Соліпсизм: що, як ви — єдина свідома істота у Всесвіті?

Стародавній мудрець Чжуанцзи якось заснув і побачив уві сні, що він — метелик. Він безтурботно пурхав з квітки на квітку, насолоджуючись сонцем і вітром, і не мав жодного сумніву у своїй метеликовій сутності. Він повністю забув, що колись був людиною на ім'я Чжуанцзи. Прокинувшись, він з подивом усвідомив, що лежить у своєму ліжку. Він був Чжуанцзи. Та раптом його пронизала дивна думка: а звідки йому знати напевно? Чи він — Чжуанцзи, якому наснилося, що він метелик? Чи, може, він — метелик, якому просто зараз сниться, що він Чжуанцзи?

Ця історія, хоч і здається поетичною алегорією, торкається одного з найглибших і найтривожніших питань людського існування: що є реальність? І як ми можемо бути впевнені, що світ навколо нас — не плід нашої уяви?

Світ крізь одне вікно

Все, що ми знаємо про світ, ми отримуємо через наші органи чуття. Стілець, на якому ви сидите, відчувається твердим. Екран, на який ви дивитеся, світиться. Ми чуємо голоси сусідів, що вигулюють собак, і бачимо хмари на небі. Ми настільки звикли до цього потоку інформації, що сприймаємо його як належне, як беззаперечну реальність. Але чи так це? У фільмі «Матриця» Морфейс каже Нео: «Що є реальним? Як ти визначаєш реальність? Якщо ти говориш про те, що ти можеш відчути, понюхати, скуштувати і побачити, то реальність — це просто електричні сигнали, які інтерпретує твій мозок». Для людей, підключених до Матриці, світ був абсолютно реальним, аж доки вони не побачили його справжню суть — нескінченні потоки зеленого коду.

Філософ Іммануїл Кант розмірковував про це ще у XVIII столітті. Він стверджував, що ми ніколи не зможемо пізнати «речі самі по собі». Ми бачимо світ не таким, яким він є, а таким, яким нам дозволяють його бачити наші органи чуття та наш розум. Ми фактично замкнені у в’язниці власного сприйняття, дивлячись на всесвіт крізь одне-єдине вікно. І немає жодного способу визирнути назовні, щоб порівняти те, що ми бачимо, з тим, що є «насправді». А що, якщо за цим вікном взагалі нічого немає, і ми лише дивимося на відображення у власному розумі?

Я думаю, отже, я існую. А всі інші?

Якщо поставити під сумнів абсолютно все — існування світу, інших людей, власного тіла — чи залишиться хоч щось, у чому не можна сумніватися? Філософ Рене Декарт дійшов висновку, що така річ є. Це сам факт мого сумніву, мого мислення. Навіть якщо все навколо — ілюзія, хтось же має цю ілюзію сприймати. Звідси його знаменитий вислів: «Cogito, ergo sum» — «Я думаю, отже, я існую». Ваше власне існування як свідомості — це, мабуть, єдина істина, яку неможливо логічно спростувати. Будь-яка спроба уявити власне неіснування вже підтверджує, що є хтось, хто це уявляє.

Але тут і починається найцікавіше. Якщо єдине, в чому я можу бути впевнений, це власна свідомість, то що заважає мені засумніватися в усьому іншому? Це підводить нас до філософської позиції, що називається соліпсизм. Соліпсизм — це ідея, згідно з якою існує лише мій розум, а все інше — зовнішній світ, інші люди, зірки й галактики — є лише продуктом його діяльності. Звісно, це звучить радикально. Ми бачимо інших людей, спілкуємося з ними. Аргумент здорового глузду, так званий «аргумент за аналогією», каже: якщо інша людина виглядає як я і поводиться як я, то, ймовірно, у неї теж є свідомість. Але з точки зору суворого скептика, це не доказ. Ми не можемо «залізти» в голову іншій людині і перевірити, чи є там хтось «вдома». Можливо, всі навколо — лише складні автомати, так звані «філософські зомбі», які ідеально імітують поведінку свідомих істот, але не мають внутрішнього світу.

Бути — означає бути сприйнятим

Ірландський філософ Джордж Берклі пішов ще далі. Він сформулював свою позицію так: «Esse est percipi» — «Бути — означає бути сприйнятим». Задумайтеся: чи можете ви довести, що книги на вашій полиці продовжують існувати, коли ви виходите з кімнати й ніхто на них не дивиться? Ви можете попросити друга перевірити або поставити камеру, але в обох випадках на них знову хтось (або щось) дивитиметься. Ми ніколи не можемо застати світ «зненацька», у момент, коли його ніхто не сприймає. А отже, ми не маємо жодних підстав вважати, що він існує незалежно від сприйняття. За Берклі, весь матеріальний світ — це лише сукупність ідей у свідомості. Чиїй? Берклі, будучи релігійною людиною, вважав, що у свідомості Бога, який сприймає все і завжди. Але якщо прибрати Бога з цього рівняння, залишається лише одна свідомість, здатна до сприйняття — ваша.

Якщо я один: Симуляція, експеримент чи просто сон?

Якщо припустити, хоча б на мить, що соліпсизм — це правда, і ви єдина свідома істота у Всесвіті, то ким є інші «люди»? Сценарії можуть бути різними. Можливо, ви — частина надскладної симуляції, а всі навколо — лише NPC (неігрові персонажі), запрограмовані взаємодіяти з вами. Або ви — піддослідний у гігантському експерименті, оточений біороботами, які виглядають і поводяться як люди, але не мають свідомості. А може, все ще простіше, і ви просто спите. Як уві сні Чжуанцзи. Уві сні ви не просто єдина свідома істота — усе, що ви бачите, є частиною вас. Люди, міста, події — все це продукт вашого розуму.

Хтозна, можливо, одного дня ви прокинетеся — буквально чи метафорично — і зрозумієте, що все ваше життя було не тим, чим здавалося. Що всі люди, яких ви любили, ненавиділи чи просто зустрічали на вулиці, були лише тінями у вашому власному театрі. Звичайно, більшість із нас відкине ці ідеї як абсурдні. Ми продовжуємо жити, вірячи в реальність світу та свідомість інших. І це, мабуть, єдиний розумний спосіб не збожеволіти. Але сама наявність таких питань, сама неможливість остаточно їх спростувати, вказує на одну фундаментальну річ. Хоч би яким ілюзорним не був зовнішній світ, місце, де народжуються ці сумніви — ваш розум, ваша свідомість — є чимось, в існуванні чого ви можете бути абсолютно впевнені. І, можливо, це найдивовижніше з усього.

Література:

• Декарт, Рене. Міркування про метод, щоби добре спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках. (Існують різні українські переклади, наприклад, видавництва «Дух і Літера»).
  (Анотація: Основоположна праця, де Декарт викладає свій метод радикального сумніву, який приводить його до знаменитого висновку «Cogito, ergo sum». Це відправна точка для роздумів про достовірність існування власної свідомості на противагу зовнішньому світу).
• Берклі, Джордж. Трактат про принципи людського знання. (Існують українські переклади, зокрема у виданнях філософської класики).
  (Анотація: У цій роботі Берклі детально аргументує свою позицію суб'єктивного ідеалізму, стверджуючи, що існування речей полягає в тому, що їх сприймають («Esse est percipi»). Праця безпосередньо розкриває ідею про те, що світ може бути ментальним конструктом).
• Кант, Іммануїл. Критика чистого розуму. (Існує український переклад Юрія Слининського).
  (Анотація: Хоча Кант не був соліпсистом, його розрізнення між «феноменами» (світом, як він нам являється) і «ноуменами» (світом, яким він є «сам по собі», незалежно від нашого сприйняття) є ключовим для розуміння проблеми меж людського пізнання, що є центральною темою статті).
• Chalmers, David J. The Conscious Mind: In Search of a Fundamental Theory. (Oxford University Press, 1996).
  (Анотація: Ця англомовна книга є однією з найвпливовіших сучасних праць з філософії свідомості. Чалмерс формулює «важку проблему свідомості» — питання, чому фізичні процеси в мозку супроводжуються суб'єктивними переживаннями. Це дотично до «проблеми інших свідомостей», оскільки якщо ми не можемо пояснити свідомість навіть у собі, то обґрунтувати її наявність в інших стає ще складніше).