як дощ чи морські хвилі, а ми зберігатимемо внутрішній спокій. Це звучить просто і логічно, але більшість підтвердить, що досягти такого стану незворушності неймовірно важко. Та не варто впадати у відчай: навіть невеликий крок до зменшення тривоги — це вже значне покращення. На щастя, стоїки залишили нам кілька потужних «протиотрут» від занепокоєння.

Приборкати уяву: наші страхи рідко стають реальністю

Занепокоєння можна розглядати як форму потурання власним слабкостям. Ми занурюємося в думки про майбутнє, і всі ці думки — лише вигадки нашої уяви. Наче це улюблений серіал чи відеогра, ми дозволяємо цим фантазіям захопити нашу свідомість. Але, як зазначав римський філософ Сенека, це поганий спосіб жити. Він стверджував, що розум часто створює хибні образи зла, роблячи реальність гіршою, ніж вона є.

Ці фантазії можуть здаватися корисними, ніби ми можемо передбачити майбутнє. Проте, займаючи розум цими спекуляціями, ми завдаємо непотрібних страждань собі й оточенню, адже паніка заразна.

Уявіть, ви бачите, як до вас наближається група незнайомих людей. Ви не знаєте, хто вони і які в них наміри. Під впливом цього видовища уява починає малювати найстрашніші картини: «Вони йдуть за мною, вони точно хочуть мене пограбувати, а потім поб’ють і будуть катувати!». І ось ви, з тремтячими руками, розповідаєте іншим, що все пропало. Паніка охоплює всіх. Та за мить ці люди, попри свій, можливо, суворий вигляд, просто проходять повз, а дехто навіть вітається. Підсумок: нічого страшного не сталося.

Найчастіше наші фантазії про майбутнє не збуваються. Вони існують лише в нашій уяві. Сенека пропонував просте рішення: бути розсудливим. Це означає усвідомлювати свої фантазії та стримувати їх. Навіть коли є явні ознаки небезпеки, варто зберігати контроль над думками. Це вимагає практики, але це — наш власний простір контролю.

В одній зі своїх «Бесід» Епіктет розповідає про двох розвідників. Перший, боягуз, повернувся з Риму в жаху. Він доповів, що там панують смерть, вигнання і бідність, і що ворог уже наступає. Другий розвідник, філософ Діоген, повернувшись, намалював зовсім іншу картину. Він не заперечував фактів: так, у Римі є смерть і бідність. Але замість паніки він сказав: «Смерть не є злом, бо в ній немає нічого ганебного... Все сповнене миру».

Обидва бачили одне й те саме. Але один сприйняв це як жах, а інший — як спокій. Нас ранить не сама ситуація, а наша оцінка. Діоген не бачив у смерті чи бідності загрози; для нього це були так звані «байдужі речі» — події, які не є ні добрими, ні поганими самі по собі. Вони не впливають на наше щастя, якщо ми самі не дозволимо їм.

Свобода у прийнятті: бажайте того, що є

Стародавні стоїки вірили, що наша доля, те, що з нами трапиться, вирішується вищими силами (умовно, Зевсом), і жодні хвилювання не можуть на це вплинути. Та це не означає, що ми безсилі. Нам даровано найцінніше — здатність обирати. Ми не можемо змінити події, але можемо обрати, як на них реагувати.

Коли ми бажаємо чогось, що не в нашій владі, ми прирікаємо себе на розчарування. Коли ми опираємося тому, що неминуче, ми страждаємо. Хвилюючись, ми ставимо своє щастя в залежність від примх долі. Чим сильніше ми чогось хочемо — наприклад, зберегти роботу чи уникнути зради — тим більше тривожимось. Але жодні хвилювання не змінять кінцевого результату. Тож навіщо зосереджуватися на тому, що від нас не залежить?

Марк Аврелій у своїх «Роздумах» пропонує нам альтернативу: замість того, щоб благати богів про те, щоб щось сталося або не сталося, чому б не попросити їх про здатність не боятися, не бажати зайвого і не сумувати? А ще краще — усвідомити, що ця здатність уже дана нам. Краще діяти як вільна людина, використовуючи те, що нам підвладне, ніж пасивно чекати милості від долі, наче раб чи жебрак.

Коли ми хвилюємося, це означає, що наше майбутнє щастя залежить від того, чи виправдає воно наші очікування. Ми боїмося, що не отримаємо бажаного або отримаємо те, чого не хочемо. В обох випадках ми дозволяємо зовнішнім, непідконтрольним нам обставинам, диктувати наш емоційний стан.

Існує два шляхи вирішення цієї проблеми. Перший — спробувати маніпулювати долею. Як ми вже з'ясували, це неможливо. Другий шлях, запропонований Епіктетом, — бажати саме того, що трапляється. Якщо ви бажаєте, щоб ваші близькі жили вічно, ви, за словами філософа, нерозумні, бо прагнете контролювати те, що вам не належить. Але якщо ви бажаєте, щоб ваші прагнення не були зневажені, — це у ваших силах.

Секрет у тому, щоб не бажати нічого, що залежить від інших. Якщо наше задоволення не залежить від зовнішніх обставин, ми стаємо по-справжньому вільними. Жодна подія не зможе нас стривожити. Якщо ми приймаємо все, що дарує нам майбутнє, про що тоді турбуватися? Це не означає стати байдужим. Це означає стати вільним.

Література:

• Марк Аврелій. Наодинці з собою. / пер. з давньогрец. Ростислав Паранько. – Львів: Апріорі, 2023. – 200 с.
  (Анотація: Особисті роздуми римського імператора і філософа-стоїка, які є квінтесенцією стоїчної етики. У книзі розкриваються теми прийняття долі, контролю над власними судженнями та пошуку внутрішнього спокою, що безпосередньо стосується тез, наведених у статті.)
• Луцій Анней Сенека. Діалоги. / пер. з лат. А. Содомора. – Львів: Апріорі, 2017. – 320 с.
  (Анотація: Збірка праць Сенеки, що включає трактати «Про стійкість мудреця», «Про душевний спокій», «Про гнів». У них філософ аналізує природу «пристрастей» (емоцій), таких як страх і тривога, та пропонує практичні поради щодо їх подолання через розум і розсудливість.)
• Раян Голідей. На заваді стає шлях. Як перетворити перешкоди на перемоги. / пер. з англ. Д. Кожедуб. – Київ: Наш Формат, 2022. – 248 с.
  (Анотація: Сучасна інтерпретація стоїцизму, яка показує, як застосовувати філософію Марка Аврелія, Сенеки та Епіктета для вирішення сучасних проблем. Книга доводить, що принципи сприйняття, дії та волі можуть допомогти перетворити перешкоди, зокрема тривогу про майбутнє, на можливості для зростання.)
• Эпиктет. Беседы. Энхиридион. – Москва: РИПОЛ классик, 2017. – 418 с.
  (Анотація: Це одне з найповніших видань праць Епіктета російською мовою. Саме в «Бесідах» міститься притча про «боягузливого розвідника» та Діогена, а «Енхіридіон» (Короткий посібник з моралі) чітко формулює ключовий принцип стоїцизму про дихотомію контролю — поділ речей на ті, що залежать від нас, і ті, що не залежать.)